Моя творчість AUTOpsy: «Безіменний» (’65-'67 Oldsmobile 4-4-2)

Про значення цифр, копів на плакаті та червоний пластик.

Можна нескінченно сперечатись щодо того, чи була раніше трава солодшою, а Coca-Cola зеленішою, але не викликає жодних сумнівів наступне твердження: півсторіччя тому автомобільні тренди (зокрема автівки, як такі), були значно цікавішими, значно більш живими та емоційними, ніж вони стали потому. Наразі майже неможливо відмовитися від низки кросоверів різних розмірів в модельному ряді, натомість поки що існує вірогідність того, що принаймні не всі вони будуть електричними. Натомість за інших часів, коли народ одної великої молодої країни був менш розважливим, нудним та залежним від думок пересічної більшості, все було трошки інакше.

Марка Oldsmobile, що припинила своє існування двадцять років тому, протягом своєї сторічної історії майже завжди була на вершині технічного прогресу. Всупереч, до слова, своїй назві, що не визначала  вік пересічного покупця, натомість була нічим іншим як похідною від прізвища засновника компанії, Ренсома Олдса. Втім, про інновації поговоримо іншим разом, адже цей допис -  вступна лекція про участь марки Oldsmobile в мейнстримі десятиріччя, що розпочався в середині 60-х.  Це були саме ті славні часи, за яких в серці кожного добропорядного американця небайдужого до автокультури було окреме місце для представників модної течії з назвою "масл-кар".

На початку 60-х бренду «Олдсмобайл» в межах імперії GM було відведено роль виробника люксових автівок (одною сходинкою нижче Cadillac), серед яких була зокрема компактна модель F-85/Cutlass, що поділяла платформу з "машиною часу" Tempest від Pontiac. 1964-го їхню спільну платформу Y-body замінили більшою A-body, якій притаманна класична компоновка та рамна конструкція. Однак у контексті даного оповідання більш значним є той факт, що того ж 64-го у Понтіака з'явилася версія Tempest LeMans з емблемою «G.T.O.» 

Про це творіння я докладно розповідав в статті "Свята Неправда" , а зараз лише нагадаю про те, що ця автівка викликала  справжній фурор на ринку, запропонувавши позамежні на той час потужність та прискорення за демпінговою ціною.

Понтіак став трендсеттером, створивши перший в світі масл-кар, і було б дивним, якби в Oldsmobile на засвоїли цей урок і не долучились до цього чемпіонату з бодібілдингу.   Let the battle begin!

Потужну версію моделі  F85/Cutlass назвали 4-4-2. І тут треба зауважити на вірній вимові, адже не "Чотириста сорок два" і не "Чотири - сорок два", натомість саме "Чотири-Чотири-Два". Або "дві", якщо вже бути дуже прискіпливим. Справа в тому, що всупереч тогочасним тенденціям, згідно яким число в назві моделі збігалося з об'ємом двигуна в кубічних дюймах, Олдсмобайл мав на увазі зовсім інші показники, а саме: чотири камери в карбюраторі, чотири передачі в механічній коробці передач та... дві вихлопні труби.  

З карбюратором начебто все зрозуміло, однак гордість щодо наявності чотирьох передач за наших часів виглядає дещо дивною. Але треба враховувати, що йдеться про 1964,-й, коли переважна більшість американських автівок була оснащена на вибір або простими гідравлічними "автоматами", в яких розчинялась майже третина потенціалу двигуна, або 3-ступінчастою "механікою" з рукояткою на рульовій колонці. Таке розташування рукоятки забезпечувало простір для середнього пасажира на тримісному передньому дивані і мало народну назву "три на дереві"  ("three on the tree"). Того часу 4- ступінчаста "механіка" з "палкою", що стирчить з підлоги, була значно більш рідкісною рисою, притаманною автомобілям зі спортивним характером. Втім, вона теж мала римоване прізвисько - "чотири на підлозі" ("four on the floor"). Особливим шиком вважались рукоятки Hurst, що пропонували повсюдно і подекуди безальтернативно.

