Моя творчість AUTOpsy: "Літак для бабусі" ('88 Callaway Sledgehammer)

Про амбіції, Вейрон та альтернативне минуле... 

Протягом останніх сімдесяти років американської  автомобільної історії Corvette не поступався своїм почесним місцем на верхівці ієрархічних сходів. Цьому сприяли як багаточисельні технічні, технологічні та дизайнерські інновації, так і низка хитрощів від керівництва GM, що дбайливо оберігала культовий бренд від будь-яких зазіхань з боку конкурентів. 

При тому, конкурентів не лише зовнішніх, а навіть зсередини концерну, що подекуди намагались скинути царя з його гори. Тут варто згадати хоча б про внутрішню політику GM, що постійно обтяжувала дочірні бренди масою обмежень, які можна вільно описати наступним чином: "жодна автівка не має бути більш швидкою та потужною за Корвет". Про це я неодноразово згадував у попередніх дописах, посилання на які ви можете знайти в кінці цієї статті.

Тим не менш, було б дивним, якби криза 70-х оминула Corvette. Починаючи з 71-го року потужність двигунів почала катастрофічно зменшуватися. Ця тенденція тривала аж до 1982-го, коли GM випустив останній Corvette C3 із славнозвісним кузовом Stingray. За об'єму 5.7 літрів його найпотужніша версія розвивала лише  200 к.с.

1983-й був єдиним роком від 52-го, коли Корвет на ринку не з'являвся. Хоча насправді 43 автівки 1983-го все-таки зробили, втім через проблеми із якістю складання та затримки із постачанням комплектуючих, майже всі вони згодом були знищені. Всі, крім одної, що відтоді мандрує заводськими музеями. 

Проте 1984-го GM вийшов до ринку із суцільно новою та здебільшого революційною моделлю C4.

Дизайн четвертого Корвету був логічним продовженням та перевтіленням основ, що були закладені в моделі С3 Зорою Аркусом-Дантовим. Ультрасучасний екстер'єр завдяки своїм пропорціям та деталізації позбавляв жодних сумнівів щодо належності до славетного бренду, але цим новизна звісно не обмежувалася.  

 "Напівпросторова" рама Uniframe замість архаїчної "драбинної", зовнішні панелі з посиленого фібергласом поліестеру, підвіски з алюмінієвими важелями та поперечними фібергласовими ресорами, що водночас працювали, як стабілізатори,  дискові гальма з алюмінієвими супортами, електрона панель приладів - здається, саме С4, а не ліниве дитя Джона ДеЛоріена  DMC12, заслуговує на перемогу у кастингу на роль машини часу. 

Єдине, що не вдалося суттєво покращити в новому спорткарі, - то була динаміка. Інженерам, що долучилися до нерівної битви з екологами,  вдалося вичавити з двигуна L-83 лише не дуже переконливі 205 к.с. Вже за рік цей двигун замінили на на "вісімку" L-98 з таким саме об'ємом. Її потужність сягала від 230 до 250 к.с., але попри те, що для середини 80-х такі цифри звучали доволі непогано, із колишньою величчю "вісімок" 60-х цей табун не витримував жодного порівняння. Крім того через експансію європейців та японців навіть на звання best of the best претендувати вже теж не вдавалося. 

Однак автомобільна журналістика, як це неодноразово траплялося в історії американського автопрому, вчергове відіграла свою роль. Кажуть, що травневий екземпляр журналу MotorTrend 1983-го з Alfa Romeo GTV-6 Callaway Twin Turbo на обкладинці потрапив на стіл одного з керівників GM, а саме до головного інженера Дейва МакЛілана. Чи то правда, чи ні - здебільшого не дуже важливо, адже важливим є той факт, що МакЛілан запросив до себе Рівза Колеуея з метою  обговорення деталей спільного проєкту. А це обговорення, в свою чергу, призвело до того, що боси GM зробили безпрецедентний крок, доручивши виробництво високопродуктивної версії Corvette не придворній Chevrolet Performance, натомість сторонньому субпідрядникові з провінційного містечка.  

Так, 1987-го в дилерських центрах «Шевролє» з'явилися "Корвети" із  заводською опцією й B2K. На них, як і на решту автомобілей, розповсюджувалася заводська гарантія (1 рік або 12.000 миль пробігу), але всі ці автівки після складання на конвеєрі в Боулінг Грін прямували до майстерні Callaway Cars в Олд Лайм, де з ними відбувалися деякі метаморфози. 

Поза ґратами майстерні на автівки встановлювали нові гальма, амортизатори із можливістю налаштування жорсткості прямо з салону, спортивні вихлопні системи, магнієві диски Dymag, аеродинамічні елементи, до яких ми ще повернемось, та багато що інше. 

