Моя творчість AUTOpsy: «Всупереч обставинам» (’68-'72 Oldsmobile 4-4-2)

Про малювання, провокації та дивного доктора.

Вже в середині 70-х подекуди карикатурне позерство епохи застою цілком витіснило останні залишки спадку колишніх спортивних перемог. Натомість пізні 60-ті можна визначити, як деяку межу, адже тоді ще було чим позувати по-справжньому, а до того ж робити це можна було гучно, яскраво та глянцево. 1968-й приніс з собою саме те величне явище, що ми звикли уявлити, почувши словосполучення  "muscle car".

Олдсмобайл не міг залишатися осторонь сучасних трендів, завдяки чому Cutlass 1968 модельного року радикально відрізнявся від свого попередника.  Насамперед це стосувалося дизайну. На зміну звичному триоб'ємному кузову прийшов модний  "фастбек". І без того доволі вдала та затребувана автівка стала набагато сучаснішою, і ринок на це миттєво відреагував. Наочна оцінка зусиль Oldsmobile – це 33.000 проданих 1968-го примірників, в півтора рази більше ніж попереднього року та в п'ятнадцять разів більше ніж в перший рік виробництва моделі. Такі цифри казали лише про одне - люди прагнули експресії від дизайнерів та швидкості від інженерів.  Втім, хоч з "м'язами" зовні все було гаразд, ситуація зі здобуттям у "пауерліфтингу" виявилась значно складнішою. 

Того ж 1968-го вже добре розрекламований бренд "4-4-2" став окремою назвою моделі, а не визначенням одної з комплектацій "Катлеса", як то було рвніше, але під його капотом залишився той самий 400-й V8.

Завдяки колінчастомусвалу, шатунам та маховику від 455-го двигуна старших моделей максимальний обертальний момент став досяжний за менших обертів (3000 проти 3600 об/хв), але базова 300-сильна версія 4-4-2 не встигала подолати "квотер" навіть за п'ятнадцять секунд, а на розгон до 60 миль на годину витрачала більше семи. Топова 360-сильна W-30 –особливо з "короткою" головною парою — була здатна на значно більше, однак через ще більш "низовий" характер двигуна, її надійність за максимальних обертів викликала деякі сумніви. 

Був потрібен інший двигун! Найпростішим та найочевиднвшим шляхом вирішення цієї проблеми здавалась ідея встромити під капот 4-4-2 більш потужну 400-сильну 7.5-літрову "вісімку" від  Toronado та Delta 88. Ба більше ця ідея тоді вже була запропонована Джорджем Хрестом, головою Hurst Performance. Він втілив подібний "суоп" на своєму власному 4-4-2! та з'ясував, що 455 Rocket V8 не лише чудово розміщується під капотом "Катлеса", але й - О, диво! - навіть легший за 400-й. Отже навіть доопрацюванням підвіски можно не перейматися. Є цілком логічним те, що в Oldsmobile хотіли вчинити саме так. Якби не одне "але"...

Встановлення двигунів з об'ємом більш ніж 400 кубічних дюймів до середньорозмірних автівок все ще було заборонено керівництвом GM, а без виходу за цю межу досягти бажаного не було можливим, принаймні за умов збереження прийнятних конкурентоспроможних цін. 

Перед босами Oldsmobile постала дилема: взагалі відмовитися від високопродуктивної версії або випускати її в сучасній специфікації, що, як то кажуть,  уяву не вражала. Обидва варіанти, відверто кажучи, "такі собі", тому в Oldsmobile знайшли третій - "хто запропонував ідею, тому її й втілювати в життя". Як результат геніального в своїй простоті рішення, з'явився H/O, що тимчасово змістив W-30 з олімпу. В даному випадку літери "Н" та "О" не були абревіатурою від High Output, натомість являли собою ініціали двох компаній, результатом злиття яких в межах одного проєкту став новий "цар гори" — Hurst/Olds.

Не зважаючи на те, що фактично Cutlass зі встановленими на них 455-ми двигунами в двох специфікаціях  виїжджали з  заводу Oldsmobile в Мічигані, формально автівки виготовлялись за ґратами компанії  Hurst. Якимось чином така примітивна схема задовольнила керівництво GM, і до Пенсильванії поповзли "машинокомплекти", а насправді - стандартні  4-4-2 з 7.5-літровими двигунами и демонтованими емблемами.

Список запланованого до встановлення на  H/O додаткового обладнання був напрочуд цікавим: сховані поза решіткою фари з відкидними щитками, висувні аерогальма в кришці багажника, кований колінчастий вал, спортивним налаштування двигуна. Реалізувати це все протягом лише місяця в запланованій першій партії з п'яти сотень автівок виявилось занадто складним завданням для невеликої фірми Hurst Performance, що до того спеціалізувалась лише на виробництві механізмів перемикання передач. Тим не менш,  Hurst/Olds виявився  дуже крутим! 

