Моя творчість (AUTOpsy): «Прекрасний свідок» (’92 «My Cousin Vinny»)

Про сексизм у рекламі, секс в автівці та диференціал у сімейній стрічці...

На сьогоднішні роздуми мене, як не дивно, надихнула історія Pontiac Tempest, зокрема згадана в ній опціональна коробка передач Hurst «His/Hers». Адже лише припущення, що жінка не здатна навчитись самостійно перемикати передачі принаймні у секвентальному режимі «автомата», в гендерно рівноправному сьогоденні одразу призвело б до скасування цього неймінгу та миттєвого покарання винних. 

Однак в Америці 60-х на такий прояв сексизму жоден би уваги не звернув. В ті веселі та вільні від гіпертрофованої толерантності часи покупець незалежно від первинних та вторинних статевих ознак залюбки дивився таку рекламу, через яку сьогодні усіх причетних повели б до суду, а згодом щонайменше б збанкрутували.   

Вірно це чи ні? Статистичні дослідження чи хибні стереотипи? Це питання особистого ставлення, а тема цієї розповіді — garage girls. Але не ті дівчини, що під час автошоу пильними ганчірками дряпають голографічні візирунки на полірованому лаку капотів, і не ті, хто прикладає випадковий інструмент до невідповідних кріплень для гламурних гаражних фотосесій.

Адже розкажу про справжніх петролхедок (або петролхединь, — як там правильно?). Одразу попереджу, що не маю наміру згадувати ані блогерку Суперкар Блонді з однойменного YouTube каналу, ані справжніх легенд автоспорту. Звісно здобуття і таланти Мішель Мутон, Юти Кляйншмідт та Сабіни Шмітц неможливо переоцінити, проте вони гідні того, щоб присвятити ним окрему статтю. Сьогодні піде про вигаданих персонажів з кінематографу, які вкладають автомобільну культуру та деяку технічну інформацію в непідготовлений до цього розум пересічного глядача.

Про одного такого персонажа, який пропагував не автомобілі, натомість авіацію, ви пам’ятаєте з дитинства завдяки серіалу Disney «Rescue Rangers». Звали її Ґейджет Хекренч (Gadget Hackwrench). Більшість з нас після перегляду чергової серії «Чіп та Дейл поспішають на допомогу» вражені пілотом-механіком Гаєчкою викочували свої велосипеди надвір і вже зовсім іншим поглядом дивились на одноліток. Вперше з’являвся подум про те, що будь-яка з них теоретично може впоратися з натягувачем цепки твого ровера краще за тебе. Та й кермо вирівняти їй вдасться швидше та якісніше.

Оцінити справжні навички Гаєчки з боку інженерії ми тоді не могли за відсутності відповідних знань та досвіду. Проте за сценарієм їй начебто все вдавалось, і цього нам цілком вистачало. Образ антропоморфної миши-механіка було позичено Дизні у персонажа Джорден з фільму «Справжні Генії». Через доволі провокаційний образ мультперсонажу навіть наші батьки з деяким задоволенням дивились серіал про гризунів, проте навряд чи в цьому зізнаються. До речі, одним з робочих імен миши було Гейджет Лав, тож це не зовсім плід хворої фантазії, натомість хитрий задум мультиплікаторів. Отже, Дизні вчергове поставився до дитячого проєкту дуже по-дорослому та трошки вклався в формування нашої підсвідомості, що в нього зазвичай виходить дуже добре. Про геніальну франшизу «Тачки» від Pixar я вже згадував в статті, присвяченій Доку Гадсону, але сьогодні взагалі-то розмова не про мультиплікат.

Врешті ми в якомусь сенсі подорослішали, і що Голівуд запропонував нам на заміну? Більшою мірою  у кожному фільмі з автомобільною тематикою є героїня, яка так чи інакше має відношення до автівок. Але ж хто саме втілив образ Гаєчки у дорослому кіно?

Міа Торето або Леті Ортіс з «The Fast and the Furious»? Відверто кажучи, ледве не єдиним здобуттям обох було хаотичне керування з витягнутими вперед руками та зображенням комплексу не дуже складних емоцій на обличчях.

