Audi 200 (20v) Карл

Ну як опис Карла не почати із фрагмету книги Ремарка? Отож:

Машину ми назвали "Карлом". "Карл", привид на автострадах.
"Карл" похуркував собі вздовж шосе.

— Отто, — сказав я, — а ось іще одна жертва.
За нами нетерпляче сигналив важкий бюїк. Він швидко наздоганяв нас. Незабаром радіатори обох машин порівнялися. Чоловік за кермом недбало глянув у наш бік. Поглядом він звисока зміряв обшарпаного "Карла". Потім одвернувся і забув, що ми є на світі.

Та через кілька секунд незнайомий переконався, що "Карл" усе ще йде на одному з ним рівні. Він трохи випростався, глянув на нас, ніби розважаючись, і піддав газу. Але "Карл" не здавався. Маленький і спритний, він і далі біг рівно поряд із тим блискучим локомотивом з нікелю й лаку, ніби фокстер'єр коло дога.

Чоловік міцніше стиснув руль. Нічого не підозріваючи, він глузливо скривив губи. Видно було, що йому захотілося показати нам, чого варта його "карета". Він так міцно натиснув на педаль, що вихлопна труба защебетала, наче сотня жайворонків, улітку.
Але дарма — випередити нас йому не вдалося. Наш непоказний, бридкий "Карл", ніби заворожений, прилип до його машини. Чоловік здивовано поглядав на нас із свого високого сидіння. Видно, не міг збагнути, як це при швидкості понад сто кілометрів він ніяк не може позбутися якоїсь старомодної лайби. Потім спантеличено зиркнув на спідометр — може, там щось не до ладу. Аж тоді дав повний хід.

Тепер машини мчали одна поряд з другою по довгому прямому шосе. Через кілька сот метрів навпроти нас загуркотіла вантажна машина. Бюїк мусив сховатись за нас, щоб розминутись. Тільки-но він знову зрівнявся з "Карлом", як назустріч швидко проїхала похоронна машина — стрічки на вікнах тріпотіли на вітрі, — і йому знову довелося відстати.
Але потім уже попереду не було нікого. З незнайомця між тим усю пиху як рукою зняло; зціпивши зуби, сердито сидів він, подавшись усім тілом уперед, — гонщицька гарячка охопила його; здавалося, начебто вся його честь полягала в тому, щоб нізащо в світі не піддатись ось цьому цуцикові, що біг поруч із ним.

Але йому було цього замало. Він хотів ще й взяти реванш. Отож кивнув нам, щоб наздоганяли його. Та ще й кивнув зневажливо, звисока, як переможець.

— Отто! — наче підштовхнув Ленц Кестера.
Але він міг би цього й не робити. У ту ж мить "Карл" наче стрибнув уперед.

Засвистів компресор. І рука, що кивала нам з віконечка, раптом зникла, бо "Карл" прийняв виклик і наздоганяв. Він наздоганяв нестримно, перекрив відстань між машинами, і тоді ми зробили вигляд, ніби тільки тепер помітили чужу машину. Ми наївно і запитливо дивилися на незнайомця за кермом, ніби хотіли дізнатися, чого це він нам кивав. Але той спересердя навмисне дивився кудись у другий бік, а "Карл" повним ходом подавався все далі вперед, брудний, зашморганий; його бризковики тріпотіли, але він переміг, цей жалюгідний замазура!

— Здорово ти його, Отто, — звернувся Ленц до Кестера, — йому тепер і вечеря в пельку не полізе.

Саме заради таких перегонів ми й не міняли кузов "Карла". Тільки-но він з'являвся на дорозі, як зараз же хтось намагався його перегнати. На інші машини він справляв таке враження, як ворона з побитим крилом на зграю голодних котів. Він підбурював до змагання найзатишніші сімейні машини; найсолідніших бородачів невблаганно захоплювала пристрасть гонщика, як тільки вони бачили "Карлове" стареньке шасі, що торохтіло перед ними на шосе. Та й хто б це здогадався, що під тією кумедною шкаралупиною б'ється велике серце гоночного мотора!

"Карл", привид на автострадах…

Автомобіль придбаний під відновлення.