Мобільний додаток
Ще більше зручності! Миттєві сповіщення про всі актуальні події вашого профілю!
Драйвер.Топ продовжує свій проєкт. Це - інтерв’ю з переможцями голосувань. Наші журналісти поспілкувались з Siera , який переміг у номінації “Авто листопада (2025)”.
- Вадиме, розкажи трохи про себе й про те, чим займаєшся?
- Я керую мережею СТО «Garage Racer» - це сервіси, які спеціалізуються на ремонті BMW. Працюю директором цієї мережі. Зараз у нас 17 філій по всій Україні, і я відповідаю за їхню координацію та роботу. Це моя справа і, можна сказати, частина мого життя.
- Напевно, що в такій сфері не можливо бути байдужим до машин. Звідки ж у тебе з’явилася ця любов до машин і коли ти вперше опинився за кермом?
- Моя любов до автомобілів почалася ще з дитинства, передалась від мого дідуся. Власне, вона тісно пов’язана саме з цією Sierra. Наша сім’я придбала її у 1997 році. Двигун 1.8 на карбюраторі в комплектації GL. Дідусь сам пригнав авто з Франції та розмитнив. Так у нашій родині з’явилася перша іномарка.
Пригадую як завжди з дідусем ремонтували Sierra разом, і саме на ній робив свої перші кілометри за кермом. Уперше я сів на місце водія десь у четвертому класі, а вже в п’ятому — потихеньку їздив сам з дідусем поруч. Дорогу тоді правда бачив не надто добре, але це мені не заважало.
От, власне, з цієї машини в мене і почалося моє справжнє захоплення автомобілями.
- Цікаво. Виходить тебе багато що пов’язує з Ford-ом. А коли саме прийшов той момент, коли авто офіційно стало твоїм?
- У 2013 році я офіційно став власником автомобіля. Багато чого було зроблено мною під час її володіння. Проте у 2016-му “Вадим захотів перейти на BMW”, то ж Sierra була продана. Відтоді минуло вісім років, за які в мене побувало чимало машин, проте саме цей Ford постійно повертався в думках. У якийсь момент я зрозумів, що хочу його знайти.
Після мене авто змінило трьох власників, з якими я підтримував контакт. Коли Sierra нарешті знайшлася, картина була сумна: вона стояла вже два роки на пеньках в городі. Я попросив друга допомогти й забрати її. Ціна була символічною — 200 доларів.
Попри такий стан, автомобіль нас приємно здивував — після цих років простою він завівся без жодних труднощів. Ми лише замінили свічки, дроти та кришку трамблера, і двигун запрацював чисто й рівно. Так у 2024 році ця машина знову повернулася до мене.
- Як рідні та друзі сприйняли повернення Сієрри?
- Для всіх це було несподіванкою. Я довго говорив, що хочу її назад, але мало хто сприймав це як щось серйозне. Коли ж я реально повернув Сієрру, реакція була різною, але зараз усі підтримують і розуміють, що це не просто машина — це історія, емоція і частина мене.
І те, що ця машина для мене дійсно важлива.
- Які роботи були проведені з автомобілем відколи він знову у тебе? Судячи з фото була повна реставрація, так?
- Спочатку я хотів просто відновити свою першу машину — повернути її до того стану, в якому вона була колись у мене. Я вже повністю оновив ходову, планував варити кузов, освіжити фарбуванням. Але в цей момент мені трапився донор — Ford Sierra Cosworth: з двигуном Cosworth, повним RS-обвісом, салоном і кермом RS та усіма «плюшками». Я зрозумів, що шанс унікальний, придбав донора — і з цього моменту звичайне відновлення перетворилося на повноцінну реставрацію. Я підходив до цього максимально серйозно, якщо і робити Sierra — то робити красиво й на совість.
По суті, машина відроджена повністю, буквально до останнього “гвінтіка”. Якщо говорити чесно, від тієї Сієрри, що зійшла з конвеєра в 1997 році, залишилося, мабуть, лише частина кузова і криша. Усе інше — це результат великого бажання повернути авто до життя.
Хочу ще додати, що цим донором була машина мого знайомого. Але він її продав, і вона потрапила в погані руки й фактично згнила. Проте я не зміг просто порізати її на метал, тому зібрав її заново на своїх комплектуючих: встановив свій мотор, свій салон і те, що мав у запасі. У підсумку авто вдалося відновити й продати майже за ті ж гроші, за які я його купив.
- Розкажи детальніше, що по двигуну, КПП та ходовій.
- З заводу машина вийшла з мотором 1.8. Але він вмер. Оскільки об'єм двигуна не був вписаний в техпаспорт, у 2010-му, ще з дідусем ми дали їй друге життя. Тоді теж був донор: дволітровий OHC-інжектор з Німеччини з пробігом 110 тис. з усіма сервісними книжками, які підтверджували пробіг. Машина була точно в такому кольорі як наша. Навіть червона полоска на кузову ідеально сходилась. Так почалося її друге життя.
Тепер, виходить вже третє. І наймасштабніше.
Під капотом нині стоїть 2.9 BOA V6 зі Scorpio Cosworth — справжній 24-клапанний Cosworth на 193 к.с. і 280 Н·м. Для такої ваги це звір. Коробка — фордівська МТ75 під V6, редуктор 3.91 з блокуванням. Усе працює й тримає навантаження як треба.
По двигуну було проведено наступне: замінені вкладиші, маслонасос, сальник колінвала, прокладка піддона, встановлені нові ролики й помпа, відреставровані навісні агрегати — повне обслуговування. Коробка мала шум первинного валу, тож вал замінили, заодно поставили нове зчеплення, всі сальники та свіже масло. У редукторі — нова олива, встановлені нові ШРУСи, півосі пофарбовані порошковою фарбою.
