Моя творчість AUTOpsy: «Люта любов» (’58 Plymouth Fury «Christine»)

Про забуття, звук "Кобри" та дві дюжини дублерів...

Дозволь мені розповісти тобі дещо про любов, Денніс. В неї апетит, що не має меж. Вона жере все: дружбу, родину… Її ненажерливість мене вбиває. Але якщо її вірно підгодовувати, вона може бути прекрасною, і це саме те, що відбувається між нами. Знаєш, якщо хтось вірить у тебе, ти здатний на будь-що у цілому Всесвіті. А якщо ти теж відповідаєш вірою, то » Бережись, Всесвіт!». Жоден не зможе тебе зупинити. ЖОДЕН! НІКОЛИ!

-Це саме те, що ти відчуваєш до Лей?

-Що?! Ні, в біса! Я кажу про Крістін, чуваче!

«Christine» — ода любові. Любові людини до автівки. Якщо не зважати на містичну складову, то загалом жодний інший твір не описує визначення «petrolhead» або «car guy» точніше за це. «Fast & Furious»? Жартуєте? Дешевий (насправді, ні) комікс, головні герої якого непереконливо розбивають та програють власноруч побудовані тачки заради бабла та самолюбства. «Christine», в свою чергу, про одержимість у такому її прояві, що позбавлений жодних компромісів! І, до речі, словосполучення «Fast & Furious» пасує до цього твору аж ніяк не гірше.

Крістін — головний персонаж культової хорор новели Стівена Кінга, що був виданий 1983 року, і водночас головний герой однойменної екранізації твору від режисера Джона Карпентера. 

Обидва ці зразки автомобільного мистецтва з’явились майже одночасно (насправді зйомки розпочали навіть раніше за видання книги), і обидва чудові у своїх контекстах. Багато з тих, хто і прочитав, і подивився, дорікали сценаристу Білу Філіпсу за деякі відхилення від сюжету роману, але ж ми розглянемо ситуацію з обох боків.

У більшості творів Кінга — і «Christine» не є виключенням — провідну роль відіграє психологічний портрет людини та його ставлення до подій. В даному випадку це своєрідний любовний трикутник, один з кутів якого — червона автівка, почуття до якої затьмарюють все навколо, змінюють людину трошки більше, ніж повністю, та звільняють усіх його демонів. Ця книга про те, яким привабливим та заразливим може бути таке явище, і до чого воно врешті-решт призводить.

В екранізованій версії майже всі епістолярні шедеври Кінга були суттєво спрощені, але нам, любителям автівок, це тільки на руку. Адже у «Крістін» Карпентера головну роль відіграє саме автомобіль, і свідомість такого вибору чудово демонструє відмова Карпентера залучити до картини відомих акторів. Звісно, деякими книжковими сценами заради цього довелося пожертвувати. До прикладу, перший власник Христини, що за книгою постійно роздавав настанови головному герою, сидячи в образі мерця на задньому сидінні, згадується у фільмі лише мимохіть, і сам Кінг між тим зовсім не був проти такої правки. Втім, наголос на автівці — не єдина перевага та не єдина розбіжність цієї стрічки із новелою. 

До того в «Christine» є гарна режисура, «лампові» спецефекти, атмосфера 80-х, «справжні» трюки тощо. Але ж навіть Христина з фільму дуже відрізняється від своєї книжкової версії. Чи можна це вважати за недолік? Сьогодні спробую відповісти і на це питання.

Замість того, щоб обрати на роль Крістін якийсь агресивний маслкар пізніх 60-х, Кінг зупинився на люксовому Plymouth, і цей його вибір не був випадковим. Автор доволі довго розмірковував з приводу того, якою саме має бути героїня його хорору, і врешті двома словами охарактеризував її образ: «forgotten car». Згодом він сам розставив крапки над «і» та «ї» у питанні щодо «кастингу»: «Я не став використовувати автомобіль, навколо якого до того вже ходили легенди. Як ті Thunderbird 50-х». Насправді, була безліч причин, з яких великий «Плімут» ідеально відповідає вимогам до цієї ролі, але щоб в цих причинах розібратися, треба трошки заглибитися у історію.

1955-го топова модель Plymouth з назвою Belvedere стала справжнім проривом для марки, що до того була відома як виробник доволі нудних та повільних автомобілей. Насамперед, це було зумовлено дизайном, який являв собою той самий «Forward Look» Вьоджила Екснера із притаманними йому не надто вигадливими плавцями та помірним використанням хрому у оздобленні. Технічна складова теж не зоставалася: величезні V8 з об’ємом до 7.6 л, 2-ступеневі АКП з вперше застосованим кнопковим управлінням, безліч опцій, люксове оздоблення тощо.

