Історична подорож - день 2 - більше ніж очікуєш

Мабуть вже зачекались? Вчора очікували на наступну розповідь? 

Другий день історичної подорожі на батьківщину Walter`a почався без будильника.

Я мав певні плани на маршрут і вони не були Наполеонівські. Робити другу 1000 км за другий день не планував)))

Я прокинувся десь о 8-8.20 ранку, спокійно зібрався, склав речі. До вартості номеру в готелі входив сніданок, який виявися достатньо ситним, насиченим та різноманітним. Тільки зараз згадав назву готелю та місто де зупинився в перший день подорожі - готель Klar, місто Ліптовський Мікулаш. Твердо можу рекомендувати готель, єдине що матрац не дуже. Все інше - дуже добре.

 Завершивши справи у готелі мені необхідно було вирішити ще два питання - долити мастило у двигун Walter`a та заправитись. На жаль, двигун Walter`a точно потребує капіталки, димить, особливо на перегазовках та при тривалій роботі на холостих. Це вже плани на цю зиму. Мій скромний підрахунок показав, що двигун жере близько 1 літру мастила на 700-800 км. Тому ранок почався із доливу мастила. До речі, одна з причин відвідування TESCO в перший день подорожі - було знайти лійку для доливу мастила))). Не хотілось і далі бруднити двигун при доливанні. Лійку я не знайшов тому купив мірну чашу на 1 літр. Через неї чудово доливалось мастило у двигун. Про проблему масложору я знав ще у Києві, до виїзду. Тому 4 літри каністра була з собою саме для доливання на шляху (спойлер - 4 л не вистачило, довелось купувати ще)

Завершивши вранішні процедури із Walter`ом, настав час заправити вже вдруге за кордоном. На моє щастя та здивування, прямо навпроти готелю була заправка з гарною ціною на паливо - 1,62 євро за літр 95-го. По трасам ціна досягає 1,8 євро, в інших місцях 1,65-1,7. Тому така ціна прямо поряд із готелем не могла не тішити.

В планах на другий день подорожі знову не було плану кудись конкретно доїхати))). Ще з Києва я мав проміжні плани на подорож у другий день. Загалом я собі давав 3 дні щоб доїхати до першого міста призначення - Траунштайну. Тому в планах не було сьогодні доїхати до кінцевої точки.

Мій маршрут свідомо був прокладений через Австрію та її столицю Відень. У Відні я був не один раз, тому в планах не було відвідування історичних місцин. Але у Відні, ще з початку повномасштабного вторгнення йбнрсні, живе мій старий друг зі своєю багатодітною родиною. Саме з ним та його родиною я дуже хотів зустрітись у Відні.

Ми знайомі понад 20 років, колись починали просто співпрацювати по роботі, потім спілкування перейшло на рівень дружби, а потім држби родинами. Саме я заразив його хворобою під назвою BMW. В нього чудовий автопарк з класичних та сучасних BMW. На відміну від мене, він ніколи не зраджував своїй пристрасті до BMW, і всі авто в його родині - BMW. Саш - привіт тобі якщо ти це прочитаєш!

Отже мій маршрут був прокладений зі Словаччини до Відня. Пейзажі вже не були такі заворожливі як під час дощу, але теж дуже гарно та мальовничо.

Найприємніше у цій зустрічі було те, що Сашу та його дружину я ще бачив кілька років тому, а от дітей не бачив вже мабуть років 7, а може і більше.

Ми домовились про зустріч десь на об'їзній Відня, на заправці. Так як я не планував якоїсь конкретної точки маршруту на сьогодні, в мене не було обмежень щодо часу із родиною друзів. Вони запропонували поїхати до передмістя Відня - у долину Вахау. Історична мальовнича долина всього в годині їзди від Відня. Звісно - я не міг відмовитись.  

Історична довідка

Вахау (Wachau) в Австрії - мальовнича долина Дунаю в Нижній Австрії, приблизно 36-кілометровий відтинок між містечками Мельк і Кремс. Це один із найкрасивіших культурних ландшафтів Європи, який із 2000 року входить до Світової спадщини ЮНЕСКО. Ось її історія.

