Чорногорія та шлях додому: гонка на витривалість

Гей, народ, вітання. Знову я зі своїми поїздками. Сподіваюсь ще нікого не втомив. Сьогодні знову буде багато літер і багато фото.

Минулий запис я закінчив на тому, що Експлорер чинно і благородно за три доби докотив нас в Чорногорію і ми зупинились в місті Котор, а саме в його старій частині. Не хочу і не буду детально розписувати сам відпочинок, тимпаче, що значну частину я пропустив, перебуваючи у діловому відрядженні (налітав за 10 днів 24000 кілометрів). Але ж, враженнями трішки поділюся. І спойлер: розкажу про шлях додому...це був ще той марафон витривалості...28 годин 33 хвилини в дорозі...але, про все по порядку.

1. Котор

Ще з першого візиту Чорногорії в нас виникло бажання пожити в старому місті Котору. І цього разу ми це бажання реалізували. Дуже атмосферне місце, особливо рано вранці або пізно ввечері, коли майже немає людей, і пусті вулиці навіюють якусь історію, якийсь старовинний вайб. Єдине, що дошкуляло - так це жара. За день кам'яне місто нагрівалося немов пекло, і віддавало цю жару навіть вночі. В Которі є пара місцевих пляжів, і в перший день після поїздки ми вирішили відвідати саме один з них. 

Купатися в прозорій воді з видом на гігантський круїзний лайнер - цікавий досвід ))) 

Поруч з Котором є канатна дорога на вершину майже 2000 метрів. Гріх було не скористатися такою можливістю. З кабінки канатної дороги відкриваються просто казкові краєвиди. 

Також, поблизу Котора є декілька класних пляжів на відкритому морі, але до них треба їхати машиною. А, враховуючи, нескінченний ремонт дороги із Будви в Котор та Тіват, то затори не дозволяють зробити це швидко. І я не жартую про нескінченні ремонти, адже вони велись іще 6 років назад...а віз і нині тут. 

2. Светі Стефан

ПІсля 4 днів в Которі ми переїхали в Светі Стефан. Тут я побув іще два дні і полетів по своїм справам. Светі Стефан це тихе, провінційне місто Чорногорії, тут не вирує життя 24/7, тут немає шумних барів та дискотек. Це місто більш орієнтоване на сімейний відпочинок. Навіть, бодай, великого супермаркету тут нема, тому доводилось їздити в сусіднє місто на закупи, і показувати майстерність паркування на вузьких вулицях вщент забитих автомобілями. А всунути такий сарай, як Експлорер - то не легка справа. 

Що є дуже класного В СС - то це краєвиди. Я взагалі дуже люблю Чорногорію саме за краєвиди. Тому трішки поділюся з вами фото. 

Ось такий вид відкривався з апартаментів у дві сторони

А таким він був у вечірній час

Якщо підійти до старого міста, то від нього відкривався вже отакий вид

А якщо трішки прогулятися від старого міста по узбережжю, то можна було побачити і отаке

А отаке можна було побачити там же, тільки ввечері

Поки мене не було, родина вирішила змінити обстановку і пожити 4 дні в Будві...дарма зімною не порадились, але за прийняті рішення треба нести відповідальність ))) Будва: брудно, людно, шумно, не комфортно. Більше сказати нічого. Маленький мегаполіс. Я б сказав Маямі на дуже великих мінімалках. І, що головне, в Будві найвища концентрація русні, вони там просто скрізь. І вони огидні, як таргани із своїми постійно невдоволеними рожами, штоканням і гавканням...фу, противно. 

Я вже повернувся, коли родина, порадившись зі мною, переїхала в Тіват. 

3. Тіват

Тіват це такий чорногорський Дубай на супер крутих мінімалках ))) Є його нова частина, з лухурними багатоповерхівками (максимум 5 поверхів...але для Чорногорії і то багато...ну за Будву я мовчу), з кошерною набережною та силою силенною яхт різного калібру та гатунку. Тіват двуликий: заможна нова частина та тиха і спокійна стара частина. Нам вдалося відхопити круті апартаменти по знижці на AirBNB в новому будинку старої частини Тівату...і це був супер класний відпочинок. Там є, як, місцевий пляж, так і у відносній доступності на авто пляжі з відкритим морем. Ми щодня міняли пляжну локацію і це було максимально класно, не встигало набриднути. 

Чудових видів в ТІваті теж достатньо. Ось, на приклад, вид з Будда Біч бару з басейну.

