Буковель. Задзеркалля.

Коли я розповідав про подорож до Румунії, то казав, що з нею, враховуючи всі обставини сьогодення, ми пустилися берега. Та хіба ж?

Чого варта та Румунія - чи будь-яка інша країна світу - у порівнянні з Його Розкішшю Буковелем?

-У Буковелі завтра сніг. Їдьмо! - сказав мій тур-менеджер і тамада @MEDVEDc4.

-Куди?

-До Буковеля ж.

-Коли? 
-Завтра ж.

-Навіщо?!

-Там сніг.

Я пригадав, як донька радіє єдиній купі брудного снігу, що викидають з-за огорожі місцевого катка, розділив кілометри відстані на обсяг цих радощів і збагнув, що угода в цілому непогана. Але ж дитина відбувала покарання за погану поведінку, і взагалі я не люблю сніг, Буковель, завтра і їхати. А, ні, їхати люблю. Але не завтра. І не до Буковеля. Отже сказав «Ніт!», як відрізав.

Петро ще декілька разів вмовляв, шантажував та принижував мене, намагаючись переконати, проте цього разу я був непохитний. Ба більше десята вечора, ми кіно дивимося, дитині давно вже спати час, а виїжджати о сьомій. «Ніт!!! - волаю йому капслоком і дружині скаржуся - Ти бач, який той Петро невгамовний! Хоче виїжджати о сьомій!» А вона така: «Так поїхали!».

Як то завжди буває, коли я не хочу їхати, а дружина хоче їхати, ми знайшли компроміс і поїхали. О сьомій.

Вийшов надвір, а там холод, темрява і дощ, а Челік намитий, Кохом намазаний - хоч вимикай телефона та біжи геть як той наречений з весілля.

Але не побіг, натомість спакував родину у автівку і поїхав до історичного центру Чернівців, де на нас Петро зі своєю родиною чекав:

А звідти якимись жахливими дорогами нічного міста на трасу. Брудну, вогку, темну трасу. Сніг, +2.

Невдовзі під час ранкової кави Челік втратив всю колишню красу та свіжість, і, якщо Мустанг на тому WOG в будь-якому вигляді вшанований, що хоч газ заливай, то Челенджеру довелося соромʼязливо ховати брудну тушу на задвірках:

Втім, що потворнішими ставали наші автівки, то красивішою ставала дорога. Якщо на шляху до Яремчі ще зберігався якийсь баланс (не)краси…

…то після відвідування McDrive у вищезазначеному місті дисонанс досяг свого апогею

На жаль Челенджер остаточно осліп і не міг побачити всю ту красу перед собою…

…проте ми могли!  Звісно ж я не про ті кросовери, що попри зимову гуму та повний привід перманентно заважали нам їхати:

і навіть не про чарівну дупцю S197:

Природа, курво! Та сніг, -3. Не найгірські гори, не найлісовий ліс, але ж туристів зі степної місцевості, де крім відбійнику та мертвих тварин взагалі нема на що дивитися, це якщо не вражає, то принаймні радує. 

Щойно ми проїхали блок-пост перед Буковелем, одразу ж потрапили до пекельної пробки. Тиркаючись протягом години слизькою кашею, Челенджер вирішив, що не варто Мустангу бути на поодинці з тою кульгавою марнославною 5R55S, що вже тягне третю, як ту ногу, і затхнув зчепленням свого TR6060. 

Між тим пробкові тортури у самій клоаці Буковеля в розпалі сезону принесли декілька цікавих зустрічей. Із @Alehandros ми просто привіталися, адже він їхав вільною зустрічною смугою, а інший мій товариш з Одеси навіть фото мені прислав, як я до паркінга вʼїжджаю:

Отже ані в горах мені не сховатися, ані в паркінгу. Бо гірше за тих, хто будував цей паркінг, лише ті, хто ним користується. Будівельники чомусь вирішили, що ширина всіх автівок не перевищує півтора метри, а ті, в кого автівка ширша, вирішили ставати на два місця одразу. Ми довго шукали вільні місця на четвертому поверсі, і якби там хтось спав, розбудили би всіх. Після трьох кіл врешті влізли до застінку майже як та Христина:

На цих фото видно, як Челік беззмістовно посміхається, бо марно кружляючи паркінгом надихався газів від свого червоного кореша:

А ми тим часом пішли дихати свіжим повітрям (дружина) і палити (я), бо крім місії виваляти дитину в снігу саме дихання повітрям (та паління) являло собою нашу програму максимум, адже ми ні фіга не лижники, не сноубордісти і не баболепи навіть. Тож буксирування санчат та два заїзди на тʼюбінгу - це просто мега екшн!

До останнього не було чіткого розуміння, навіщо ми взагалі тут перебуваємо, адже понтова атмосфера трошки нагадала мені одеську Затоку влітку, хоча й на зовсім іншому цивілізаційному рівні. Півтори тищі гривнів за вареники, каклетку та стакан соку в місцевій столовці лише посилили ці роздуми, натомість безкоштовне - хіба так буває у Буковелі? - передбачення до найдорожчої в Україні кави сказало, що все норм.

Ну як тут не погодитися? Адже це дивовижний двіж! Якби хтось ще півроку тому сказав мені, що я взимку поїду до Буковеля в компанії ще одного понікара, я б тому смузі в обличчя приснув. А оно ось воно як. Їхали центральними вулицями, як ті мажори. 

Якщо вірити каві, то і вартість цієї фотографії у ще одну годину митарств у пробках така саме доречна:

Хоча я не можу впевнено сказати, що пейзаж справа від того колеса хоч трохи гірший, хоч він і навкруги:

Хоч там як, а прийшов час їхати додому. Попри всю мою нелюбов до скупчень людей (не заради автівок) та тусовочних місць (не автомобільних) нічний Буковель - це красиво. І на диво охайно, бо знов-таки взагалі не Затока. Хоча все, що відбувається там зараз, виглядає дуже дивним і недоречним на тлі війни. Принаймні мене від початку до кінця не залишало відчуття, що це якась окрема країна, де про війну взагалі не знають. Адже жодних найдрібніших нагадувань, крім тих блок-постів.

А ще кажуть, що тут і влітку чудово, і гарних розваг купа, якщо грошей вистачає. Але мені це навряд чи вдасться підтвердити або спростувати, позаяк лише завдяки наполегливості @MEDVEDc4  я свій гештальт щодо Буковеля закрив. І 320 км в обидва боки були того цілком варті!

До слова, моя «зимова» всесезонка впоралася доволі непогано. Адже я із нею розраховував на відповідність формальностям на очищених трасах, а не на справжній сніг.

Зранку попри нічний снігопад та мінусову температуру у Чернівцях ми поїхали на мийку і, як змогли, прибрали брудні наслідки цієї подорожі, щоб спогади залишилися суто в памʼяті та на ДТ.