"Авто Року"

Рік і два місяці тому Challenger з'явився на цьому ресурсі в абсолютно стоковому вигляді і з красномовним прізвиськом Bad Ass.

Попри те, що план майбутніх доопрацювань був мною складений заздалегідь, тоді я навіть не мріяв про те, що цей план вдасться не лише втілити в життя протягом року, але й додати до нього кількадесят пунктів. Адже першочерговим завданням на той час було з'ясувати серйозність наслідків ДТП в США та зрозуміти для себе, чи вартий він взагалі серйозних вкладень.

 Два місяці потому оголосили переможця "Авто Року 2024", і раптом у мене з'явилася думка про те, що бути поряд з Джегом  @Oleshchuk - доволі гарна ідея. Адже наші з Володимиром підходи до доопрацювань та ставлення до автівки настільки різні, наскільки це взагалі можливо.

В Доджа на тому етапі вже розпочався процес штучного старіння, і його майбутній вигляд почав вимальовуватися. 

Не буду казати, що я взагалі не бажав перемогти в конкурсі "Авто Року" чи що мені це байдуже, але за ціль я це точно не вважав. Як людина реалістична, я тверезо оцінював ситуацію, усвідомлюючи, що обраний мною напрямок доопрацювань це, м'яко кажучи, "не для всіх", тож на масову прихильність з боку суспільства не дуже розраховував.  При тому, як людина принципова, навіть не замислювався над тим, щоб якось свідомо на хід подій вплинути.  

Навіть після першого визнання моїх неоднозначних експериментів поза океаном, я все одно не сподівався на появу суттєвої кількості однодумців на наших теренах.

Так само як і після уваги з боку самого FCA USA.

Так сталося, що в своїй діяльності (будь то побут, робота або хоббі), я ніколи не орієнтувався на запити суспільства, натомість завжди робив свою справу згідно своєму баченню та принципам, сподіваючись на те, що ті, хто таке ставлення розділяє, самі знайдуться та долучаться. Для розуміння ба більше для визнання більшістю це не самий ефективний шлях, а для бізнесу взагалі провальний. Тим не менш, раптова перемога в травневому "Авто Місяця" продемонструвала, що бажання потрапити на календар 2025 не таке вже й нездійсненне. 

Напевно, маючи цю перемогу на меті, можна було б здобути її доволі легко. Ми всі знаємо, який потужний вплив на свідомість багатьох юзерів має лицемірство, загравання, наполегливе переконання та решта дивних явищ на кшталт "ти мені, я тобі", масоване бомбардування всіх підряд беззмістовними емодзі повідомленнями, вимолювання коментарів, тощо. Але ж це точно не шлях дорослої людини, зокрема не шлях інтроверта. Насправді взагалі не розумію, в чому сенс будь-якої перемоги, що ти не виборов натомість випросив. Це заради чого? Сказати онукам "дивись, як твій дідусь всіх налайкав свого часу, підписався на тисячі порожніх блогів, ботів створив, друзів всіх долучив і в топ потрапив, а всі ці лузери навіть не здогадалися."?

Втім, виборювати щось було теж ліньки, отже я вирішив робити так, як роблю завжди, а саме - робити все і нічого одночасно. Мій еталон в цьому - герой Роуена Аткінсона в "Перегонах Щурів": "Перегони?  Сподіваюся перемогти!" - і... заснув.

Отже я тишком робив свою справу, по можливості робив незрозумілі для більшості речі та писав про це складноосяжні лонгріди - про важливе та ні про що. 

Тим часом мій проєкт перетнув екватор, отримав нове ім'я і небачені до того перспективи щодо подальшого розвитку.

Аж раптом виявилося, що конкурс давно триває і вже скоро завершиться, тож час задуматися про якусь матеріалізацію  давньої думки про сусідство з Джегом вже майже сплив. Чи ні?

Ба більше на бонусному рахунку залишилася чи то модераторська зарплата, чи то премія (тобто подарунок)  ще з Нового Року. Тим не менш, навіть після замовлення просування, я все одно не робив ставку на перемогу. Аж надто показовою та вчасною особисто для мене вона мені здавалася (про це напевно розповім пізніше окремо). Тож проголосував за Volvo @Romannych і пішов собі далі речі з вже колишньої майстерні вивозити.

Аж ось раптом опівночі...

І начебто чудово все: і черговий "титул" отримано, і бажане сусідство стало реальністю:

І навіть в ТОПі нарешті до "гарного району" потрапив бонусом. Тож треба, здається, зрадіти, бороду поголити для переконливості та зверхній погляд потренувати...

...і взагалі насолоджуватися здобуттям, бо "Car Of the Year" на Драйвер.ТОП - це як посада президента - "колишніх не буває".

Але...

На жаль, посада модератора не дозволяє мені називати речі своїми іменами так, як я звик це робити. Водночас, здоровий глузд не дозволяє впасти до ейфорії, адже є деякі питання...

 Дивлюся я на оту таблицю з відсотками, і не залишає мене якесь неприємне відчуття, що щось не так. Дивлюся до прикладу на ту Вольво, на Ауді, на Транспортер з їхніми цифрами, на розподіл тих відсотків між всіма... І вже навіть і перемога ця, як така, виглядає не такою привабливою.

І хочеться запитати риторично: "От що з людьми не так?", аж потім згадую про 2019-й і... Все так. Так, як завжди. Чи то за зразком нашого  рідного "кожен із нас - переможець Авто Року", чи заокеанського "make Driver.TOP great again"...

Втім, годі про сумне. Позаяк принаймні тенденція гарна та надихаюча, і в керівництві у нас тут все гаразд. Тож хоч вже й не впевнений, але все одно сподіваюся на те, що спільними зусиллями ми все ж зможемо рано чи пізно прорвати це порочне коло тріумфу посередності. 

Та й сам факт перемоги для мене все одно є приємним, хоч там як воно могло статися, і хоч там що нижче трапилося.

Я дуже вдячний тим, хто голосував щиро та об'єктивно (не має значення за кого), а окремо дякую адміністрації ДТ за вашу роботу, що не є видною для багатьох, та моїм колегам з модераторського цеху.

Разом ми багато зробили для перетворення ДТ на справжнє ком'юніті автоентузиастів, позбавлене шкідливих наслідків шахрайства та лицемірства,  і ще більше зробимо у майбутньому, але, як бачите, ми лише на початку нашого шляху. З чим я вас і "вітаю".