Вахау була заселена ще в кам'яному віці. Саме тут, поблизу села Віллендорф, у 1908 році знайшли знамениту «Віллендорфську Венеру» - палеолітичну статуетку віком приблизно 25–30 тисяч років, одну з найвідоміших пам'яток первісного мистецтва у світі. За кілька кілометрів, у Ґалґенберзі поблизу Штратцінга, виявили ще давнішу фігурку — так звану «Танцівницю з Ґалґенберґа» (близько 32 тис. років).

За часів Римської імперії Дунай тут слугував північним кордоном провінції Норік (limes). Долиною проходив важливий річковий торговий шлях, а на берегах стояли невеликі укріплення й поселення.

Справжнє піднесення Вахау припадає на епоху середньовіччя, коли долина стала стратегічно й економічно значущою:

• Мельк - тут у XI столітті осіли Бабенберґи, перша правляча династія Австрії. Пізніше на скелі над Дунаєм постало бенедиктинське абатство Мельк (Stift Melk) — згодом перебудоване в один із найпишніших барокових монастирів Європи.
• Дюрнштайн - із цим містечком пов'язана романтична історія: у 1192–1193 роках у місцевому замку тримали в полоні англійського короля Річарда Левове Серце, який повертався з Третього хрестового походу. За легендою, вірний менестрель Блондель знайшов ув'язненого короля, співаючи під стінами замків. За визволення Річарда було сплачено величезний викуп.
• Кремс - одне з найдавніших міст Австрії, згадується вже в X столітті; був важливим торговим центром, який за значенням часом суперничав із Віднем.

Уже в середньовіччі монастирі й міста Вахау славилися виноградарством. Круті терасовані схили над Дунаєм ідеально підходять для білих сортів винограду. Ґрюнер Вельтлінер і Рислінг із Вахау донині вважаються одними з найкращих білих вин Австрії. Долина також відома абрикосами (Wachauer Marille) — місцевим фірмовим продуктом. До речі я купив на згадку абрикосовий джем.

Долина відносно мало постраждала від індустріалізації, що допомогло зберегти її історичний вигляд — виноградники, руїни замків, монастирі й старовинні містечка. Ця автентичність і стала підставою для внесення Вахау до спадщини ЮНЕСКО як унікального прикладу гармонійного поєднання природи, господарювання й архітектури, що складалися століттями.

Ще на шляху до Відня мені прилітає у повідомлення instagram публікація Walter`a біля готелю в Словаччині)) Наші Українці є всюди. Це виявився канал Garage Pitra, інста - https://www.instagram.com/yurii_pitra . 

Юрій навіть телефонував мені через інсту з пропозицію попити каву. Але я вже був далеко від того міста.

   

З друзями ми зустрілись на заправці біля Відню, попили кави та рушили до долини Вахау.

Долина Вахау - це фактично мальовнича місцина на берегах Дунаю. За рахунок того, що вона оточена горами - там завжди погода трошки краще ніж на відкритій місцевості. Взимку вітри не такі сильні, влітку спека не так докучає. На обох берегах Дунаю розташовані виноградники, місцями дика природа, час від часу старовинні малоповерхові споруди. Якщо хочете, че щось типу цивілізованної Кончи-Заспи під Києвом. До долини Вахаю багато приїдять заможні Австрійці, проводять там вихідні, відпустки, дехто також живе. Ключова відмінність від Кончи-Заспи - культура поводження з рікою та повага історичної спадщини та до всіх оточуючих.

Трошки вам пейзажів Вахау з інтернету

Однією з цілей було пообідати. На шляху до кафешки ми підіймались вузенькими вуличками, які всім своїм виглядом показували наскільки вони старовинні та неповторні. Вузеньки тунелі крізь будинки прокладали шлях на вершину містечка. Це навіть не містечко, це більше схоже на чиюсь велику віллу. Єдине що вона була для загального доступу.

Кафе знаходилось у маленькому дворику, оточеному з одного боку деревами та кущами, а з іншого - дзвіницею. Здавалось що це саме те місце де можна забути про всі незгоди та проблеми буденного життя і зануритись в спокій. Назва кафе символічна - Річард Левове Серце.

Враховуючи що це був робочий день (п'ятниця), кафе не сильно балувало своїх відвідувачів розмаїттям страв.  Лише холодні закуски (бутерброди) та десерти, ще й працюють лише до 16.00. Враховуючи що я вже другу добу був на бутербродах - я очікував щось гаряче та з плити... Тому обід був доволі дивним. Але Віденський яблучний штрудель з морозивом - то було на 100 зі 100!