В цілому, то була дуже гарна та прогресивна для свого часу тачка. Втім, її «високопродуктивна» версія з дуже гучною назвою «Лють» — або «Фурія», що навіть більше пасує до контексту, — була вже не лише красивою та гарно оздобленою, але й дуже швидкою.

Згідно рішенню Chrysler Corporation, легендарний HEMI «Фурії» не дістався. Натомість це не завадило їй розганятися до 230 км/год у Дейтоні 1956-го, бо замість «напівсфер» у неї був 5-літровий двигун Polyhead із NASCAR-овським минулим. З механічною КПП, спортивною підвіскою та гальмами, спеціальними шинами та переднім стабілізатором Fury була найшвидшим та найдорожчим автомобілем у модельній лінійці Plymouth. Нова Fury коштувала 3000$, майже на чверть дорожче за початково не дуже доступний Belvedere Hardtop Sport Coupe!

1957-го купе, седани, хардтопи, універсали, кабріолети Belvedere, а заразом і спец. версію Fury суттєво оновили під час рестайлінгу, що коштував Крайслеру шалені 300.000.000$. однак, результат демонструє, що то не було марнотратством: новий дизайн був таким вдалим та революційним, що використаний у рекламі слоган «Раптово, це 1960-й!» зовсім не здавався перебільшенням. Крім нового дизайну з високими — водночас органічно вписаними до ліній кузова — плавцями та подвійними фарами з дуже виразними «понадбровними дугами», суттєво змінились і пропорції. Колісну базу Belvedere 1957 було трошки подовжено, а кузов став аж на чотирнадцять сантиметрів нижче за модель минулого року! В цілому автомобіль видався доволі агресивний, але водночас… «жіночий», — звісно, не через стать власниці, а стосовно образу. Найбільш вражаюче виглядали незвично тонкі та вишукані задні стійки, що створювали ефект «даху, що витає».

Квінтесенцією стиля звичайно був кузов Hardtop Sport Coupe з двома дверима, і саме таку версію обрали для зйомок, бо насамперед це красиво! Притому такий вибір став і своєрідним виправленням помилки самого Кінга. Справа в тому, Belvedere в оригінальному творі був з чотирма дверима, але ж «Ф’юрі» з такою кількістю дверей не існувало до 1960-го. І, до речі, це не єдина невідповідність.  

Адже, Кінг писав про важіль КПП, що рухався сам собою, натомість у триступеневій коробці Torque Flight 1957-го року був такий самий кнопковий селектор, як у попередньої Power Flight — рішення вишукане та надсучасне, проте працювало це, м’яко кажучи, не дуже добре. У фільмі селектор неодноразово потрапляє у кадр, але сам процес перемикання режимів жодного разу не показано, і це не випадковість. Справа в тому, що передачі майже ніколи не вмикались з першого разу, отже кажуть, що після сімох ремонтів АКП від ідеї такого епізоду просто відмовились. 

Під капотом Fury ’57 був двигун, що цілком виправдовував амбіційну назву комплектації — 5.2-літровий small block потужністю у 290 к.с. Роком потому з’явилась і опція у вигляді 5.7-літрового Golden Commando, що зробив крок за магічну межу 300 к.с. із 315 кінськими силами потужності з системою впорскування пального. Про недоліки цієї системи я вже розповідав в історії Chrysler Letter Series, тож Plymouth в цьому випадку теж були вимушені повернути гроші небагатьом покупцям інжекторних «Фурій» та безкоштовно встановити на двигун перевірені часом здвоєні карби з чотирма камерами.

Тож що саме було під капотом у Христини? Автори більшості профільних статей — включно з загальнодоступними на Wikipedia та IMDb — стверджують, що Крістін була з 318-м (5.2л) V8, але якщо звернутися до реставраторів… Є деякі ознаки того, що «саме на ту» автівку було встановлено карбюраторний 350, що виробляли лише протягом одного року. Поглиблюватись у нюанси розташування додаткового обладнання не буду, щоб не перетворювати цей лонгрід на екстралонгрід, та й хай там як, а триста сил — це все одно чимало. Не забувайте про те, що йдеться про 1958-й, отже на перший масл кар чекати ще майже шість років!

