Моя творчість (AUTOpsy): «Встати! Суд іде!» (’68-’72 Pontiac GTO)

Про гумовий бампер, ситком та зламані сподівання..

Початково тут була запланована цитата віршу одного радянського поета про знак «ГТО» на грудях, яка дуже пасувала до контексту в якості передмови. Але й без неї якось перебудемось.

Герой мого багатосторінкового епосу дійсно мав відзнаку (до того ж не одну), трудився, щось обороняв, але відомо про нього трошки більш за «нічого».

Від початку виробництва інженерного дива Джона Делоріена минуло лише шість років. У сучасному світі за такий проміжок часу автомобіль із черговим оновленням мав би отримати якийсь монітор трошки більший за попередній та фари трошки складніші за дизайном. Але ж йдеться про Америку 60-х, де протягом свого життєвого циклу модель зазвичай змінювали настільки, що впізнати в ній прообраз подекуди було цілком неможливо. Не завжди ці зміни були на краще, проте миттєве реагування виробників на будь-який ринковий запит, дозволяє нам сьогодні отримати досконалу картину того, як уявляли «автівку мрії» тогочасні автоентузіасти. Ця розповідь є завершальною главою в історії Pontiac GTO, а присвячена вона саме тій ітерації моделі, через яку вже не існуючий бренд дотепер зберіг свою привабливість. Будемо з’ясовувати, обговорювати, проте засуджувати не будемо. Бо хто ми такі є, щоб засуджувати?

Pontiac GTO — перший маслкар, и на це пожиттєве звання вже ніхто не претендує, але свого часу багато хто намагався відібрати у нього славу. Тим більш, що у 1967-му «Goat» вже не був ані найшвидшим, ані найпотужнішим автомобілем у своєму класі, та й щодо ефективності уповільнення та керованості він теж не був серед найкращих. При тому місія моделі була доволі амбіційною — щонайменш цілком змінити імідж бренду Pontiac! Із цим завданням GTO впорався, хоча на один з найбажаніших автомобілів свого часу його перетворили не технічні особливості, а насамперед дизайн та геніальний маркетинг.

Про деякі яскраві події пов’язані з маркетинговою політикою Pontiac я розповідав у публікації присвяченій «зірковому Маввпомобілю», що стала фінальним акордом у життєпису «ДжіТіОу» першого покоління. Однак виключно рекламою не наїсися.

Із появою GTO другого покоління Pontiac знов почав працювати над тим, завдяки чому ця автівка мала б «відблискувати» на фоні подібних. Щодо техніки, GTO 1968 майже не змінився, проте дизайн було перероблено ледь не повністю. Довжину кузова зменшили до 5.1м, а сам він за формою вже нагадував фастбек, що поступово входив до моди. Зовнішність стала більш сучасною, проте залишилась дуже агресивною. Вертикальні фари поступилися місцем горизонтальним та отримали опцію, яка згодом міцно пустила корені у нашу підсвідомість — щитки з вакуумним актуатором.

Не менш відомою та довготривалою «фішкою» Pontiac GTO другого покоління став революційний бампер Endura, який являв собою цільну маску виготовлену з гумоподібного еластичного пластику, що був здатний відновлювати свою початкову форму після дрібних ДТП.

Славнозвісний тахометр із зовнішнім розташуванням «переїхав» на капот нової моделі з моделі першого покоління, але через безліч зауважень щодо обмеження огляду, трошки зменшився за розміром та отримав додаткову лампу освітлення.

Поміж тим GTO другого покоління звісно залишився дуже потужним, гучним та швидким маслкаром. Базовим двигуном у 1968-му був V8 6.6 із потужністю 350 к.с., проте для нього було запропоновано безліч варіантів доопрацювання, включно з заводським пакетом Ram Air та версією Bobcat від Royal Pontiac. Двигун останньої було замінено 7-літровою «вісімкою» з зазначеною потужністю 390 к.с., що дозволяла GTO розганятися до 100 км/год за 5.2 секунди навіть за наявності «ледачого» триступеневого «автомата». 

Попри те, що провідні автомобільні видання дорікали автівці через те, що уникнути буксування чи заносу на performance версіях було майже неможливо, вони все одно були не в змозі утриматись від прославлення ураганної динаміки спортивного «Понтіака». Як результат цього захоплення — здобуття GTO звання «Автомобіль Року» за версією журналу Motor Trend, чому навіть наявність низки потужних конкурентів жодним чином не завадила.

Відсутність хвірток на дверцятах — якою б звичною вона не була сьогодні — вважалась за ультрасучасне рішення в 60-ті. Такою саме дивиною було і розташування склоочисників, що у вимкненому стані ховались поза капотом. Все це у сукупності з замаскованими передніми фарами виглядало максимально лаконічно. Щодо силової установки, гаму двигунів було розширено завдяки різноманітним пакетам, включно із топовим Ram Air IV, з яким потужність стандартного двигуна зростала до 370 к.с., а обертальний момент до 603 Нм. Але дуже важливо зазначити про те, що то були лише оголошені показники.

