"Авто липня" (2025) - інтерв'ю з власником | DriverTop Преса | DRIVER.TOP - Українська спільнота водіїв та автомобілів.

Драйвер.Топ продовжує свій проект. Це - інтерв’ю з переможцями голосувань. Наші журналісти поспілкувались з EddyPrime , який переміг у номінації “Авто липня (2025)”.

- Розкажи, що стало тим першим поштовхом до захоплення автомобілями та привело тебе до мрії про Mitsubishi Lancer IX Evolution?

- Моє захоплення автомобілями почалося ще з дитячих років — для мене це були не просто іграшки, а цілий всесвіт, де швидкість і свобода жили в уяві. З часом прийшли комп’ютерні ігри, особливо автосимулятори — вони стали моїм першим "водійським" досвідом, коли я вперше відчув, що таке керувати машиною, хоч і віртуально. І, звісно, серії на кшталт «Форсажу» та Need for Speed Underground остаточно закохали мене в автокультуру. Це була ціла епоха, коли авто переставали бути просто транспортом — вони ставали стилем життя.

Моєю першою улюбленицею тоді була Honda Civic восьмого покоління — надійна, красива, сучасна. Але згодом я почав відчувати, що хочеться більшого. Після деякого тюнінгу я навіть думав про встановлення турбіни, але зрозумів: мені потрібно щось комплексніше — авто, яке дає не лише потужність, а й керованість, технології, справжній драйв. І саме цього, на жаль, Civic дати повністю не міг.

Ось тоді в моєму житті з’явилася мрія про Evo. Складно сказати, що стало тим самим тригером — але Mitsubishi Lancer Evolution 9 ніби сам обрав мене. Він став моєю нав'язливою ідеєю. Я думав про нього постійно: уявляв кожну деталь, від характерного звуку вихлопу до свисту турбіни і того неповторного "пшику" блоу-оффа. І крок за кроком ця мрія почала набирати реальних обрисів.

Сьогодні я не уявляю свого життя без Evo. Це не просто автомобіль — це частина мене, продовження моєї історії.

- Скільки часу ти шукав саме цю Evo на авторинку? І чим тебе привабив саме дев’ятий кузов? Ти якось сказав, що “Evo 9 — це фінал класичної епохи”. Можеш пояснити, що мав на увазі?

- Пошуки тривали близько шести місяців і перетворилися на справжню пригоду. Щодня я сидів у моніторингу: сайти з оголошеннями, автофоруми, клуби, тематичні групи — переглядав усе, що хоч трохи нагадувало щось вартісне. Основна надія була на Evo-клуб: саме там іноді спливали справжні «перлини» з прозорою історією. Адже це не звичайне авто — їх з кожним роком все менше, і майже кожен екземпляр уже відомий у колі ентузіастів. Там машини знають буквально поіменно: хто володів, як доглядав, що міняв — усе задокументовано і в пам’яті спільноти, і це дає реальну впевненість.

Що стосується кузова CT9A — для мене це справжня вершина еволюції Mitsubishi. Дев’яте покоління — це не просто чергова модель, це кульмінація часу, коли автомобілі створювали не під диктовку ринку, а за покликом інженерної думки. Тут усе справжнє: механіка, яку відчуваєш у руках, керованість, що не піддається симуляції, платформа — збалансована й жива. Ніяких надмірностей — лише суть водіння, чиста і чесна.

Evo X вже зовсім інший — більш згладжений, комфортний, електронізований. Так, він швидкий, але не несе тієї сирої енергії, того "механічного душевного зв’язку", який є у дев’ятці. Для мене Evo 9 — це останній справжній Evolution. Він ще дихає бензином, не цифрою. Це як заключний акорд старої школи — щирий, глибокий і з легкою ноткою ностальгії, бо після нього почалась зовсім інша ера.

- Де в результаті вдалось знайти авто і в якому стані воно було придбано?

- У підсумку шлях привів мене до столиці. Перед цим я встиг переглянути кілька варіантів: наприклад, була біла — на фото виглядала шикарно, але вживу справила враження лише здалеку. Була ще ефектна сіра «вісімка» з дуже малим пробігом, десь 45 тисяч. Візуально — просто цукерка. Але серце хотіло саме дев’ятку, і компромісу не хотілося. Та сіра Evo в результаті поїхала до Одеси — як з’ясувалося пізніше, доля в неї склалася не надто щасливо.