До речі про фарбу... Колір авто залишився той же, що з дисками і який стиль став основою проєкту?
- З вибором кольору авто було непросто. Я навмисне не переглядав фото в інтернеті, щоб не наслідувати чужі ідеї. Спершу хотів фарбувати машину в червоний, але добре розумів: якщо вже змінювати колір, то тільки повністю — «голий» кузов, повне фарбування всіх прихованих зон, салону, кожної порожнини. Частковий варіант я навіть не розглядав.
А потім випадково натрапив на фото Sierra в кольорі Nardo Grey, ще й на дисках, схожих на ті, що були у мене. І ця картинка мене зачепила. До того ж у техпаспорті колір значився як сірий, тож ніяких змін документів не потрібно. Колір сучасний, стильний, незвичний для Sierra — і це ідеально відповідало тому образу, який я хотів створити. Тож рішення прийшло само собою: фарбувати в Nardo Grey.
Щодо коліс. У мене збереглися оригінальні R17 Centra від Cosworth — я їх не продавав, бо вони мені реально подобаються.
Але разом із донором мені дісталися ці OZ Racing Crono Evo. Вони дуже легкі: приблизно 8 кг диск. І я вирішив, що реставрую саме їх. Пофарбував у білий — і вони дуже гармонійно підійшли до образу машини. Так і визначився з фінальним виглядом.
Стосовно стилю: моя Sierra — не копія Cosworth і не стилізація під нього. Це оригінальний RS-обвіс. Від Cosworth тут лише капот і решітка, які я встановив виключно тому, що вони мені подобаються: додають агресії та роблять образ більш виразним. Мета робити «оригінал до гвинтика» у мене не стояла. Я будував авто для себе — з сучасними акцентами, і це видно в усьому: від коліс до оптики. Саме тому вона вийшла такою, якою є зараз.
- Твій підхід до реставрації заслуговує поваги. Як ти її сприймаєш сьогодні: в результаті це автомобіль на кожен день чи все ж таки машина «для душі»?
- Це моє авто, і, чесно кажучи, моя любов на все життя. Я його ніколи не продам. Sierra більше про емоції, ніж про щоденну практичність. Основна машина в мене є, тож із пересуванням проблем нема. А ця — радше авто вихідного дня. Виїжджаю на ній тоді, коли хочеться просто отримати задоволення від дороги, розвантажити голову.
Проте, зараз буває, що катаюсь майже щодня або через день, але все ж намагаюсь берегти її та зайвий раз не виїжджати. На зиму машина точно поїде в гараж — жодної солі вона не побачить це я обіцяю як мінімум собі)
- Під час поїздок ти напевно помічаєш реакції перехожих та водіїв. Що найчастіше чуєш від них, коли вони ловлять поглядом твоє авто?
- Після першого виїзду з реставрації я поїхав додому й зупинився біля АТБ. Машина стояла чиста, доглянута, щойно оновлена — й одразу привертала увагу. Я помічав, як люди уповільнювали ходу, фотографували її. Один хлопець навіть дістав телефон, обійшов авто по колу та зняв на відео.
Пізніше ми з другом поїхали пити каву... залишивши авто па парковці — там реакція була такою ж: практично кожен, хто проїжджав повз, показував лайк чи якось реагував.
І я їх розумію, тому що таке авто, попри вік, в такому стані — рідкісна й одразу привертає увагу.
- «Авто місяця» — не єдине твоє досягнення? Брав участь в інших фестивалях чи виставках?
- Чесно, я не дуже люблю всі ці змагання та конкурси. Це не зовсім моя історія. Я поставив собі конкретну мету: повернути машину та відновити її. Купивши її вирішив, що хочу встигнути зібрати авто до наступного OldCarLand.
Навесні я вже міг виїжджати, але машина була ще «сира», фактично напівфабрикат. Показувати її в такому стані не хотів. А от восени все склалося — і я таки потрапив на OldCarLand. Машина зібрала навколо себе дуже багато уваги: підходили люди, розпитували, цікавилися.
Я підійшов до реставрації дуже відповідально й робив усе максимально правильно.
- Як ти відреагував, коли отримав сповіщення про перемогу в Driver.Top?
- Це було неочікувано. Коли авто пройшло перший етап голосування, потім другий, третій — я просто сидів і усвідомлював, що вся ця робота була недаремною.
Машину дійсно люблять і вже впізнають. Навіть на дорозі люди підходять і кажуть: “О, це ж та сама машина з TikTok!” або “Я бачив її на драйвері”. Звісно, я був щасливий. І найбільше тішить те, що мою працю люди щиро цінують — для мене це найголовніше.
- Звідки вперше почув про DRIVER.TOP та що хочеш побажати всім її учасникам?
- Про DRIVER.TOP я дізнався на початку війни. До того ми всі активно сиділи на тому самому сусідському сайті, вели бортові журнали, спілкувалися. Але після вторгнення стало очевидно: ніхто туди вже не повернеться. І коли з’явилася українська спільнота, ще й можливість перенести свої профілі — чесно, це було неймовірно приємно. Нам дуже не вистачало чогось свого, і це дав DRIVER.TOP.
Що ж хочу сказати майбутнім учасникам... лише одне - не здавайтеся. Участь, а тим паче перемога справді заряджає, дає купу емоцій і натхнення. Тому ставте свої цілі та впевнено рухайтеся вперед.
______________________________
Нові інтерв’ю з переможцями ТОПу найближчим часом.