Щодо спортивних їздових властивостей, не варто скептично дивитися на Бельведер крізь призму його розмірів. Завдяки новій торсіонній передній підвісці керованість Fury була не лише найкращою в її класі, але й одною з кращих серед всіх американських автівок того часу, включно з канонічними спорткарами. В журналі Hot Rod 1957-го про це написали дуже лаконічно та однозначно: «Surely the best handling production car in America».

Серед вищеописаного ніщо, здається, не нагадує про атрибути «forgotten car», якої прагнув Кінг. То ж що могло змусити людей пустити Fury у не пам’ять?! Час та обставини. Події у творі відбуваються протягом 1978-1979 років. За попередні шість років епохи маслкарів ринок наповнився яскравими, швидкими, гучними автівками на будь-який колір та смак, а експансія японців з їхніми економічними сучасними моделями була у самому розпалі. Тож кому потрібен двадцятирічний іржавий (ржавіти Бельведери вміли чудово) мотлох з минулого, навіть за двісті п’ятдесят баксів? Хіба що «старим школьникам» або молоді, що прагне до тої «старої школи» долучитися.

З огляду на все це, стає очевидним, що за дизайном, історією та характеристиками Plymouth Fury майже ідеально відповідає образу Крістін, який Кінг намалював у своїй уяві. А єдине, що не відповідає, — то… колір. І це є черговим аргументом на користь того, що кінгівська Христина — ніяка не Ф’юрі, а справжнісінький Бельведер! Прикро, але факту не заперечиш: всі Fury виходили з конвеєру виключно у бежевому кольорі із золотистим анодованим алюмінієвим оздобленням. Дуже ошатно, але зовсім не агресивно. 

Хоча в книзі є уточнення щодо того, що криваво-червона Крістін з бежевим дахом була спецзамовленням, звучить це трошки незграбно, бо різниця між Fury та Belvedere була мізерною, а в палітрі останнього був такий самий червоний. Отже навіщо такі складнощі?

Хай там що Кінг вигадав, а фарбувати автівку для зйомок довелось. І не одну, а… двадцять чотири! Так, саме стільки Плиметів моделей Belvedere, Savoy та Fury в різному стані зібрала студія Columbia Pictures по всіх Штатах, і кожній з цих двох дюжин було відведено свою особисту роль.

Загалом на автомобілі витратили близько 15% бюджету, що в рази більше за гонорар найбільш високооплачуваного актора початку 80-х. До того ж всі ці автівки треба було ремонтувати та допрацьовувати у відповідності до вимог кожного наступного епізоду фільму, заради чого на майданчику було обладнано справжню майстерню. Цікаво, що розташована вона була в тому ж приміщенні покинутої фабрики, що кіношники орендували для перетворення на «гараж Дернелла». Таким чином половина гаража, в якому «жила» Крістін, була знімальним майданчиком, а інша — справжньою станцією для зберігання, ремонту та переобладнання Крістін-акторок.

Аж роботи було безліч! До першої ж сцени на заводі все це розмаїття хардтопів треба було привести до єдиного вигляду Plymouth Fury 1958 та перефарбувати в червоний.

Крім того, зйомки вимагали безпрецедентної кількості кастомних робот. Для сцени, в якій Христина протискається між стінами, переслідуючи чергову жертву, передок одної автівки виготовили з гуми. Ще одну було вкрито особливим запальним гумоподібним матеріалом для зйомок вибуху на заправній станції.

З сімнадцяти задіяних у зйомках Fury (решта пішла на донорство запчастин) деякі мали бути штучно зістарені, спотворені, або навпаки приведені до стану шоукарів. Втім, були і «дволикі», що одночасно знаходились в обох цих станах з різних боків. Були Ф’юрі з каркасами безпеки для трюків, з доопрацьованими двигунами для сцен перегонів, з радіаторами у багажнику тощо…

Особливо ретельної підготовки вимагав неперевершений у своєму драматизмі епізод з самовідновленням Крістін після акту вандалізму. Для цієї сцени кузовні елементи одної «Ф’юрі» було замінено пластиковими, а всередині встановлено декілька гідравлічних насосів. Завдяки системі тросів насоси втягували панелі та ламали їх, після чого відео процесу показали з кінця до початку. Але заради ще більшої правдоподібності Карпентер знімав цю сцену на перевернуту на 180⁰ камеру, бо за його словами «гравітація теж мала зробити свою справу». Чи то була дійсно справа гравітації, чи беззаперечний талант Карпентера заразом із фотогенічною сексапільністю Fury, але Шерон Стоун в «Основному Інстинкті» навіть поруч не сиділа з цими шістьма метрами та двома тонами лакованої сталі. Хіба не так?

