Я дивився на те що придбав з якоюсь зацікавленою байдужістю, відступивши на кілька кроків від обʼєкту і задумливо підперши підборіддя, як то роблять посередні художники, намагаючись зафіксувати експозицію.
Ні я його не шукав, не відчував азарту переслідування гідного екземпляра, я навіть його не планував.
З відносно свіжим роком випуску, але пробігом вже за двісті тисяч, він навіяв мені історію Бенджаміна Батона - немовля похилого віку.
«Народжений старим» - подумав я. Є в цьому щось філософське, античне, від древніх кініків. А ще й Цешка. Знову. Ну як тут не пригадати легендарний вислів президента: «С - ж було уже».
Відкривши двері, я зазирнув в салон і тут же їх закрив. На підлозі в періоді напіврозпаду стлівав огидний полеуретан від EVA.
Да ну ЕVO на……. И я EVO всё…..: це перше, що відтворила сповнена огиди свідомість. Потворні стільники, кожен завглибшки з могилу для мого естетичного сприйняття, відкривались під ногами. Отже оригінальні репсові килимки - були першим замовленням в нову-стару тачку.
Другим - був авто парфум, щоб збити той токсичний, нехай і невідчутний сморід , який вони випромінюють.
Як взагалі таке можна запхати в салон?
Втім від кількості ательє, що їх відшиває можно просто EVAнутись. Одне таке я помітив навіть у понівеченому війною Херсоні.
Розібравшись з інтерʼєром, точніше з його екологією я приступив до археології.
Віднайдені в ході розкопок пергаменти показали, що автівка заїхала в Україну минулого року. Була обслужена у офіційному сервісі в Дніпрі і на доволі авторитетну суму. Потім був ще один вершник, на цей раз з Херсону. Пробігу по собі, він майже не залишив. Що не дивно.
Тепер, коли всередині можна було знаходитись без приступу нудоти, я відновив здатність відчувати машину.
Увесь мій складний та багатогранний досвід експлуатації Мерседесівских універсалів, обмежується рестайлінговим R-класом.
Це інженерна мутація автомобіля, потягу і плавзасобу. Вся ця споруда була завдовжки порожнього товарняка з тяговитим локомотивом, мала вітрильну керованість та скрипіла, немов флібустʼєрська каравелла в шторм. Тож тривога перед черговим універсалом тільки ширилась. Щоб відчути рівень мого «ОЧІКУВАННЯ», достатньо вилучити з нього літеру «І».
Перше, що відчувається, у порівнянні з моїм W204 - це хід. Справа в тому що та машина призначена для наших похмурих реалій і містила в собі опцію з кодом 482/486. Це сумнозвісний пакет «Погані дороги», що включав в себе комплект для збільшення кліренсу, зокрема більш жорсткі пружини та посилені аморти.

Дороги той пакет так і не вирівняв, а от ідеально налаштованих машин він зіпсував більше, ніж Поплавський першокурсниць.
Після такої безглуздої інтервенції в бездоганне шасі, контраст з 205-м ледь не зірвав мені дах. Здавалось що замість 204-го у мене взагалі був якийсь Ланцер X (постукав по дереву). Не менше години, я, з посмішкою юродивого, закладав його в повороти, проїзжав круговий рух по кілька разів, зривав руля перед вибоїною і зворотнім рухом повертав машину на траєкторію, аж поки зрештою не виїхав на трасу М14.
Цією трасою я проїжджаю мінімум двічі щодня четвертий рік поспіль. Для мене вона немов жива. Я памʼятаю її в листопаді двадцять другого. Цілі села без єдиної вцілілої оселі, перебиті снарядами кремезні тополі вздовж узбіччя, застряглі в асфальті болванки. Я бачив як від удару FPV на ній вигорають машини, так що залишаються лише ті кляті коврики EVA.
А чого тільки стоїв той інвент із візитом, відомої голівудської активістки. Як рясно пітніла делегація місцевого істеблішменту, намагаючись вставити свої щасливі мармизи у селфі з підстаркуватою Ларою Крофт.
У цих спогадах я не помітив як почали мерехтіти стовпи з антидроновую сіткою, зливаючись в єдиний прозоро-зелений тунель. Хай це буде Тунель Джолі.
Стрілка спідометра близилась до другої сотні, а тахометра ледь здолала другу тисячу. Витрата пального у 6,6 літра дійсно вражала, втім звісно не так як його вартість на білборді. Велика радість, що на цій швидкості не чути роботи дизеля, схожого на утробне урчання, при шлунковому розладі.
В цілому ж я і «народжений старим» синхронізувались. А от чи на довго….
(правда я все ж впав на дно в своїх очах і постелив ото в багажнику).
Ева килимки взагалі зло автомобільного світу.. я навіть гумові оригінальні не кладу, навіть взимку тканинні.. іноді забираю додому і роблю хімчистку, от і все.
А машина та, ні Те, ні Це )) Але бачили очі, що купували, тепер їжте, хоч повилазьте - це не я сказав, то приказка така )
Насправді норм, якщо просто їздити.
А про що говорити з молодою Ларою? ))
Джолі заслуговує на повагу. Могла ж спокійно ходити червоними доріжками, як інші її "одноклубники", тратячи мільйони на платтячка, але ні, поперлась в Україну, та не лише круасанів на Сихові поїсти. А от Бреда я щось тут не бачив, навіть в Рясному, а хоча б на відкриття Макдональдсу туди міг і приїхати.
Транспорт дійсно так собі.