А я зупинився на цій — і абсолютно не шкодую. Мій Evo 9 був у хорошому стані: живий, без «втомленого» кузова, з охайним, перешитим салоном, без явних слідів жорсткої експлуатації. Так, були дрібні нюанси — але все в межах норми для його віку. Навпаки, це навіть додавало автентичності. Я вже тоді чітко усвідомлював: це не просто покупка, а початок нового етапу. Це не фінальний продукт — це база для створення чогось свого. Тому рішення було швидким і впевненим.

- Якими були тоді твої перші враження за кермом цієї червоної бестії?

- Ще до твого запитання я вже подумки повернувся до того моменту — ніби натиснув кнопку «відтворити спогади». Добре пам’ятаю, як повертаю ключ у замку запалювання... Стартер починає крутити, і крізь кузов проходить характерна вібрація — не надокучлива, а впевнена й щільна, така, що одразу відчуваєш: тут усе по-справжньому. Тахометр оживає, стрілка підлітає до 900 обертів, і двигун прокидається. Вихлоп не верещить, а глухо, м’ясисто бурчить — так, ніби попереджає: «Я не для прогулянок».

Перемикаюся на першу — і мене ніби прошиває: важіль КПП працює не як механізм, а як продовження моєї руки. Все так чітко, так щільно, що ловиш себе на думці: це не просто авто, це діалог на дотик. Перша... друга... третя — і ти не встигаєш навіть усвідомити, як швидко машина реагує. Вона миттєва. Тільки подумав — і вона вже робить. Вона завжди на півкроку попереду.

А керованість — це взагалі окрема симфонія. Вона така точна, така передбачувано-гостра, що здається: достатньо лише уявити поворот — і Evo туди вже спрямовується. Навіть зараз, коли маю з чим порівняти — наприклад, з BMW трійкою на спортивній заниженій підвісці й товстих стабах — різниця відчувається миттєво. Так, BMW класна, але вона раціональна. А Evo — емоційний, живий, майже органічний. Він не просто їде — він ніби дихає разом із тобою. І саме це зачаровує.

- А як друзі та рідні відреагували на твоє придбання?

- Реакції були різні, і кожен додав щось своє. Друзі, як завжди, з гумором: дехто одразу застеріг — мовляв, "Вона тебе спустошить! Це ж Evo — постійні витрати, турбіни, ремонти, налаштування..." Інші радили не ускладнювати життя: “Краще взяв би щось простіше, надійніше, без головного болю.” Але, як показав досвід, більшість побоювань виявилися перебільшеними. Якщо розуміти, що в тебе в руках, і вчасно обслуговувати — Evo дуже вдячна і передбачувана машина.

А от рідні... вони, м’яко кажучи, ставляться до неї з обережністю 😅 Особливо коли я заводжу двигун або різко даю газу поруч з домом — для них це не машина, а якась ракета. Звук, вигляд — усе занадто агресивне. Для них це щось ближче до бойового винищувача, ніж до звичайної машини.

А я? Я лише посміхаюсь — бо це саме те, чого я хотів.

- Що за ці роки володіння було зроблено з машиною? І правда, що кожен поворот ключа досі викликає усмішку?

- За ці понад десять років змін, наче й небагато — але кожна з них зроблена з душею та розумінням. Все починалось, як і має бути, з базового обслуговування. Потім — нова літня підвіска, ще з тих часів, коли Evo бачив зиму й сніг. Тепер усе змінилось: машина виїжджає тільки в суху погоду й виключно з гарним настроєм.

Згодом з'явились ті самі "ультимативні" диски — довелось буквально везти їх з іншого кінця континенту.

Встановив вихлоп Greddy: рідний звук був нормальний, але хотілося більшого характеру — щоб авто звучало так, як відчувається.

Додав блок Defi-будильників — контроль параметрів, зокрема температури оливи під час холодного старту, для мене принциповий.

Із останніх апгрейдів — посилені подушки двигуна, распорки, пайп. Усе для того, щоб зробити авто ще зібранішим, чіткішим у відчуттях, щоб воно реагувало так, ніби читає думки.