Справа в тому, що нова регуляційна політика GM вчергове змусила виробників шукати альтернативні шляхи та вкотре задіювати обман. Згідно новим правилам, жоден не повинен був декларувати в рекламі потужність більше одної кінської сили на кожні 4.5 кілограми спорядженої маси. Це стосувалось всіх моделей, крім, зрозуміло, Corvette. Отже, Pontiac знайшов вихід: на папері максимальна потужність GTO дорівнювала 370 к.с. при 5500 об/хв, проте в реальності цієї цифри він досягав на частоті у 500 об/хв нижче.

Але ж ця історія дещо про інше, бо 1969-й рік став кульмінаційним для більшості виробників маслкарів. Зокрема, для Понтіаку 69-й відзначився появою ще одної версії, яка започаткувала наступний етап партнерства з індустрією розваг.

Наприкінці 60-х кожен з конкурентів «Понтіака» вже мав щонайменше один Special Edition, потужність двигунів продовжувала зростати, ринкові битви досягли свого піку, отже Джону Делоріену було вкрай потрібне своє "особливе видання". Маркетологи пропонували створити спрощений та через те більш доступний варіант GTO з близькою до серця будь-якого дрег-рейсера назвою «ET» (абревіатура «elapsed time») та «невеликим» 5.7-літровим двигуном. Делоріен обгрунтовано визнав таку ідею недолугою та всупереч рекомендаціям вигадав пакет дооснащення, який коштував не менше, натомість значно дорожче базового GTO.

Через те, що я щиро намагаюсь бути послідовним, дуже вчасним було б продовжити тему правочинства, розпочату в розповіді "Прекрасний Свідок". Того разу виступали боки захисту та звинувачення, аж тепер час надати слово судді! 

На межі 70-х гумористичне шоу «Rowan & Martin’s Laugh-In» набуло величезної популярності, зокрема воно подобалось і Джону Делоріену. Принаймні так він сам стверджував під час інтерв’ю. Однією з рубрик шоу були кумедні скетчі про суддю. Заставка до цієї рубрики у виконанні Семюеля Девіса (молодшого) була настільки вірусною, що миттєво встромлювалась у підсвідомість та залишалась там надовго. Не в останню чергу це траплялось завдяки дуже кумедній міміці та рухам під час промови славнозвісного: «Here сomes da Judge. Here сomes da Judge».

До чого все це? До того, що, як би неймовірно це не звучало, але саме через це гумористичне шоу спеціальна версія GTO отримала своє славетне ім’я. Так, «The Judge» названо на честь слогана з заставки, а не якогось вигаданого міфічного брутального Вершника Долі! Як жити з цим далі, не змінивши свого ставлення до цієї величної автівки? Жодних проблем, бо факт залишається фактом: GTO «The Judge» призвів до справжнього фурору на ринку маслкарів! Особливий пожежно-червоний колір Carousel Red з чорно-жовтими страйпами і наліпками «The Judge», куліса Hurst, Ram Air III або Ram Air IV під капотом, модні диски Rally, славнозвісний hood tacho та спойлер на кришці багажнику — все дуже яскраво, химерно та привабливо для всіх, хто має звичку, залишаючи свою автівку, обертатися та отримувати естетичне задоволення. Однак, треба зазначити, що крім приголомшливого вигляду, спойлер здобув і дурну славу. Притискна сила, яку він забезпечував, була незначною, проте єдиним, що він робив відмінно, то було пошкодження пальців або кистей кожного, хто необережно залишав долонь на крилі, закриваючи багажник. Втім, чи багато покупців відмовились від марної та небезпечної опції з міркувань здорового глузду? Жоден!

Презентація «Судді» потенційним власникам відбулась у вигляді музичного рекламного ролику, в якому мегапопулярний гурт «Paul Revere and the Raiders» виконав доволі дивну за мірками сьогодення пісню про GTO "The Judge", текст якої складався з переліку всіх його переваг.

Ця реклама настільки сподобалась суспільству, що згодом вийшов повноцінний кліп, який, в свою чергу, став одним з перших рок-відео в історії. Пам’ятаєте «Ракету і перший рок-н-рол»? Отже все-таки можна увійти в ту саму річку не лише двічі, але й тричі, якщо робиш це своєчасно та у відповідному місці. До речі, кажуть, що вокаліст Марк Ліндсей був справжнім петролхедом і написав цю пісню за власним бажанням. Таким чином, реклама GTO працювала протягом ще декількох років без будь-яких вкладень з боку рекламодавця. Чи це не є дивом маркетингу?