А це ось там же, тільки ввечері

Як і казав, яхти є на будь-який смак. Є скажене лухурі

А є і стиль на мінімалках

А є і збірна солянка

А ще чудовий краєвид  у надвечір'я відкривається з набережної

Словом, в Чорногорії можна знайти відпочинок на будь-який смак: хочеш тиші, спокою, єднання з природою - тримай, хочеш двіж-паріж, нічне життя, дискотеки, алкоголь і повії - отримай і розпишись, хочеш лухурі і дорого-багато - ось тобі і ні в чому собі не відмовляй. За це різноманіття і люблю Чорногорію...не люблю тільки за те, що тут багато русні. Бо русня то не люди, то сміття.

Час плине швидко, і вже потрібно готуватися до дороги назад. Дорогу Київ - Котор я проклав через Угорщину і Сербію. Все б нічого, якби Серби добудували свій кусок автобану до Подгоріци...але вони вклали замість автобану болт із здоровенною лівою різьбою, що перетворює їзду по вузьким серпантинам та сільським дорогам на каторгу всередині центрифуги, особливо для малих дітей. Тому я пішов вивчати карти і проводити рекогностування місцевості на предмет альтернативних варіантів шляху додому. 

Гугл казав, що маршрут через Хорватію довший на 200 км, але коротший на 2 години. Плюсом за цей маршрут стало також і те, що ця дорога пролягає, переважно, автобанами. А це значить, що пасажирів не мало би нудити навіть під час перегляду мультиків через планшети. Ніби все логічно...так, тільки трішечки не так. Я забув врахувати поправку на погоду. Але то я забігаю наперед. 

В день Х ми склали валізи, пакунки і візочки в багажник, свої тулуби запхали в машину і поперли вибраним маршрутом. З самого початку - переправа на паромі. 

Життя прекрасне, попереду такий цікавий маршрут, чудова і сонячна погода. Присмак пригод на кінчику носа. Малеча в захопленні пливе паромом і весело верещить від задоволення. З'їжджаємо з парому і вмикаємо 5 передачу в сторону кордону з Хорватією. Відкриваються чудові краєвиди.

Хорватія, тупірка, Євросоюз, і контроль на кордоні відповідний. Не такий суворий, як при в'їзді в Угорщину з України, але ж чергу це додаткову створює.

Доречі в Хорватії тепер ходить Євро, а кордону між Хорватією і Угорщиною вже нема. Зручно.

Перші кілометри по Хорватії викликають насторогу. Погода почала псуватися на очах, небо затягло важкими сірими хмарами. І ось, за лічені хвилини розпочинається дощ. Щож, подумалось тоді, тим краще діти спатимуть в дорозі. 

Варто зазначити, що пунктом для ночівлі ми обрали місто Кішварда, що неподалік кордону з Україною. І туди ми мали прибути по графіку десь в 23:30-24:00. 

Але дощ посилювався. Вже жопа відчувала не ладне. 

Трафік був досить щільним, але впевнено рухався 80 кмг. Проте від графіку ми вже почали відставати, а автобан ще не почався. Діти втомилися сидіти, машина захотіла бензину, тож зарулили на заправку.

А всі звернули увагу хто стоїть попереду? Та це ж не інакше, як Домінік Торетто і його сім'я!!! Мабуть на пенсію перебрався в Польщу і вирішив відпочити у Хорватії. Вже ж давно не грабував автопотяги з паливом, тому і відпочинок на мінімалках. 

Що мені подобається в Хорватії, на відміну від Угорщини, то це їх заправочні комплекси. На переважній більшості є великі парковки, поруч з АЗК кафе або ресторан, ігровий майданчик...є де кістки та м'язи розім'яти.

Але пора було рухати далі...кілометр за кілометром дощ посилювався, видимість ставала ще більш обмеженою, трафік рухався все повільніше. І навіть з виїздом на автобан в сторону Загреба ситуація не покращилась. 

Потік набирав швидкість до 70-80 кмг і різко гальмував до зупинки, і потім знову і знову і знову. А потім я побачив бідолашну теслу за півтори тисячі кілометрів від дому...

Я зрозумів, що ще не в найгіршій ситуації. Не уявляю як подорожувати на електромобілі на такі довгі дистанції...навіть якщо це тесла. Ох і відчайдух. Єдиний варіант це те, що він десь в Хорватії проживає...чому б і ні?

Трафік ще сповільнився, а дощ іще посилився, і ми вже повзли 30-40 кмг з перервами на повні зупинки. Навігатор показував, що в Кішварду ми маємо приїхати вже із запізненням на дві години. 