Крім величезного двигуна з фірмовою системою холодного впуску для H/O запропонували дискові передні гальма с підсилювачем, спортивну підвіску, модифіковану систему охолодження, окремі "ківші" сидінь, славнозвісний тахометр-годинник "tic-toc-tach", кулісу Hurst на особливій консолі та оздоблення передньої панелі та керма деревиною. Зовні Hurst/Olds відрізнявся особливою сріблястою фарбою Peruvian silver з палітри Oldsmobile Toronado, емблемами "H/O" та графікою, на якій треба зупинитися та розповісти більш докладно.

Завзяття, з яким  підрядники з Ленсінгу взялись до праці, чудово проявилася ні в чому іншому як в оздобленні екстер'єру. Чорні страйпи вздовж сріблястого кузова з тонким білим контуром обрали, як особисту рису моделі. Подібна графіка того часу вже увійшла до моди і на перший погляд смужки Олдса нічим не відрізнялись від таких елементів на моделях конкурентів.  Цікавим в цій історії є інше - ці білі стрічки та літери H/O малювали... вручну! Цю роботу доручили відомому митцю Полу Геттону, майстру пінстрайпінгу та гоночних ліврей. Попит на Hurst/Olds був шалений, проте запланований тираж збільшили лише до 515 примірників. З одного боку, це небагато. Але в разі, якщо йдеться про "малювання"...  Отже, п'ятьсоь п'ятнадцать автівок, тридцять діб, одна людина. Пол Геттон впорався із завданням, "розмальовуючи" два десятки Оодсмобайлів на день, за кожний з яких йому платили двадцять доларів. Для 1968-го це була велика сума, бо на зароблені 10300 USD можна було не лише придбати два нових Hurst/Olds, але й непогано їх доопрацювати. 

Під час незалежного тестування журналістами 390-сильний Hurst/Olds разганявся до 100 км/год за 5.4 секунди і додав ¼ милі за "високі" 13 секунд, пропонуючи при тому гарну керованість та недосяжний для тогочасних конкурентів рівень комфорту, чим Оldsmobile відрізнявся і до того. "Хот род для джентльмена" — це, напевно, найбільш влучний опис того, що вийшло в результаті колаборації двох компаній.  

В процесі чергового оновлення 1969-го року дизайнери 4-4-2 все-таки змогли наполягти на відмові від фірмової системи Ram Air. Хоч там яка харизматична вона була, повітрозабірники в бампері були малопомітною деталлю екстер'єру. Це було прийнятно для Сutlass попередніх років, що в якомусь сенсі були "сліперами", але для "галасливого 69-го" це вже  не працювало. Всі конкуренти змагались між собою розмірами повітрозабірників на склопластикових капотах, а дизайнери Oldsmobile тим часом нервували та розчухували собі долоні - Катлессу з Ram Air "дірявий" капот був не потрібен.

Тому на модели 1969 капот з файбергласу ж двома величезними функціональними забірниками повітря все-таки з'явився. До того ж ще й з чорними смужками, що підкреслювали наявність "поштових скриньок" зверху. Крім того 1969-го з'явились ще й чорні решітки, гоночні дзеркала в "британському стилі" та антикрило на багажнику, заради створення якого дизайнери Hurst надихались формою крил літака Cessna.

Згідно заява Hurst, антикрило створювало  27 кг тиску на швидкості 160 км/год, що за сучасними мірками викликає лише саркастичну посмішку, що натякає на вагу вироба, як такого. Оновлений кузов фарбували виключно в білий Cameo з золотою графікою Hurst. Тонкі чорні контури навколо золотистих елементів Hurst Fire Frost дотепер наносились вручну тим самим Полом Гетоном.

Автівок цього разу було понад дев'ятьсот, але, з іншого боку, жодного поспіху вже не було. 

Чи була версія 1969 швидкою? Журнал Motor Trend визначив Hurst/Olds 1969, як "The Hairiest Olds". Цей каламбур прозоро натякає на те, що волосся журналістів все-таки ставало дибки попри те, що потужність двигуна знизилася на 10 к.с. На нових 15-дюймових хромованих дисках з модними радіальними Good Year Polyglas динаміка H/O '69 не відрізнялась від такої у торічної моделі. Однак сучасними ці шини були 1969-го, а за мірками сьогодення до їхніх властивостей щодо зчеплення з поверхнею... були б, м'яко кажучи, деякі питання. Втім, лише заміна випускних колекторів та встановлення гоночних сліків "вивозили" стокову автівку з тринадцяти секунд на чверті милі. 