Хоч би як, а концепція форми, «пакування» та подачі була обрана геніально. Бренд, як такий, був впізнаний, «Суддю можна купити» звучало провокативно та двозначно, а «Всім встати перед суддею!» виглядало, як гучний ляпас конкурентам. Проте, навіть без жодного розуміння процесів та занурення в історію, агресивний стайлінг вкупі з ім’ям «The Judge» — беззаперечно потужне щодо емоційності поєднання!

1970-го року зі списку опцій GTO на превеликий жаль зникли приховані фари, але замість них з’явилася не менш характерна подвійна оптика та широкі «ніздрі» в бампері «Ендура», які і визначили дизайн автомобілів Pontiac на наступні декілька років. Крім того, у новинки були і інші особливості, серед яких були як корисні, так і, м’яко кажучи, не дуже. Травматичний спойлер поступився місцем антикрилу flying wing, радіоантена з «палки» на крилі перетворилась на тонкий дріт, прокладений у рамці лобового скла, заслінка повітрозабірника Ram Air в капоті отримала дистанційне керування через кнопку в салоні, а на задній полиці з’явилась система слідкування за станом ліхтарів. Два вогника, що відбивались у дзеркалі заднього огляду, були нічим іншим як світінням світлопровідних трубок, прокладених від задніх ліхтарів, і попри те, що якоїсь нагальної необхідності у наявності цієї системи не було, вона стала черговою «фішкою, яка є тільки у GTO», тож зайшла «на «Ура!»».

Тим часом найкрутішою відмінністю «Судді» стала система регулювання гучності вихлопу Vacuum Operated Exhaust. VOE не була примітивною cut-out системою, яка пускала вихлопні гази поза глушниками, а являла собою керовані заслінки всередині глушників. Завдяки VOE водій міг обирати між звуком звичайного Pontiac LeMans та агресивним ревом прямого вихлопа GTO. Попри незвичність для 1970-го, система не здобула популярності через те, що будь-який з пакетів Ram Air вже включав прямий вихлоп. До того ж жоден з адептів спец-версії не купував цю автівку заради комфорту та тиші. Тож жодної скарги через «надмірну гучність» performance machines не надходило. 

А тепер час перейти від приємного до корисного. Такого в моделі 1970-го з’явилось не так вже й багато, проте сенс не в кількості. Задній стабілізатор, гідропідсилювач керма з передавальним числом, що змінюється, та 7.5-літровий двигун 455 High Output. Потужність останнього залишилась на рівні 360 к.с., втім обертальний момент сягав фантастичних 651 Нм. Доволі вражаючий комплект, чи не так?

Але ніщо не є вічним. У 1971-му США перейшли на іншу систему вимірювання потужності двигунів, через що всі задекларовані ними раніше цифри скоцюбилися після вимірів за стандартом SAE нетто. До того ж екологи зробили свою «чисту» справу, і з переходом до неетілованого бензину, компресія — внаслідок чого і потужність — покотилися донизу. Це був закат епохи маслкарів в цілому, зокрема одного з найвеличніших її представників. Так, у 1972-му GTO з окремої моделі знов перетворився на комплектацію звичайного Pontiac LeMans.

Щиро кажучи, LeMans GTO не був поганим, проте з приємних оновлень у нього з’явились лише канонічні диски «медова сота». А все решта… Як то кажуть, добра добувши, кращого не шукай.

Завершити цю розповідь хочу доволі показовим фактом. Для 1972 модельного року антикрило мало вчергове піти заради спойлеру. Цього разу згідно з трендами це мав бути новий трисекційний ducktail за зразком Firebird. Але одразу після випуску перших автівок, форма для виробництва аеродинамічного елементу вийшла з ладу, завдяки чому опцію скасували. За моєю думкою, ця начебто незначна обставина, стала першою ознакою агонії, після якої GTO помер. Згодом він звісно відродився, але вже у такому вигляді, якого за задумом ніколи не повинен був мати.  

(С) AUTOpsy by LOWERANDWIDER

Мої попередні статті:

-"Кредитомобіль" ('71-'73 "AnyCar")

-«Прекрасний свідок» (’92 «My Cousin Vinny»)

-«Жуки, козел та Маввпи» (’66 Pontiac GTO «Monkeemobile»)

-«Свята неправда» (’64-’67 Pontiac Tempest G.T.O.)

-«Загроза у дзеркалі» (’55 Peterbilt 281 The «Duel» Truck)

-«Машина часу» (’61 Pontiac Tempest)

-«Занадто швидкий» (’90 Lotus Omega/Carlton)

-«Абетка перемог» (’55-’65 Chrysler Letter Series)

-«Неймовірний» (’50 Hudson Hornet)

-«Перший рок-н-рол» (’49 Oldsmobile 88)