Те саме стосується і решти жінок з інших частин франшизи. Та й в цілому назвати «F&F» петролхедським кіно можна лише за величезної натяжки. Тобто кіно це начебто про автівки та навіть про автокультуру, проте скрегіт зубів кожного, хто розуміється на автомобілях, навряд дозволить решті насолодитися переглядом цієї фантастичної маячні. В решті решт, про які «діалоги для долучених» можна казати, якщо після попереджувального написа «Увага!!! Колектор у небезпеці» з підлоги Екліпса головного героя випадає шматок алюмінію?

А як щодо Суей з рімейку «Вкрасти за 60 секунд» у виконанні Джолі? Теж ніяк! Залік за їзду спортбайком, ще галочка за виїзд візком з-під автівки, але решта… Під час крадіжки чорної Д’ябло під епічний саундтрек «Painted on my heart» від The Cult між персонажами Енджеліни Джолі та Ніколаса Кейджа триває один з найбезглуздіших діалогів в історії road movie. Те, що мало б стати напрочуд крутим обміном багатоповерховими метафорами, які розкривали б характер Суей Уейленд, перетворилося на якусь нісенітницю.

«Це все переклад винен» — скаже хтось у відповідь, і не буде мати рацію. «Шостициліндровий трикамерний карбюратор» — це звісно труднощі перекладу, проте й в оригінальному тексті все, м’яко кажучи, не зовсім гарно.

Припускаю, що ця перестрілка вогнем випадкових термінів може звучати круто і навіть таємничо для людей, далеких від автомобілей, але ж дивіться:

Суей: Розумієш, проблема в тому… Як пробратися понад важелем перемикання передач? 

Мемфіс: О, о, так…. Тому що вона…

Суей: Тому що вона на шляху.

Мемфіс: Адже краще не уразити синхронізатори… привід дросельної заслінки… головний циліндр зчеплення…. верхній розподілюючий вал.

Суей: Я не можу це зробити.

Мемфіс: рядна «шістка», три карбюратора «Уебер», скручені корпусами між собою…

Суэй: Адже, час працювати….

Мемфис: Гарні гальма… Гальма теж гарні!

Про що це взагалі?! Вони приїхали Плімутом з HEMI V8, намагаються вкрасти Diablo з V12. Про що цей потік свідомості та про яку в біса L6 йшлося? Можливо, в цьому є якийсь сенс, який залишився для нас невідомим, втім більш вірогідна версія, за якою автори діалогів вирішили, що простого переліку випадкових деталей цілком вистачить пересічному глядачеві. Попри те, що я не можу це заперечити, але ж хіба за наявності хоча б якоїсь логіки та сенсу в цих виразах весь фільм став би гірше?! Прикро, бо взагалі-то кіно непогане.

На щастя існують режисери більш талановиті за тих, хто знімав «Форсаж» та стрибки Елеанорки. Ось вам Тарантіно, як приклад. Адже кому завгодно, але тільки не великому Квентіну можна дорікати за відсутність поваги до деталей. Хоча б «Death Proof», де вся автотема на вищому рівні: і кастинг автівок, і зображення їхніх характерів, і деталізація. І це ще ми про «великодинки» до «Точки, що зникає» не згадали, про камео білого Челенджеру, лампові перегони та діалоги, які можна слухати довічно… Але ми дещо віддалились від теми розповіді, бо взяти в оренду Додж з 440-м «Магнумом» з метою косплеїти Ковальскі – це не те саме, що знатися на автівках та їх ремонтувати.

Отже до теми! Персонаж, якого ми ніколи не шукали, проте підсвідомо завжди хотіли знайти, з’явився там, де на нього не чекали. Крім Понтіаку приводом для цих роздумів став випадковий мем із цитатою з якогось фільму тридцятирічної давнини та фото акторки Маріси Томей (Marisa Tomei). Колаж було зроблено пару років тому на честь п’ятдесят сьомого Дня Народження акторки, і одразу після «Як це майже шістдесят?! Та не може цього бути!» я зрозумів, що фото дуже знайоме: «Адже це той фільм про… диференціал!»