Плани ще є — але про це розповім пізніше, усе зафіксую в БЖ 😉 (залишу інтригу).

А щодо усмішки — це чиста правда. Не можу пояснити, але кожного разу, коли повертаю ключ, відчуваю ту саму радість, що й багато років тому. І так, я й досі тричі обертаюся, коли відходжу від нього. Просто не можу інакше.

- Часто помічаєш увагу до свого авто з боку перехожих чи інших водіїв? Підходять зробити фото чи щось запитати?

- Скажу чесно — не пригадаю жодного дня, щоб Evo залишився непоміченим. Це завжди якісь усмішки, підняті великі пальці або той характерний поворот голови, коли хтось іде повз по тротуару. Люди часто зупиняються, питають: “Скільки в ньому сил?”, “Який рік?” або просто: “Продаєш?” 😅

Іноді — ніяких слів, тільки погляди. Такі, ніби на мить перед ними з’явилося щось із дитячих мрій, щось, про що давно мріяли, але вже й забули. І, чесно кажучи, це відчуття — безцінне. Це завжди гріє всередині.

- В тебе є досвід участі в автоівентах — виставках, фестах або автопробігах? І чи входиш до якихось автоклубів?

- У масштабних шоу чи великих автофестивалях участі поки не брав — було кілька локальних подій, радше «для своїх», у затишному колі. Проте я є частиною Evo-спільноти — evolution.in.ua. Це справжнє братство людей, які можуть одночасно і потролити, і підтримати, і дати пораду, і допомогти в будь-якій ситуації 😄.

- Як ти дізнався про Driver.top? І які були твої емоції, коли дізнався про перемогу в номінації “Авто місяця”?

- Про Driver.top пам’ятаю чудово — знайшов його випадково. Я саме шукав, куди можна “переїхати” з одного всім відомого автоспільнотного ресурсу. І тут натрапив на Driver.top — і це, без перебільшення, була любов із першого кліка. Сучасний дизайн, живе ком’юніті, крута атмосфера — і все українською. Мені одразу стало зрозуміло: “Окей, я залишаюсь.”

Що стосується голосування, то це був справжній марафон: затяжний, напружений, емоційно заряджений. Пам’ятаю, як глибокої ночі оновив сторінку й побачив, що мій Evo вийшов у лідери… Відчуття було, ніби я сам щойно виграв гонку на останньому колі — серце билося, емоції зашкалювали 😅. Якщо чесно, я не надто вірив у перемогу — конкуренти мали солідну підтримку, купу лайків і фоловерів. Але, мабуть, коли в машині є щось більше, ніж просто картинка — це відчувається.

І скажу, можливо, трохи жорстко — але щиро. Зараз багато хто голосує не за суть, а за зовнішній блиск. Новий Mercedes чи Volvo автоматично отримують «лайк», просто тому що це преміум. Навіть якщо там — сток, без жодної історії. А от старе Evo чи навіть цікаво зібрана Mazda 3 для більшості виглядає як «ну просто машина». Люди не завжди бачать, скільки праці, емоцій і серця вкладено.

Але в той момент перемогло інше. Перемогли ті, хто дивився глибше. Хто відчув атмосферу, хто почув історію. І саме завдяки таким людям ця перемога стала можливою.

Для мене це не просто конкурс. Це доказ того, що справжня автокультура — ще жива. І це, мабуть, найбільша перемога з усіх.

- Що б ти хотів сказати майбутнім учасникам і всім, хто користується цією спільнотою?

- Хочу побажати кожному, хто приєднався до Driver.top, бути щирим і не соромитися показувати свою справжню автоточку зору. Шукайте себе, не намагайтеся вписуватися у чужі рамки. Автомобіль — це не просто техніка, це частина шляху, який ми проходимо разом із ним.

І байдуже, що саме у вас у гаражі — легендарне Evo, класичний Жигуль чи навіть велосипед зі звучним вихлопом 😄 — якщо ви вкладаєте душу, маєте історію і живете цим, значить, ви вже на правильному шляху. Саме такі речі створюють справжню автокультуру.

May the boost be with you)