Одного разу...

Добрячих років з 10 тому, як і кожен 20-ти річний хлопчина, я, проглядав оголошення з продажу автомобілів. В голові крутились думки, що одного дня я придбаю собі щось цікаве, швидке, емоційне... Звичайно, на різних пасатах та елантрах я не зупинявся та гортав далі. Увагу привертали е53, е60, е90, w204, w212, w217 і взагалі все те, що на той час було відносно свіжим та "понтовим". За переглядом різних оголошень минув не один вечір. Аж поки, одного разу, на очі не потрапила вона...

Чорний седан, 19" диски, чорний шкіряний салон з логотипами на підголівниках... Все... На цьому, перегляд рандомних оголошень припинився і почався новий період: перечитування усієї доступної на той час інформації про Alfa Romeo 159. А її, до слова, було не те що небагато. Її практично не було. Звісно, якісь журналістські огляди та статті в журналах були (і саме з них я дізнавався про Turismo Internazionale та інші прикольні опції, що були доступні з цим авто), а от реальних відгуків від власників було досить мало.

Зустріти ж таку красуню на вулицях Рівного вдалося лише через декілька років. І в житті вона виявилася ще красивішою, ще емоційнішою, ще досконалішою.

Протягом усіх цих років, в голові чітко закріпилася думка – колись я таку куплю. Дизель. Спортвагон. Чорну або червону. В ідеалі білу. А якщо ще й ТІ та з музикою BOSE... Ееееехххх... Мрія...

Одного вечора мені зателефонував брат. Діалог був приблизно таким:

• Ти її бачив?
• Кого?
• Альфа. 2009 рік. В Любліні продається. На 2.4 дизелі. Ті, біла, музика BOSE... і вона бл*ть ПОВНОПРИВІДНА!!!

Далі від нього прилетіло посилання на оголошення. Там мене зустріла вона. Красуня. В комплектації, про яку я навіть боявся мріяти, адже за десять років переглядів авторіа/отомото/мобілеДЕ такі зустрічалися від сили 2 рази. В голові почали з'являтись думки "а може пора?". Брат закріпив їх однією фразою: "Саня, якщо ти її про*беш – більше не знайдеш таку".

Оскільки я працюю в Польщі в місті Хелм, то до неї було якихось 60км від місця роботи. Але є один нюанс – я працюю далекобійником і в цей момент був десь хєр знає де в Європі. Телефоную шефу. Напрягаю. Вже ввечері шеф телефонує: "Я біля неї, працює рівненько, салон вгляжений, крашена морда але без шпакла. Загалом непогана як на свої роки". Наступного дня шеф скинув за неї завдаток, а дружина збиралася в Польщу забирати машину. Ще через декілька днів, я вже слухав від неї розповіді "яка вона гарна, як вона їде і.... яка вона низька".

Я ж її вперше побачив лише через 2 тижні. І всі ці 2 тижні мене мучили думки, по типу: "ти майже 10 років збирав інформацію, перекладав з закордонних форумів, читав та дивився все що є про цю машину шоб шо??? Щоб купити її ОТАК??? Навіть не проїхавшись?? Навіть не глянувши на неї??".

Тож коли нарешті зустрів її – думки були якісь незрозумілі. З одного боку захоплення, а з іншого нерозуміння куди я вляпався. Але вже після першої поїздки стало очевидно –  в скільки б не обійшлося володіння цією красунею, воно того варте.

І оскільки я починаю вести це блог через майже 2 роки володіння – розповісти вже є про що. Але про все згодом.