Якщо ви не можете пригадати жодного автомобільного фільму за участі Маріси Томей, то це є нормальним, бо таких фільмів скоріш за все не існує. Тож в чому тоді полягає її заслуга перед петролхедами? Звісно ж не у прізвищі, від якого у будь-якого JDM-щика волосся на потилиці стає диба.

Сенс саме у характері персонажу за ім’ям Мона Ліза Віто з комедійного фільму «Мій кузен Вінні», якого Томей неперевершено відіграла. Кіно це взагалі не про автівки, але все ж таки гарне — стара добра комедія початку 90-х з Джо Пеши у головній ролі та рейтингом 7.6 на IMDB. Враховуючи те, що події відбуваються у 60-ті в Алабамі, щодо автівок з фільмом все гаразд, втім і сюжет, як такий, від початку до кінця обертається навколо автотеми.

Отже, два хлопця безпідставно звинувачені у вбивстві, покази свідків, що впізнали їхній автомобіль, їхній родич — молодий адвокат Вінні Гамбіно зі своєю дружиною Мона Лізою. Вона виходить до трібуни, як свідок захисту, розповідає про колишню роботу механі… кинею в гаражі свого батька — начебто нічого особливого. До того ж до фінальних титрів лише вісім хвилин! Адже раптово перед нами постає один з найкрутіших діалогів за історії автомобільних кінокартин.

Більшість з нас під час перегляду «Кузена…» були впевнені в тому, що сенс цього діалогу — майже така сама нісенітниця, як і у вищезгаданому «Gone in 60 seconds» або у будь-якій серії «Форсажу». Проте крім шістьох варіантів перекладу, що відрізняються між собою лише ступенем недолугості, є й доволі непоганий «авторський одноголосний» у виконанні Михайла Яроцького. І саме з цим перекладом я раджу вам подивитися «My Cousin Vinny», якщо раптом ви захочете це зробити та не наважитесь на перегляд в оригіналі. 

А задля того, щоб вирішити, чи варто взагалі його дивитись, ось мій особистий переклад сцени, через яку ми тут сьогодні зустрілись:

Прокурор Джим Тротер: Отже, міс Віто, як експерт з автомобілів, чи можете ви розповісти нам… яким повинен бути кут випередження запалювання у Chevrolet Bel Air 1955 року з двигуном 327 та чотирикамерним карбюратором?

Мона Ліза Віто: Це недолуге запитання.

Прокурор Джим Тротер: Чи означає це, що ви нездатні надати відповідь?

Мона Ліза Віто: Це недолуге запитання. Неможливо надати відповідь на нього.

Прокурор Джим Тротер: Це не є можливим через те, що ви не знаєте відповіді?

Мона Ліза Віто: Жоден не зможе відповісти на це питання!

Прокурор Джим Тротер: Ваша Честь, я пропоную відкликати міс Віто в якості «свідка-експерта».

Суддя Чемберлен Холер: Ви можете відповісти на запитання?

Мона Ліза Віто: Ні, це, підступне питання!

Суддя Чемберлен Холер: Чому це питання є підступним? 

Вінні Гамбіні: [до Білу] Ось, дивись.

Мона Ліза Віто: Тому що Шеві не виробляли 327-й '55-го, 327-го не було аж до 62-го. До того ж його не встановлювали на «Бель-Ейр» з чотирикамерним карбом до 1964-го. Проте '64-го вірний кут випередження запалювання був чотири градуси перед Верхньою Мертвою Точкою.

Прокурор Джим Тротер: Добре… Ем… Її прийнято, Ваша Честь.

Гадаю, що не варто розказувати про те, як все це перекладено більшістю «одноголосних позакадрових». Здебільшого, лише одного такого діалогу достатньо для того, щоб передивитись фільм ще разок, але ж було й продовження:

Вінні Гамбіні: Міс Віто, як захисник, я припускаю, що дві пари молодих людей водночас зустрілись в Сек-О-Седс, і в них були абсолютно тотожні м’ятно-зелені кабріолети Buick Skylark 1964 року. Чи можете ви сказати, виходячи з цієї фотографії, чи переконлива ця версія захисту?

Мона Ліза Віто: [роздивляється фотографію]

Вінні Гамбіні: Місс Віто, будь ласка, відповідайте на питання: чи переконлива така версія?