Не можна також забути про окремі "ківші" сидінь, що завжди були супутні таким КПП. За сучасними стандартами доволі важко назвати ківшем м'який стілець з низькою спинкою, відсутністю бічної підтримки та "фундоші" пасків безпеки на стегнах. Однак, у порівнянні з "бабусиним диваном" Кадиллаків такий гарнітур був вершиною аскетичності та драйверського орієнтування моделі.

Схожі натяки робила і вихлопна система. Дві вихлопні труби, що стирчали з-під бампера, майже завжди про щось інформували сусідів в потоці. До прикладу виходячи зі статусу марки, вихлоп деяких моделей Cadillac попри величезний об'єм та потужність їхніх двигунів обмежувався єдиною трубою або двома, що непомітно виходили десь під бампер. Тим часом на початку 70-х інші задушені екологами моделі мали дві труби, що заради заощаджень на кількості надто коштовних каталізаторів об'єднувались в одну, але після кату врешті знов роздвоювалися суто заради естетики та демонстрації потужності. 

Хоч там як, а кількістю труб та передач в своєму 4-4-2 Oldsmobile не обмежився. За розробку моделі відповідала команда Джона Белца, під керівництвом якого підрозділ високопродуктивних автомобілей компанії пережило свій найсуттєвіший зліт. Адже той факт, що жоден з запропонованих для моделі двигунів не був 442-кубовим, зовсім не означає, що 4-4-2 був слабким та конкурентонеспроможним. Все було навпаки, не зважаючи на те, що час для нарощування м'язів був, чесно кажучи, не найзручніший.

Початок випуску 4-4-2 припав на період дії мораторія GM на двигуни середньорозмірних автівок з об'ємом понад 330 кубічних дюймів. Pontiac того часу вже встиг порушити це правило зі своїм 389-кубовим GTO, збрехавши про реальний об'єм V8 326, що був на десять "кубів" більшим за дозволене. Втім 1964-го навіть Понтіаку довелось прийняти правила гри та знизити об'єм до легальних 326CID. В Oldsmobile не стали ризикувати і обрали для 4-4-2 V8 з дозволеним 330-кубовим об'ємом.

Здебільшого перший 4-4-2 не пропонував покупцеві нічого принципово нового. Насамперед його поява означала те, що існуюча поліцейська версія відтепер бала доступна звичайним клієнтам. До пакету B09 з вичерпною назвою «Police Apprehender Pursuit» крім 5.4-літрової "вісімки" з потужністю 310 к.с. та моментом 480 Нм входило посилення рами, підвіски, колес, гальм, диференціалу та  4-ступінчаста КПП Muncie з важелем на підлозі. Коштувало це "щастя" лише $285— кумедні гроші!

Попри непогану динаміку із розгоном до 100 км/ч за 7.5 секунд і часом подолання "квотеру" в 15.5, а також позитивні відгуки преси, позиціонування нової моделі було, м'яко кажучи, дивним. З рекламного постеру нового масл-кара дивився 4-дверний поліцейский автомобіль, в салоні якого сиділи "копи" в  уніформі. Таким саме дивним було й гасло "Поліція потребувала. Олдс побудував. Погоня довела". Погодьтеся, що “Police needed it. Olds Built it. Pursuit proved it” – це неинайкращий спосіб привернути увагу аудиторії до продукту, неоголошена мета якого - порушення закону. Нелегальні перегони, бернаути дворами шкіл та садочків, "пончики" на дитячих майданчиках, позбутися переслідування - от що всі вимагали від  масл-карів, як від правонаступників бутлегерських хот-родів!

Звісно, в Олдсмобайл швидко відреагували на реакцію потенційних клієнтів і вже на другий рік виробництва  4-4-2 суттєво змінився. В першу чергу опція перестала бути доступною для F85/Cutlass з чотирма дверима. Серед трьох тисяч 4-4-2, що були продані 1964-го, лише десять мали "зайві" двері, отже дуже довго вагатись щодо доцільності такого рішення виробнику не довелось.  .