Паралельно з подекуди надмірними проявами агресії в зовнішньому оздобленні, змінювались і гасла в рекламних роликах. Виробники все частіше загравали з емоціями потенційних покупців: "ти під'їхав до світлофору поруч з пихатим чуваком в суперкарі. Він мигцем поглядає в твій бік, потім вдивляється пильно, і ти бачиш в його очах зародження жаху від усвідомлення. Це більш ніж 4-4-2. Це Hurst/Olds!".

Наразі складно уявити таку провокативні рекламу в загальному ефірі, але в "золоті часи" наприкінці 60-х багато на що закривали очі: контролюючі інстанції "не бачили" підлітків, що самостверджувалися через перемоги в світлофорних перегонах, а водночас багато власників дуже швидкісних автівок, зрівнявшись з Hurst/Olds просто ховали обличчя або видавали, що щось шукають під сидінням. 

1970-й приніс Oldsmobile чергове розчарування. Екологи затягнули свою нудну мелодію для волинки, означивши "початок кінця" епохи потужних маслкарів, двигуни яких відтоді почали стрімко втрачати кінські сили та н'ютон-метри через зниження ступені стиснення. Заради збереження динаміки своїх автомобілей GM навіть скасував обмеження робочого об'єму, у зв'язку з чим подальша співпраця з Hurst втратила будь-який сенс. Але цього було замало.  

Тепер вже офіційно дозволений 455-й двигун 1970-го року видавав 365 к.с. (370 к.с. на версії W-30) та 680 Нм обертального  моменту, що було непогано, як таке, втім все одно менше за показники H/O попереднього року. Тим не менш, у конкурентів справи були такі саме кепські, про що свідчить хоча б той факт, що на роль пейс-кара чемпионату Indianapolis 500 1970-го обрали саме Oldsmobile 4-4-2, як одну з найпотужніших та найбільш швидких моделей на ринку.

Журнал Hi-Performance CARS 1970-гт тестував 4-4-2 одразу після випробувань славнозвісної Hemi ‘Cuda, і висновок тест-пілота чудово відображує, чим саме був 4-4-2 у порівнянні з конкурентами, і завдяки чому він був одної з найвидатніших автівок свого часу. "Я одразу закохався в 4-4-2. Не через те, що він супер швидкий, бо він не такий. В  4-4-2 мене вразила м'якість,  "щільність" звучання AM-FM стереосистеми,  комфортні "ківші" та неймовірна  фарба Sebring Yellow з червоними смужками. Я більш думав про відпочинок на Таїті ніж про час розгону 0-60 та проходження "квотеру". Автівка їхала чудово, інтуїтивно керувалась, та приваблювала дівчат краще ніж Hemi 'Cuda". Тут не буде зайвим зазначити, що в цій атмосфері релаксу його "автоматний" 4-4-2 подолав ¼ мили'і за 14.3 секунди.

Що стосується W-30, то на папері її показники не дуже відрізнялись від таких у звичайного 4-4-2. Кажуть, що справжні показники потужності традиційно були вищими і в реальності вони сягали 400 к.с. Ось що пишуть про це ті самі CARS: "двигун  W-30 початково розрахований на встановлення доопрацьованих випускних колекторів, калібрування запалення та карбюратора. 455 має так багато моменту на низах і такий запас потужності потягом цілого робочого діапазону, що купувати таку автівку без планів щодо подальшого доопрацювання просто нема сенсу".  

1970-го виробили рекордну кількість "заряджених" W-30 – 3100 примірників. Просування цієї версії не було першочерговим завданням Oldsmobile, натомість саме W-30 була присвячена одна з найяскравіших та стильних рекламних кампаній в історії автомобілей. Навіщо?

Щоб відповісти на це запитання, треба згадати про програму Oldsmobile W-machines, суть якої я двома словами описав в попередній статті. Будь-яку опцію з програми W, від антикрила до екзотичного заднього мосту з алюмінієвим корпусом  редуктора, від страйпів на капоті до топового двигуна в гоночній специфікації можна було замовити окремо. Притому не лише для купе Cutlass, але й для універсалів Vista Cruiser.

 В рекламній серії на сторінках провідних автомобільних видань читачів мотивували на придбання додаткового обладнання, а зразком того, що вони могли отримати наприкінці, був, зрозуміло, 4-4-2 W-30. Ця автівка згідно із сценарієм відігравала роль Франкенштейна – монстра, створеного в лабораторії злого генія. 

Для рекламної серії вигадали декілька гротескних персонажів: божевільного Dr. Oldsmobile з довжелезними вусами та низку його помічників. Рестлер Elephant Engine Ernie відповідав за встановлення "найбільшого серійного V8 в історії автовиробництва". Shifty Sidney тестував всі доопрацювання на треку, а через те, що акцентували насамперед на "механиці" від  Hurst, права рука Сидні завжди була розмитою на зображеннях. Wind Tunnel Waldo з укладеним вітром волоссям працював над аеродинамікою,  Esses Fernhill просував спортивну підвіску FE2, а Hy Spy стежив за конкурентами під час битви за прихильність покупців. 

