Моя творчість (AUTOpsy): "Кредитомобіль" ('71-'73 "AnyCar")

Тут, напевно, треба було б розповісти про вигідні умови придбання базового Логана LPG без грошей у кишені та розкрити схеми його якомога скорішої окупності включно з комплектом зимової гуми. Але жоден банк мене не спонсорує, а той, про який йтиметься, взагалі вже давно не існує.

Вінтажна реклама - це особистий вид творчості, що завжди привертав мою увагу. Ці зразки сексизму, ейджизму, шовінізму та подекуди відвертого божевілля можна роздивлятись довічно із жахом, захватом, збентеженістю, але насамперед із щирою посмішкою, що викликана усвідомленням того, наскільки відрізнявся Світ якісь десятиріччя тому. Про деякі зразки такого креативу я згадував у статті "Прекрасний Свідок", присвяченій здебільшого жіночім характерам у road movie.

Але сьогодні поговоримо не про кіно, а знову про кастомайзинг, хоча й в дуже дивному вигляді. 

Змішування деталей різних автівок - наріжний камень будь-якого проекту з області "кастом калча". Чи то встановлення потужного двигуна від великої автівки до маленької заради швидкості, чи то використання "чужих" елементів зовнішнього оздоблення заради стилю. За наявності смаку та розуміння історії це виходить красиво та якісно, за відсутності - подекуди не дуже гарно, перетворюючись врешті на якусь нісенітницю. Але ж сьогодняшній об'єкт препарування - це напрочуд дивна комбінація з не менш дивним призначенням. Адже наочна невідповідність деталей в ньому є навмисною, а "нісенітниця на виході" - не що інше як технічне завдання.

-Ваш дизайн - лайно!
-Але ж це дизайн лайна...
-В такому разі все добре.

 Отже, на дворі 1970-й. Провідний американський банк Manufacturers Hanover Trust New York запроваджує нову програму кредитування майбутніх автовласників, яку треба якомога яскравіше просунути в колах цільової аудиторії. Навіть гасло є відповідне - "Any Car Loan", тобто "Кредитування будь-якої автівки". Втім лише гасла звісно не вистачить у боротьбі за клієнта з потужними конкурентами, що пропонують майже те саме зі схожими слоганами. Що ж робити в такій ситуації, як не зробити з "будь-якої автівки" власний бренд?

В наші часи цю роботу доручили б якимось комп'ютерщикам, що швиденько зробили б колаж в Фотошопі, або - що більш ймовірно - доручили б це "Штучному Інтелекту". Адже ШІ навіть довго роз'яснювати б не довелось, бо все одно нісенітниця вийде. Але ж це 1970-й, і створити "Будь-яку Автівку" вирішили зі справжнього металу та інших матеріалів, що притаманні будь-якій автівці. Щодо створення "AnyCar" звернулись до  дизайнера Джіна Уінфілда (Gene Winfield), що був впізнаною особистістю в світі перегонів через встановлений рекорд швидкості на Ford T 1951-го та в світі кастомайзингу. До прикладу, винахід із двокольоровим фарбуванням з плавним переходом з одного кольору в інший не просто так назвали Winfiled Fade. Однак в контексті цієї розповіді більш важливим є те, що Уінфілд був консультантом фабрики масштабних моделей AMT, консультантом провідних автовиробників щодо стайлінгових аксесуарів та - головне - співпрацював з кіноіндустрією, створюючи різноманітні кастомні автівки для Голівуду.

Згідно з назвою, AnyCar мав складатись з деталей якомога більшої кількості різних автівок. І в результаті втілення цього завдання 1971 року в рекламі кредитної програми Manufacturers Hanover Trust New York Bank з'явився ForChevAmChrysVagen, більш відомий під назвою AnyCar I. Стайлінг цього чудового неподобства творці описали, як "щось для кожного" та віднесли своє творіння до люкс/економ/середнього класу. І це не є жартом або перебільшенням, адже стараннями Уінфілда AnyCar був складений з використанням елементів більш ніж двадцяти автівок, від VW Beetle до Lincoln Continental. 

На шасі Mercury Comet 1964 збереглась лише середня частина Комета. До неї поза переднім рядом сидінь приварили кузов від "Жука" з крилами від Chrysler 300 кінця 50-х, а спереду - крила від Impala 1971, до яких, в свою чергу, додали характерні дуги від AMC Javelin.

Бічні секції решітки та фари Plymouth Duster розділялись решіткою Lincoln Continental Mark III, "підкреслювались" бампером та нижнім бризковиком від Camaro SS та RS 1971 відповідно та нижньою решіткою Mustang 1965. 

Задній бампер являв собою колаж бамперів Chrysler 300 та VW Beetle, ручки дверей від Dodge 1971 та Triumph TR3, молдинги Pontiac Firebird, дзеркало Ford Fairlane, чотири різних ковпака від Pontiac, Buick, Oldsmobile і навіть Rolls-Royce.

А на довершення - мерседесівська "зірка" на капоті. Куди ж без неї? Під капотом чудовиська залишився 289-й V8 Mercury. Предметом особливої гордості був "стриманий квітковий візерунок" обивки салону (того, що в кузові Фольксвагену).

Як не дивно, навіть таке чудернацьке творіння, позбавлене як дизайну, як такого, так і перспектив щодо старіння, потребувало рестайлінгу. І вже рік потому в рекламних матеріалах Manufacturers Hanover Trust з'явився AnyCar II.

