Яси. День поза парканом.

Ввечері другого дня мого перебування в Чернівцях мій спокусник @MEDVEDc4 раптом запитав: «До Румунії їдемо?». Я чекав на це питання, але ж не так скоро. 

-Коли? - питаю.

-Завтра.

Я був впевнений, що дружина відмовиться, адже за декілька днів перед поїздкою малечі зробили невелику операцію і щодо подорожей були деякі протипоказання. 

Втім, все сталося дуже вчасно, адже донька так винесла мозок дружині, що відповідь на моє контрольне питання надійшла раніше, ніж я встиг його задати:

-Тут Петро пропонує завтра поїхати до…

-Я згодна! Аби-куди!!!

Отже погодилися. Зранку прокинемося десь о восьмій, - думав я, - та поїдемо. Адже до кордону 30 км. 

«Ну що, о четвертій ранку перед домом» - сказав, немов відрізав, спокусник.

Прокинутися о третій після двох діб без сну - це не те, про що я мріяв, але ж спокуса занадто потужна:

-Водку дешеву теплу з мильниці будеш?

-Дешеву? Теплу?! З мильниці?!… Буду.

О четвертій ми вже розривали нічне повітря затишних Чернівців ревом шістнадцяти циліндрів, прямуючи до кордону пустельними вулицями.

Раптовий блок-пост перед кордоном, до якого ми увірвалися з зустрічної смуги, відгальмовуючись зі 150 км/год:

-Куди прямуєте?

-До Румунії.

-А можете газу дати?

-Можу!

Це щось з потойбічного життя! Не знаю, який саме вираз обличчя був у мене в той момент, але думаю це було щось на кшталт безпідставної підсвідомої посмішки пацієнта психіатричної лікарні. Теребонькав в руці роздруківку свого Резерв+, про який навіть не спитали, і не міг собі раду дати. 

Двадцять хвилин на кордоні, огляд тепер вже майже порожнього багажника, і ми в Румунії.

Ідеальні дороги, яскрава розмітка, блискучі знаки, охайні узбіччя, чистенькі будинки, обгорнуті до свят в гірлянди різних кольорів… Це якась альтернативна реальність! Я навіть жодної фото не зробив через захоплення. Ба більше та дебільна посмішка напевно так і не зникла з обличчя.

Єдина невідповідність, що викликала когнітивний дисонанс, - це наявність на трасі циганських шкарабанів з конями. Туди б наші Бентлі та Геліки, а ті повозки до нашого «великого крадівництва», і все стало б гармонічно. 

Заправка до повного на румунському Socar, блакитна банка нового (для мене) дуже смачного Burn, кава, цигарка - погнали далі!

Офіційна мета нашої поїздки - відвідування гіпермаркету в Ясах. Неофіційна - прослухати двогодинну симфонію «вісімка на валах». Адже то для людей з мирним життям важливі якісь знижки та шопінг, а нам… «Аби-куди»! 

Дві години подорожі не найкрасивішими дорогами повз пересічні румунські селища для нас зголоднілих щодо свободи, цивілізації та простого нормального життя здалися відвідуванням Дісней-Ленду. Зрозуміло, що це не Трансфегерашан, що ми проїхали 2016-го і навіть не звичайні румунські серпантини, але ж то коли було? Рідний концтабір залишився позаду, хоч і ненадовго, і цю мить усвідомлення того, що ти на свободі і сам обираєш своє майбутнє, неможливо забути. 

Донька заснула під буркотіння HEMI та шепіт всесезонки по ідеальному асфальту. Їхали мовчки. Кожен в своїх особистих думках, описати які доволі складно, адже у всіх вони точно будуть різні і водночас в чомусь однакові. Скажу лише, що сюрреалізм ситуації переслідував нас аж до повернення додому.

Із розвантаженням багажника та салона гудіння помітно зменшилося, а затяжні ліві повороти показали, що хоч там що з редуктором, а праву задню маточину точно доведеться замінити.

Витрата пального попри горбисту місцевість вразила:

Цифра 8.8 трималася на панелі доволі довго, а до Яс ми вʼїхали з середньою витратою 9.2.

Гіпермаркет Palas Iasi вражає розмірами та величністю.

Дорогою я нічого не фоткав знов-таки через стан захоплення, адже отямився лише в багаторівневому паркінгу, де мені випало місце із символічним для мене номером шість:

Сніданок незвичними стравами в McD, бо все решта по-європейськи не працює до десятої ранку, знову сльози щастя у дружини, три години в гіпермаркеті, якісь речі для малечі, насолода спостеріганням за людьми «з іншого життя» - все це настільки перевернуло свідомість, що ми вирішили пуститися берега і вийти на свіже повітря.

Мені нема що сказати. Тих, хто постійно виїжджає за кордон, це не вразить, але той, хто протягом трьох років не знімав був на «прогулянці», має мене зрозуміти:

Ти просто відпускаєш дитину на відкритий простір величезної площі, тримаєш телефон у кишені і… нічим не переймаєшся! How about that?! 

Зворотнім шляхом ми вкотре подивувалися охайністю та цивілізованістю пересічного румунського міста та поїхали додому.

Така саме злива, такий саме туман, як у нас, але ж ніякого бруду та жодних незручностей: все видно, все зрозуміло, автівка, як після мийки. Хіба так буває? 

Перед кордоном заїхали за продуктами у Lidl. Цікаві незвичні товари, неймовірна швидкість розрахунку і ціни набагато нижчі за українські. Знов повний багажник.

На кордоні простояли біля двох годин, що @MEDVEDc4 чомусь визнав, як власну провину, не розуміючи, що нам взагалі байдуже - хоч пʼять годин, все одно. Адже це зайвий час поза «парканом»! 

Лише 380 км в обидва боки, ближче ніж до Києва one way, а скільки емоцій, і який вражаючий контраст!

Бентежить лише те, що звичка до таких подорожей зʼявляється миттєво, а зістрибнути з цієї «голки» доволі важко. Ломка вже два дні поспіль.