Отже один автомобіль протягом півтори години з’явився у стількох образах, що не кожен актор моделі гомо сапієнс зміг би це відтворити.

Що підкреслило містичну складову, так то було чорне тонування та зелене свічення зсередини, яке виникало в ті моменти, коли за кермом Христини нікого не було, і вона діяла самостійно. До речі, це, наскільки відомо, було винаходом самого Стівена Кінга. Гарна деталь, до якої, як і до низки інших, було привернуто дуже багато уваги. Наприклад, номерні таблиці «CQB» також не згенеровано випадково, адже ця абревіатура означає Closed Quarters Battle, що можна перекласти, як «ближній бій» або «рукопашна». 

Звісно, не можна залишити без уваги і звуковий супровід. І тут теж є про що розповісти і що послухати (у всіх сенсах).

«Christine» — перший фільм, у якому використали хіт «Bad To The Bone» Джорджа Торогуда, про який я вже згадував у розповіді про автівку Дарта Вейдера. Самому Торогуду запропонували роль працівника автомобільного смітника, але ж актором Джордж виявився гіршим за поганого і попри всю простоту сцени з завданням не впорався. Отже під час монтування сцену з Торогудом вирізали, залишивши тільки музику. А вона, як і інші звуки, була підібрана чудово!

Нас насамперед цікавить звук V8, бо це далеко не останній елемент у створенні цілісного образа. Двотрубна спортивна вихлопна система Plymouth Fury звучала доволі переконливо, проте це було люксове купе, а не спорткар, адже драматизму звучання їй все-таки трошки бракувало. Тож для посилення ефекту для озвучення Крістін використали звукову доріжку Ford Mustang 1970-го року. Притому не простого Мустангу, а топового 428 Сobra Jet з гоночним корінням.

Цікавим є той факт, що не зважаючи на жанрові кліше 80-з, кіно не перетворилось на «кривавий борщ» для підлітків. Натомість, крові та неприємного натуралізму у фільмі обмаль, через що йому навіть не хотіли надавати рівень R, який був вкрай необхідним для успіху у прокаті. На думку продюсерів компенсувати всі вкладення у сімейній категорії PG було б просто неможливим, отже вихід вони врешті знайшли, і був він простий та… ні, елегантним він не був. За кількістю використаного слова «Fuck» «Christine» не потрапляє навіть у top 100, але лайки в ньому чимало. А що головне — її рівно стільки, скільки треба для отримання бажаного R-code. Нічого містичного, лише трошки хитрощів.

Але ж містицизм час від часу все одно виповзає і поза екрани кінотеатрів. Під час зйомок майже всі Fury були знищені, але придивіться до слова «майже». Три автівки все ж залишились в ідеальному стані, працювали як промо-кари та згодом були продані на аукціонах.

Одна з них була придбана канадським колекціонером заразом із синім Charger персонажа з іменем Денніс. Отже декілька років потому обидві ці автівки згоріли у пожежі, коли власник підпалив свій будинок після розлучення.

А ще цікавіше те, що одна з Христин належить людині, що… врятувала її зі смітнику. За ціною металобрухту невідомий чоловік придбав спотворену автівку і ще декілька залишків трюкових Fury на додачу. Отже, повстала з пекла Крістін, відновлена з використанням частин інших Крістін. Може це саме Вона?!

(С)AUTOpsy by LOWERANDWIDER

Мої попередні статті:

-«Надприродні явища» (’91-’92 GMC Syclone/Typhoon) 

-«Темний бік» (’87 Buick GNX)

-«Італійський «янкі»» (’70 Alfa Romeo Montreal)

-«Турун з Турина» (’67 AR Tipo 33, ’68 Bertone Carabo)

-«Встати! Суд іде!» (’68-’72 Pontiac GTO)

-"Кредитомобіль" ('71-'73 "AnyCar")

-«Прекрасний свідок» (’92 «My Cousin Vinny»)

-«Жуки, козел та Маввпи» (’66 Pontiac GTO «Monkeemobile»)

-«Свята неправда» (’64-’67 Pontiac Tempest G.T.O.)

-«Загроза у дзеркалі» (’55 Peterbilt 281 The «Duel» Truck)

-«Машина часу» (’61 Pontiac Tempest)

-«Занадто швидкий» (’90 Lotus Omega/Carlton)

-«Абетка перемог» (’55-’65 Chrysler Letter Series)

-«Неймовірний» (’50 Hudson Hornet)

-«Перший рок-н-рол» (’49 Oldsmobile 88)