Стемніло, і перестало бути видно взагалі хоч щось. І ось тут, я, як ніколи, зацінив асистенти автомобіля. Адаптивний круїз контроль та лайн асист...фактично оцей автобан до Загребу я пройшов на приборах і на асистентах. Ногу тримав на поготові, але еклетроніка справлялася чудово, автівка сама набирала швидкість, сама гальмувала і тримала мене в полосі. Це зекономило мені купу сил та енергії, в якийсь момент я повністю довірився асистентам і отримував, на скільки це можливо, задоволення...хоч це було і дуже складно, адже коли ми таки доплентались до Загреба і дощ припинився ми відставали від графіку вже на 3,5 години. 

Зупинились на дозаправку паливом і забігли в макдачку. Я взяв кави, а діти бавились на ігровому майданчику...але що б ви могли собі подумати? Так, нас наздогнала злива. Всю дорогу по Хорватії нас супроводжувала, мать її, злива. Не просто дощ, а стіна з води, та така, що двірники на максимальній швидкості не встигали очищати скло. Це була торба. Ми швидко стрибнули в машину і продовжили свій шлях. 

В якийсь момент я зрозумів, що ночувати в Кішварді сенсу нема. Зупинятися на 2 години? Для чого? Тому було прийняте рішення валити додому до переможного, тимпаче діти вже спали на змудрованих дружиною, імпровізованих, ліжках (так, дитячі крісла ми зняли і поклали в багажник...мінус безпека, плюс комфорт...ризиковане рішення, проте воно було вірним, як показала практика). Спокійно переналаштував навігатор на "шлях додому" і погнав. Дружина заснула теж. За 100 км до кордону став на піт і пісь стоп. Стандартна процедура, повний бак і кава і далі в дорогу. 

В 2:30 приїхали на перехід кордону Лужанка. Не було ні душі. Угорську частину пройшли за 3 хвилини навіть не виходячи з авто. А перед в'їздом в Україну нас чекала звична картина. 

Ніч. Ліхтар. Будка. І тримач чарівних папірців. Вийшов, махнув рукою "тут ставай" і зайшов назад. Ні тобі доброго вечору, ми з України, ні тобі почекайте....сиджу 5 хв, 10...увірвався терпець, виходжу, стукаю у віконечко, відкривається, там сидить прикордонник і так дивиться на мене з таким нерозумінням, що я від нього хочу....кажу, довго мені тут стояти? Ви б хоч може сказали що, в мене діти в машині сплять. Почекайте, каже, інспектор відійшов у туалет...не встиг він це договорити, як інспектор помахав йому рукою. Отримавши чарівний папірець із позначкою "4 особи" заїхали на перехід. 

Ще 10 хвилин квесту і ми вже в Україні. 

Знову піт стоп на заправці і далі в дорогу. 

На годиннику було 3 ранку за європейським часом і 4 ранку за українським. А це значить що? Комендантська година. І що я зробив? Правильно, забив болт і поїхав далі. Забігаючи наперед, проскочив два блок пости в закарпатському котлі, і ніхто не спинив і навіть рукою не помахав. Сидять там як горобці, не зрозуміло нащо і чим займаються. Воїни світла. 

Попереду був самий небезпечний час. За статистикою більшість водіїв засинають за кермом у відрізок часу з 4 до 7 ранку. Я передбачливо випив банку ред була, встромив навушника у вухо і увімкнув на ютубчику відево. Різні аналітичні програми, про війну, про фронт, про озброєння і таке інше, аби можна було слухати і шось собі думати. 

Так і зустрів світанок десь в карпатах

Дорогу по Україні описувати сенсу особливого не бачу...бо рухався вже десь на автопілоті від заправки до заправки, від кави до кави

І в 13:14 зарулив під будинок. 

Де оку предстала отака картинка

Що ж в сухому залишку?

Дорога додому зайняла 2300 кілометрів і 28 годин 33 хвилини часу нон-стоп. Перегони Ле-Ман відпочивають.

Тотал за поїздку пройдено 4468 кіломтерів

Середній розхід бензину показав 10,7 літрів на 100 кілометрів шляху. 

Максимальна швидкість 190 кмг. 

Профіт: отримана купа емоцій, тонни сонячних ванн, заряд позитиву, енергії та оптимізму. 

Такі забуті подорожі....як хочеться, щоб їх було більше...і щоб кожен мав змогу насолоджуватися такими безкрайніми дорогами та запахами моря, мокрого асфальту, скошеної трави... ехх....