 Реклама вийшла яскрава, крута, весела і була дуже популярною серед автомобілістів. Втім, вона чудово пасувала характеру 4-4-2, адже всі ці епітети можна застосувати і до автівки, що рекламувалася. 

А що тим часом Hurst? Початково  програму H/O хотіли продовжити на 1970-й, цього разу у вигляді бюджетної альтернативи  4-4-2, що була вкрай необхідна у боротьбі престижного Oldsmobile проти більш доступних моделей конкурентів. І ця ідея навіть частково втілилась в життя, але ж  Hurst до неї жодного стосунку не мав.

Маючи за мету збереження прийнятної динаміки, керованості та яскравості екстер'єру з одночасним зниженням ціни, Олдсмобайл створив Rallye 350 (W-45), що була, відверто кажучи, пакетом доопрацювання ходової частини та зовнішності стандартного  F85/Cutlass. Розрахована на молодь, Раллі зі своїм простим 310-сильним small block 350 V8 насамперед дозволяла покупцям уникнути високих страхових внесків. Хоча повільною її назвати теж не можна. Зовні Rallye відрізнявся особливим жовтим кольором Sebring Yellow, в який був пофарбований не лише кузов, але й вкриті поліуретаном хромовані бампери та колісні диски Super Stock Rally. Наразі дуже важко когось вразити пофарбованими в колір кузова бамперами, але 1970-го така комбінація була, як то кажуть, "вирви око!". Однак попри вдалий баланс властивостей і кмітливий маркетинг  Rallye 350 знайшла лише 3500 покупців.

Тим, хто віддавав перевагу менш пихатому стайлінгу, запропонували ідентичну щодо вмісту опцію W-31, що відрізнялась від  Rallye лише консервативним екстер'єром. Але ринкова доля цього доволі цікавого "сліпера" виявилася ще гіршою.

Емблеми Hurst з'являлися на Cutlass ще не раз, але, якщо йдеться про справжні маслкари, то треба згадати про лебедину пісню цього альянсу - серію пейс-карів для чемпіонату Indy 1972-го. Аварія за участі пейс-кару Dodge, що трапилась роком раніше, призвела до того, що автовиробники остаточно втратили бажання брати участь в подібних заходах.  Перегони 1972-го года були єдиним випадком протягом цілої історії Indy, коли пейс-кар був наданий виробником комплектуючих для автомобіля, а не автомобіля, як такого. Загалом випустили понад шістсот Hurst/Olds 1972 з трьома типами кузовів включно з шістьма універсалами.

Відтоді бренд 4-4-2 почав поступово втрачати свою колишню славу, аж допоки вона остаточно не згасла в моделі шостого покоління на початку 90-х. В маленькому передньоприводному Cutlass Calais 4-4-2 передач було п'ять, вихлопна труба одна, а карбюраторів не було зовсім. Через це добре відомі всім цифри цього разу означали 4 циліндри, 4 клапани на циліндр та 2 розподілюючих вали в дуже ненадійному - що з'ясувалося пізніше - двигуні. Попри всі переваги цієї автівки (а їх було вдосталь) це не можна назвати нічим іншим як глузуванням. 

(С) AUTOpsy by LOWERANDWIDER

Мої попередні статті:

-«Безіменний» (’65-'67 Oldsmobile 4-4-2) 

-«Люта любов» (’58 Plymouth Fury «Christine») 

-«Надприродні явища» (’91-’92 GMC Syclone/Typhoon) 

-«Темний бік» (’87 Buick GNX)

-«Італійський «янкі»» (’70 Alfa Romeo Montreal)

-«Турун з Турина» (’67 AR Tipo 33, ’68 Bertone Carabo)

-«Встати! Суд іде!» (’68-’72 Pontiac GTO)

-"Кредитомобіль" ('71-'73 "AnyCar")

-«Прекрасний свідок» (’92 «My Cousin Vinny»)

-«Жуки, козел та Маввпи» (’66 Pontiac GTO «Monkeemobile»)

-«Свята неправда» (’64-’67 Pontiac Tempest G.T.O.)

-«Загроза у дзеркалі» (’55 Peterbilt 281 The «Duel» Truck)

-«Машина часу» (’61 Pontiac Tempest)

-«Занадто швидкий» (’90 Lotus Omega/Carlton)

-«Абетка перемог» (’55-’65 Chrysler Letter Series)

-«Неймовірний» (’50 Hudson Hornet)

-«Перший рок-н-рол» (’49 Oldsmobile 88)