Мона Ліза Віто: Ні. Захист помиляється!

Вінні Гамбіні: Ви впевнені?

Мона Ліза Віто: Я впевнена.

Вінні Гамбіні: Яким чином ви можете бути в цьому впевнені?

Мона Ліза Віто: Тому що нема жодних шансів на те, щоб ці сліди шин були залишені кабріолетом Buick Skylark 1964 року. Ці сліди залишив Pontiac Tempest 1963-го.

Прокурор Джим Тротер: Протестую, Ваша Честь! Треба з’ясувати для суду, чи є це фактом або власною думкою свідка.

Суддя Чемберлен Холер: [до Лізи] То є ваша думка?

Мона Ліза Віто: То є факт!

Вінні Гамбіні: Я не вірю, що інформацію такого типу може бути отримано через погляд на одну фотографію!  

Мона Ліза Віто: Ви хочете роз’яснень?

Вінні Гамбіні: Я б залюбки їх почув!

Суддя Чемберлен Холер: Я теж!

Мона Ліза Віто: Автомобіль, який залишив ці два рівнодовгі сліди від шин, було оснащено «позітрекшн». Без цього ви не можете залишити такі сліди, проте Бюік Скайларк 1964-го «позітрекшн» не обладнано.

Вінні Гамбіні: А чому це так? Що таке «позітрекшн»?

Мона Ліза Віто: Це блокування диференціалу, яке розподіляє потужність рівномірно між правим та лівим колесами. У Скайларку 64-го був звичайний вільний диференціал. Кожен, хто хоча б раз застряг у багнюці Алабами, знає, що коли натискаєш на педаль акселератору, одне колесо обертається, а друге взагалі нічого не робить.

Присяжні: Так, це правда.

Вінні Гамбіні: Це все?

Мона Ліза Віто: Ні, ще дещо! Дивіться! Лівий слід підіймається тротуаром, в той час як правий залишається рівномірним та широким. У Скайларку 64-го нерозрізний задній міст, отже якщо ліве колесо підіймається догори, праве нахиляється та опирається на зовнішню частину. Тут так не трапилось. Слід залишився широким та рівномірним. Тож у цій автівки незалежна задня підвіска. Що ми врешті маємо? У 60-ті було лише два автомобіля із блокуванням диференціалу, незалежною пвдвіскою та достатньою для залишення таких слідів потужністю. Одна з них – це Корвет, який жоден не переплутав би із Скайларком. У другій майла така сама довжина, висота, ширина, маса, колісна база та колія, як у Скайларка 64-го, і це Понтіак Темпест 1963-го року.

Вінні Гамбіні: Тож, у зв’язку з тим, що обидва ці автомобілі — продукт GM, чи могли вони бути пофарбовані в однаковий ментоловий зелений металік?

Мона Ліза Віто: Могли!

Вінні Гамбіні: Дякую вам, Міс Віто. Більш не маю до вас питань. Дуже, дуже вам дякую! Ви прекрасний, прекрасний свідок!

Ось така історія про те, як щось зі скарбнички зайвих знань про устрій автівок, може свого часу врятувати чиїсь життя, і про те, що увага до деталей у кінематографі ще нікому не завадила. Втім, найголовніший висновок — те, що докладний опис блокування диференціалу у сімейному комедійному фільмі із сюжетом, не присвяченим автомобілям, не лише покращує касовий збір, але й приводить до нагородження акторки «Оскаром» за найкращу другорядну жіночу роль!

(С) AUTOpsy by LOWERANDWIDER

Мої попередні статті:

-«Жуки, козел та Маввпи» (’66 Pontiac GTO «Monkeemobile»)

-«Свята неправда» (’64-’67 Pontiac Tempest G.T.O.)

-«Загроза у дзеркалі» (’55 Peterbilt 281 The «Duel» Truck)

-«Машина часу» (’61 Pontiac Tempest)

-«Занадто швидкий» (’90 Lotus Omega/Carlton)

-«Абетка перемог» (’55-’65 Chrysler Letter Series)

-«Неймовірний» (’50 Hudson Hornet)

-«Перший рок-н-рол» (’49 Oldsmobile 88)