Втім, головню метою візиту Корветів до ОлдЛайм були, звісно, двигуни. На доопрацювання кожного L-98 майстри Callaway витрачали понад сімдесят годин. За цей час із агрегатом відбувалась низка змін, включно із заміною колінчастого валу, поршнів на ковані, посиленням більшості вузлів із наступним встановленням двох турбонагнітачів. Із зниженим до 7.5:1 ступенем стиснення L-98 Twin Turbo развивав 345 к.с та 630Нм  моменту. Гідно! 

Таке доопрацювання коштувало від $20000, і цю суму треба було додати до ціни стокового Корвета у 28000, але воно було того варте!  Із максимальною швидкістю у 286 км/год та розгоном до 100 км/год за 5 секунд Corvette Twin Turbo увірвався до території суперкарів, ціна яких була щонайменш вдвічі вищою. При цьому Ріпз у притаманній йому манері не зволікав. Що більше вдосконалювалася автівка, як така, тим більш суттєво Рівз змінював свій підхід до її тюнінгу.  Два роки потому на моделі 1988-го потужність V8 Twin Turbo сягала вже 382 к.с. із 762 Нм моменту, а швидкість перейшла за психологічну позначку у 300 км/год. 

Так тривало до 1990-го, коли GM розпочав співпрацю із інженерами Lotus, що зробили для суттєво оновленого Корвета цілком новий V8 із чотирма валами, тридцятьма двома клапанами та алюмінієвим блоком.  Цей сучасний високотехнологічний двигун із кодом LT5 встановлювався на модифікацію ZR-1 та мав дуже мало спільного з динозавром L-98. Втім, попри потужність у 390 к.с. він забезпечував новому купе динаміку співставну з торічним Callaway.

Хоч там як, а 1990-й був найгіршим роком продажів Callaway Twin Turbo. Рівз розумів, що старий L-98 згодом піде з виробництва, і що цю карту вже відіграно, але просто так піти разом із тим двигуном він не міг. Отже 1991-го Callaway зіграв свій фінальний акорд на черговій версії свого Twin Turbo, що завдяки 403 к.с. потужності та приголомшливим 789 Нм все-таки перевершила заводський ZR-1.

Красиво, яскраво, але всі ці цифри взагалі не вражають у порівнянні із тим, про що йтиметься далі. Адже серед майже п'яти сотень автівок B2K, що виїхали з-за ґрат Callaway Cars, була і така, чиє ім'я відбито в автомобільній історії великими літерами на весь розворот. "Найшвидший Corvette", " найшвидший серійний спорткар" - це звісно титули приємні та почесні, але ж хто з великих не прагне абсолюту? "Найшвидший. Дорожній. Автомобіль. Світу". Так, його зробив Рівз Колеуей. І ні, це не відбулось 1992, як можна було подумати, натомість набагато раніше.

Із метою перевірки здатності свого twin turbo експериментальним шляхом, ще 1988-го Рівз зробив дещо таке, що фірмі SSC з їхнім Ultimate Aero TT вдалося перевершити лише два десятиріччя потому. А концерну VAG із Bugatti Veyron знадобилося взагалі чверть сторіччя! Найшвидша дорожня автівка у Світі 1988-го та наступних двадцяти років мала не дуже вишукану, але доволі показову назву - Кувалда!  

Поідвіска Sledgehammer була доопрацьована професійним гонщиком та інженером Керолом Смітом, що видав п'ять книг з доопрацювань автомобілей для спортивних змагань і ще трошки працював із тезкою на прізвище Шелбі під час підготовки  GT-40 для перегонів в ЛеМані. Так, так, саме для тих перегонів, про які нещодавно кіно зняли із Крістофером Бейлом. 

Під час налаштування підвісок, дольні важелі були перенесені нижче для зменшення кліренсу на 25мм, амортизатори замінені на спортивні Koni, колеса – ті самі  магнієві Dymag, але "взуті" в спеціальні шини Goodyear Eagle ZR40, єдиний комплект яких виробили на замовлення. Нагальна потреба в таких шинах стане зрозумілою трішки згодом, а наразі закцентую на тому, що зовні покришки Кувалди копіювали дизайн стокових Goodyear Eagle звичайних Корветів, були використані лише один раз і до того ж у режимі надзвичайної секретності. 

Кузов "вдягнули" в обвіс канадського дизайнера Алла Дойчмена. Цей бадікіт з назвою AeroBody пропонували для будь-яких Corvette з опцією B2K, але саме для Кувалды він був життєво необхідним, позаяк забезпечував стійкість на дуже високій швидкості, знижений коефіцієнт аеродинамічного спротиву та достатній притік холодного повітря до радіаторів охолодження та відведення гарячого від двигуна.

Двигун для Sledgehammer робив особисто Рівз Колеуей. Монстр, що був складений на основі Шевроле 350 small block (точніше, його версії ”Bowtie Block” для NASCAR) серед низки доопрацювань мав ковані поршні Mahle, алюмінієві ГБЦ Brodix, два турбонагнітачі Turbonetics T04B та  фронтальні інтеркулери. За того ж об'єму в 5.7л двигун розвивав неймовірні 898 к.с. та 1047 Нм моменту!

