ВАЗ 21033 1983 року випуску, в сім'ї майже з конвеєру.

За словами батька мала йти на експорт, комбінація кольорів салону та шильдик lada1300s дають певну віру в ці слова.

Першим власником став радянський прикордонник, який подарував її своїй сестрі, моїй прабабусі. 
Та, у свою чергу, за кермом не їздила і тому машина потрапила до рук мого діда, який трохи поїздив на ній, декілька разів вдарив і залишив у гаражі. 
З часом батько привів її в порядок й почав на ній їздити.
2007 рік, ніч. Саме на цій машині батьки вирушають до пологового будинку звідки потім на ній же забирають щойно з'явившогося на світ мене. 
Відтоді я провів багато часу на задньому сидінні, а підростаючи, зрозумів, що ця трійка значить для мене щось більше чим просто засіб для пересування.

Минав час, як мабуть кожного хлопчика мене цікавили машинки, але вже змалечку як тільки навчився користуватись інтернетом почав цікавитись жигулями в цілому, дуже захоплювався статтями та відео про реставрацію та побудову різних проектів. 
Будучи ще малим мрійником я розумів, що як виросту то обов'язково займуся саме нею адже вже тоді бачив, що стан в неї був плачевним.

Батько їздив на ній до 2010 року, після чого придбав нову машину, а жигуль знову опинився в гаражі. За моїми проханнями ми раз на рік викатували її, трохи катались і мили.

Час йшов, я ставав старше і вже навіть почав купувати якісь запчастини як раптом починається повномасштабна війна. Тоді я вирішив: якщо не тепер то вже ніколи і в результаті у віці 14 років я отримую ключі від машини зі словами роби, що хочеш. Так і почався мій шлях від унилих жигулів - до мрії. Красуні в стилі resto!