1965-го, коли GM, передбачивши ажіотаж в сегменті масл-карів, посунув свої обмеження об'єму двигунів до позначки 400 кубічних дюймів, подихнув вітерець змін. Pontiaс вже цілком легально повернув в GTO свій 389, а під капотом Oldsmobile 4-4-2 з'явилася 400-кубова "вісімка" (6.6 л), що була створена на основі величезного 425 Stage II Rocket V8 від старших моделей. При тому всупереч початковому задуму список коробок передач розширився до трьох позицій. Адже деякі покупці були готові змиритися з тимчасовою "втратою" крутного моменту  при перемиканні передач 3-ступінчастої коробки заради її "короткої" першої передачі, що забезпечувала яскраве початкове прискорення. 

І що ж тепер робити з назвою  "4-4-2" у моделі, якій стала доступна не лише інша "механіка", але й  2-ступінчастий "автомат" Jetaway?! А все напрочуд просто! В Oldsmobile просто заявили, что перша "четвірка" в назві відтепер означає не кількість передач, натомість 400 кубічних дюймів об'єму. Рішення просте, мов паркан, але не надто далекоглядне, що стане очевидним трошки пізніше.

Тим часом маркетингова політика теж зазнала кардинальних змін. Замість  непоказного седану з поліцейськими всередині реклама стала больш креативною та почала закликати до емоцій. На плакатах з'явилися слова "надерти...", "круто", "навалює", а на одному з них взагалі не було зображено нічого крім розфокусованого асфальту. Напис вгорі казав: "Olds 4-4-2 був тут!".

Серед безлічі відмінностей від моделі 64-го, більшість з яких була суто естетичною, треба окрема видалити найважливішу - завдяки новому 345-сильному двигуну з моментом майже в 600 Нм до "сотні" 4-4-2 '65 разгонявся лише за 5.5 секунд. Такими були не обіцянки виробника, а результати вимірювань журнала Car & Driver, тож в мене нема жодних підстав цим цифрам не довіряти. Ринок позитивно відреагував на зміни, проковтнувши в шість разів більше автівок ніж то було попереднього року. Тим часом вартість опції 4-4-2 знизилась в півтора рази, а головним було те, що коштувала вона вдвічі дешевше за опцію GTO у конкурентів з Pontiac при тому, що покупцеві було запропоновано набагато більше. 

Саме 1965-го performance пакет 4-4-2 для Cutlass отримав код "W-29" в номенклатурі, заснувавши цим таке яскраве явище в американському автопромі, як  Oldsmobile W-Machines.

"W" дуже схожа на "M", але догори ногами. Але ж я зараз про дещо іншу тотожність. W-Machines Oldsmobile були чимось на кшталт M-division у BMW, адже пропонували величезну кількість опцій і пакетів дооснащення не лише для нових  "Олдсмобайл", але й для тих, що були придбані раніше. 

1966-го року  потужність  400-кубового двигуна зросла до 350 л.с. навіть в найслабшій версії L-78. Адже версії L-69 четирикамерний карбюратор Rochester Quadrajet поступився місцем системі Tri-Carb, що являла собою зв'язку з трьох двокамерних карбюраторів. За цієї системи потужність зростала до 360 к.с., і хто зна до чого призвела б ця гонка озброєння, якби не черговий бан від босів GM.

Цього разу під заборону потрапили саме карбюратори, які згідно новій директиві 67-го не можна було встановлювати на автівку в кількості більш за... один. Обмеження стосувалось будь-яких автівок концерну крім, зрозуміло, Chevrolet Corvette - ніколи такого не було, і ось воно знову. Тим не менш, протягом лише року свого існування система  Tri-Carb встигла відіграти свою роль, бо саме  Tri-Carb "годувала" двигун версії  W-30, що в свою чергу стала квінтесенцією розвитку Oldsmobile 4-4-2 першого покоління.

Попри те, що комплект з трьох карбів був доступним для встановлення на звичайні 4-4-2, це зовсім не можна було вважати легкий шлях перетворення звичайної автівки на W30.

По суті опція 4-4-2 W30 являла собою омологований заводський пакет для дрег рэйсингу в класі NHRA C/ Stock. Крім Tri-Carb двигун W30 відрізнявся "злим" валом, посиленими клапанними пружинами і особливою системою подачі холодного повітря OAI (outside air intake) з двома пластиковими забірниками в передньому бампері, патрубки від яких тягнулися до  фільтру повітря з обох боків двигуна. 