В своїй другій ітерації "Буд-яка Автівка" Уінфілда отримала деталі вже п'яти десятків автівок від 30-х до 70-х років виробництва. Кузов Hudson 1929 був основою проекта, а список донорів просто вражає: 1973 Triumph, 1973 Toyota, 1958 Volvo, 1970 Pontiac, 1961 Imperial, 1970 Mustang, 1970 Catalina, 1973 Mercedes, 1971 Dodge, 1969 Cadillac, 1954 Chrysler, 1969 Toronado, 1973 Plymouth, 1967 Volkswagen, 1968 Ford, 1961 Valiant, 1966 Corvette, 1971 Mach I, 1971 Continental, тощо...

В процесі виробництва, спочатку прикріпили крила Valiant до кузова Hudson, але перед тим до них додали частини передніх крил Ford 34-го. Задля цього Уінфілду довелось зробити перехід між дверима та крилами з листового металу та подовжити задню частину рами на 75мм. Потім листовий метал тимчасово закріпили та додали передні крила від Oldsmobile Toronado, що доповнили частинами крил Cadillac 1969 і встановили запасні колеса з обох боків.

Ходову частину AnyCar "модернізували" за допомоги моста та гальм від 1967 Chevy Van, а радіатор довелося пересувати чотири рази задля того, щоб він вліз під передню частину капота від Pontiac Bonneville. Задня частина капота, в свою чергу, запозичена у Volvo 1958 і частково від Triumph 1973. Вже на цьому етапі драматичний контраст між плавними сучасними лініями 70-х та вінтажним кубізмом 30-х став очевидним, після чого на автівку встановили крила та багажник від ’51 Chevy, до якого додали імітацію відсіку для запаски від Mark III Lincoln Continental та бампер Corvette. 

Потім все це відправили на грунтування та фарбування, адже на виході з майстерні Уінфілда кожна AnyCar мала вісім шарів фарби на кузові. І лише наприкінці процесу на автівку встановлювали бічні ліхтарі від Cadillac 1968, елементи бампера від Cadillac 1970, подіуми фар від Imperial 1961, верхній бампер від Dodge 1958, решітки Mercedes і навіть мустангівський Coral Horse десь збоку. Про те, що всі чотири ковпаки знов були різні, навіть і казати не треба. Чи ефектно це було? Якщо уявити, що йдеться про 1972-й, то відповідати й сенсу нема. Адже навіть зараз, понад півсторіччя потому, це трошки... збиває з пантелику. 

Втім, це ще не кінець історії., бо був і третій AnyCar.  Останнього AnyCar III Уінфілд вже не торкався, натомість розбудову шоу-кара доручили славнозвісному Джорджу Барісу [George Barris]. Про Баріса я вже писав у статті про інший дивний шоу-кар. Його Monkeemobile GTO здавався божевільним, якби не це замовлення від Manufacturers Hanover Trust. Маючи - як і Уінфілд - величезний досвід співпраці з кінобізнесом, Барріс створив свій AnyCar III на базі універсала Volkswagen з двигуном ззаду.

Це було обумовлено тим, що спереду йому було вкрай необхідне вільне місце для... маленького електрокара, що після натиснення відповідної кнопки автоматично "висувався" з "материнської" автівки заразом з решіткою від Rolls-Royce, що насправді була саме решіткою "електрички".

Це чудовисько складалося з деталей сорока автівок, серед яких були Mercury, Cadillac, VW, MG, Chrysler, Volvo, Jaguar, Chevrolet, Toyota, Continental, Ford, Marcal тощо... Особливою рисою трансформера, що відокремлювала його від попередніх версій, був цілком асиметричний стайлінг.

На відміну від інших "Будь-яких Автівок", жоден елемент AnyCar III не можна було сприйняти, як основу. До того ж серед безлічі елементів не було жодної пари, тобто правий та лівий бік були абсолютно різними!

В свою чергу, Mini-AnyCar з вагою 135кг та розмірами 760x680x610мм згідно задуму мав вирішити проблему із трафіком в великих містах та створити ілюзію спокою під час паливної кризи. 

Назвати ці творіння красивими звісно неможливо, але їхній чудернацький - а подекуди і відверто потворний - вигляд - це черговий доказ того, що справа не в дизайні, як такому, а у сенсах. Все це нагромадження випадкових деталей нагадує мені деякі проекти сьогодення, жахливість яких "творці" виправдовують набридлим "головне, щоб мені подобалось". Адже це не аргумент за відсутності сенсу та розуміння. Натомість у AnyCars із сенсами все гаразд, бо у банка свого часу все склалося, а ми дотепер пам'ятаємо та обговорюємо ці божевільні експерименти. До речі перші два AnyCar досі існують.

І годі мені казати, що Fiat Multipla - це суцільний жах. Вона крута, функціональна, прогресивна та зроблена згідно з задумом (дивись анекдот на початку). На відміну від купи насправді потворних - і подекуди доволі дорогих - автівок сьогодення, чия потворність дизайну нічим не виправдана. А дехто за ними ще й в чергах стоїть, і кредит бере у банку... 

(C)AUTOpsy by LOWERANDWIDER

Мої попередні статті:

-«Прекрасний свідок» (’92 «My Cousin Vinny»)

-«Жуки, козел та Маввпи» (’66 Pontiac GTO «Monkeemobile»)

-«Свята неправда» (’64-’67 Pontiac Tempest G.T.O.)

-«Загроза у дзеркалі» (’55 Peterbilt 281 The «Duel» Truck)

-«Машина часу» (’61 Pontiac Tempest)

-«Занадто швидкий» (’90 Lotus Omega/Carlton)

-«Абетка перемог» (’55-’65 Chrysler Letter Series)

-«Неймовірний» (’50 Hudson Hornet)

-«Перший рок-н-рол» (’49 Oldsmobile 88)