Завдяки всім доопрацюванням, 26 жовтня 1988 року овальним треком в Огайо  Callaway Sledgehammer після низки невдач обумовлених сирою конструкцією та такою ж строю погодою, в решті решт встановив рекорд швидкості з показником 410 км/год.

Ця цифра здається божевільною навіть за мірками сьогодення, але більш цікавими є обставини, за яких це досягнення стає ще більш значущим.   

По-перше, всі комплектуючі, що використані для перетворення  Corvette на Sledgehammer, були у вільно у доступі. Виключенням були лише ті самі шини, використання яких ініціював сам GM. Їх було таємничо доставлено на пікапі, що супроводжував найшвидший Корвет, опісля власноруч встановлено прямо посеред треку безпосередньо перед рекордним заїздом. Автівка за правилами мала бути дорожньою, але жодні серійні покришки не витримали б такого навантаження.

По-друге, основним завданням Рівза за його власними словами було "побудувати суперкар, яким ваша бабуся може поїхати до магазину".  Зважаючи на наявність тисяч Н'ютон-метрів під капотом у поєднанні з заднім приводом та механічною КПП ZF, ризик не потрапити до магазину для умовної бабусі був чималий. Тим не менш, Sledgehammer виявився повноцінним комфортним дорожнім автомобілем. Попри присутній в інтер'єрі - хоч і оббитий шкірою - каркас безпеки, в рекордному Корветі був також і кондиціонер з автоматичним коімат-контролем, і преміальна акустика  Delco Bose, і всі інші блага притаманні люксовому купе. 

А найголовнішим є те, що Кувалді (на відміну від того ж Вейрону)  для того, щоб перетнути позначку в 400 км/гож не потрібні були ані сувора послідовність якихось дій, ані сприятливий збіг обставин, ані закритий полігон особливої конфігурації. Sledgehammer своїм ходом подолав 700 миль від майстерні Callaway у Конектикуті до треку в Огайо звичайними дорогами під шаленою зливою, там "зробив" свої 410  і так само поїхав у зворотньому напрямку. За кермом весь цей час був співпрацівник Рівза Джон Лінгенфельтер, чиє прізвище відоме будь-якому поціновувачу Corvette через тюнінгову фірму з такою ж назвою.

До Lingenfelter ми ще, напевно, повернемось, а цю історію, хоч яка вона цікава, вже, напевно, треба закінчувати. 

Протягом свого життя єдиний примірник 

Sledhammer проїхав трошки більше двох тисяч миль і з 2004 року знаходиться у приватній колекції. 2021-го він з'явився у продажі на Bring a Trailer з фінальною ставкою в $325000, і це, як на мене, доволі скромно, зважаючи на той факт, що останнє ТО та деякі додаткові доопрацювання цієї автівки встиг зробити сам Рівз Колеуей. 

Але через таку долю водночас стає і доволі сумно. Адже якби Кувалд було більше за одну, люди їздили б ними на роботу або у щотижневі круїзи, насолоджуючись звучанням Bose у затишних сидіннях з електроприводом, робили б планове ТО, купували відносно недорогі запчастини, знаючи, що будь-якої миті їхні дорожні легальні автівки можуть дуже швидко їхати. Понад 400 км/год! Понад тридцять років тому!  

(С) AUTOpsy by LOWERANDWIDER

Мої попередні статті:

-«На крок від успіху» ('85 Callaway Twin Turbo GTV6) 

-«Дзусь Зграя» (’68-'72 Dodge Scat Pack) 

-«Всупереч обставинам» (’68-'72 Oldsmobile 4-4-2) 

-«Безіменний» (’65-'67 Oldsmobile 4-4-2)

-«Люта любов» (’58 Plymouth Fury

«Christine») 

-«Надприродні явища» (’91-’92 GMC Syclone/Typhoon)

-«Темний бік» (’87 Buick GNX)

-«Італійський «янкі»» (’70 Alfa Romeo Montreal)

-«Турун з Турина» (’67 AR Tipo 33, ’68 Bertone Carabo)

-«Встати! Суд іде!» (’68-’72 Pontiac GTO)

-"Кредитомобіль" ('71-'73 "AnyCar")

-«Прекрасний свідок» (’92 «My Cousin Vinny»)

-«Жуки, козел та Маввпи» (’66 Pontiac GTO «Monkeemobile»)

-«Свята неправда» (’64-’67 Pontiac Tempest G.T.O.)

-«Загроза у дзеркалі» (’55 Peterbilt 281 The «Duel» Truck)

-«Машина часу» (’61 Pontiac Tempest)

-«Занадто швидкий» (’90 Lotus Omega/Carlton)

-«Абетка перемог» (’55-’65 Chrysler Letter Series)

-«Неймовірний» (’50 Hudson Hornet)

-«Перший рок-н-рол» (’49 Oldsmobile 88