Заради встановлення OAI акумулятор довелось перенести до багажника (впервше на американському цивільному автомобілі). Посилена рама від кабріолета, КПП зі зближеними числами, редуктор з короткою головною парою та можливість проїхати "квотер" за "високі тринадцять"  - всі ці переваги стали доступні власникам лише 150 автівок. З них 54 примірники залишили заводський конвеєр в Ленсингу 1966 року, а ще 93 були дооснащені майже таким саме пакетом Track-Pac в дилерських центрах та приватних гоночних командах.

Протягом останнього року випуску 4-4-2 першого покоління версія W30 оснащувалася виключно чотирикамерним карбюратором, що трошки уповільнило її на дрег-стріпі. Однак двигун почали фарбувати в той самий мідний колір, що згодом став візитівкою спортивних  Oldsmobile заразом з ще одною специфічною рисою  W30 67-го року.

Red liners — одна з найяскравіших і водночас найдивніших "фішок" за час виробництва масл-карів GM. Глядячи на це словосполучення, можна одразу уявити тахометр якоїсь  Honda 90-х з червоною зоною десь понад позначкою 8.000. Однак тут йдеться зовсім. Не про Хонду, а на календарі зовсім не 90-ті. Тож red liners – це red liners, без будь-якого прихованого та подвійного змісту. Просто... червоні підкрилки! 

Виготовлені з термоформованого пластику внутрішні бризковики встановили на Oldsmobile 4-4-2 W30 насамперед заради полегшення, бо у порівнянні зі звичайними металевими деталями їхнявага була вдвічі меншою. А щодо мети, з якою їх пофарбували в червоний незалежно від кольору самої автівки... Дехто каже, що яскравий колір приховував подряпини та спрощував процес мийки, але я схиляюсь до того, що в Oldsmobile зробили так лише тому, що це круто. Це ж круто! Або ні? 

Історія доводить, що все-таки так. Червоні підкрилки, як одна з небагатьох зовнішніх відмінностей топової W30, стали одною з найбільш затребуваних деталей для тюнінгу, а на серійних W30 тримались ще протягом чотирьох років аж до початку кризи 70-х, і навіть перемістилися на 4-4-2 W30 другого покоління.

Таке акцентування на підкрилках може здаватися дивним, але саме ця особливість передрікала перетворення консервативного 4-4-2, що демонстрував свій потенціал лише шляхом непомітних емблем на передніх крилах, на яскравий зразок гучного позерства кінця 60-х. Саме тієї епохи, за якої компактні швидкі і непомітні дрегстери погладшали і почали стрімко переміщатися з дрегстріпів до перехресть міських вулиць, оголошуючи цим початок найяскравішого епізоду в цій історії. 

(С)AUTOpsy by LOWERANDWIDER

Мої попередні статті:

-«Люта любов» (’58 Plymouth Fury «Christine») 

-«Надприродні явища» (’91-’92 GMC Syclone/Typhoon) 

-«Темний бік» (’87 Buick GNX)

-«Італійський «янкі»» (’70 Alfa Romeo Montreal)

-«Турун з Турина» (’67 AR Tipo 33, ’68 Bertone Carabo)

-«Встати! Суд іде!» (’68-’72 Pontiac GTO)

-"Кредитомобіль" ('71-'73 "AnyCar")

-«Прекрасний свідок» (’92 «My Cousin Vinny»)

-«Жуки, козел та Маввпи» (’66 Pontiac GTO «Monkeemobile»)

-«Свята неправда» (’64-’67 Pontiac Tempest G.T.O.)

-«Загроза у дзеркалі» (’55 Peterbilt 281 The «Duel» Truck)

-«Машина часу» (’61 Pontiac Tempest)

-«Занадто швидкий» (’90 Lotus Omega/Carlton)

-«Абетка перемог» (’55-’65 Chrysler Letter Series)

-«Неймовірний» (’50 Hudson Hornet)

-«Перший рок-н-рол» (’49 Oldsmobile 88)