Пообідавши вирішили йти на берег Дунаю, подивитись на прогулянкові катери та на облаштування берегу. Дорога в низ здалась якоюсь казковою, ніби повернувся на кілька сторіч назад, довкола немає машин взагалі, лише люди. Мабуть не вистачало кілька коней та лицарів для максимального ефекту занурення в епоху.  

На берегу ми ще зайшли в місцеву лавку, купили дітям та дорослим по морозиву. Я купив ще абрикосовий джем як одну з родзинок долини.

Так наша подорож по долині Вахау доходила кінця. Повільним кроком ми пішли до авто на парковці на берегу, на шляху обговорювали мої подальші плани на подорож. Роздивлялись знизу замок, в якому утримували Короля Річарда - Левове Серце ))) Друзі розповіли мені цю легенду, як його дружина викуповувала його з полону і як він страждав без коханої роками. Підійматись на саму вершину гори до замку сил не було. Спека стояла добра, хоча вже було десь біля пятої вечора. 

Я лише зробив фото знизу)))

Контрольне фото ми зробили на паркінгу на березі. Фото на згадку про долину Вахау та про зустріч друзів за кілька тисяч км від дому...

Протяжність долини Вахау приблизно 36 км. Тому ми вирішили ще проїхатись по долині, до самого кінця. На шляху зробили дві зупинки. Перша - на заправку. Дітям терміново була потрібна вода. Ми стояли на заправці поряд з авто, обговорювали враження від побаченого, коли на заправку заіхала ця краса

З машинки вишла пара у віці. По їх погляду було видно що вони на одній хвилі між собою. Дідусь побіг вставляти пістолет в бак, бабуся почала підіймати вікна на дверцятах з двох сторін. Я боязко запитав - чи можна зробити кілька фото? Бабуса дозволила і я почав фотографувати. Одночасно з цим вона почала розпитувати нас звідки ми і що тут робимо. Я коротко відповів та почав розпитувати про такий чудовий Citroen 2CV.

До речі, ви знали що ця модель вироблялсь понад 40 років - з 1948 до 1990 року. І правильно читати не "два сіві", а "Дьо-шво́", що означає два коні, дві «конячки» 🤣. 

Я запитав про історію їх авто, і вона розповіла, що ця машина з ними ще з молодості - понад 40 років цей Citroen радує своєю присутністю в їх родині. Потім вона видала жарт - що в них старе, але класне авто, не то що ваші сучасні машини)))

В цей час дідусь пішов розраховуватись за паливо, а бабуся почала натирати крило де заливна горловина. Мабуть дідусь трошки пролив пальне на крило. Вони обійнялись, сіли в своє няшне авто і повільно поїхали далі прогулюватись по мальовничій дорозі серед краси долини Вахау.

Спіймав себе на думці що і я колись так з дружиною хотів би кататись мальйовничими дорогами по всьому світу...

Далі мене чекало ще 10-15 км пейзажів долини Вахау. Ми зупинились на виїзді з долини, попрощались та я поїхав в напрямку Зальцбургу.  

Як я казав, планів доїхати до Траунштайну в мене цього дня не було. Я виїхав на автобан та без поспіху їхав десь біля 100 км/годину. На шляху я час від часу збирав лайки від попутних водіїв, але ця зустріч поміняла мене з нею місцями. Ну хіба це не сама няшна зустріч на автобані?

Ви лиш подивіться на цього Жука та його власницю! Абсолюно на стилі машинка. Я навіть не здивуюсь якщо чемодани на багажнику порожні. Вони просто там мають бути!

Ви коли небудь бачили такий кайф від кермування звичайним авто? Думаю що саме за це відчуття власники класичних авто і люблять своі машини!

В одному фото все сказано. Їй не потрібне авто за 1000000$, ій не потрібно їхати 250 км/годину, все що їй треба - бути собою в своєму улюбленому авто! 

Ми ще кілометрів 15 їхали один за одним або поруч та кайфували від буття тут і зараз.

Того дня ввечері я написав пост у ТГ (можете підписатись https://t.me/samsmotors),  яким намагався передати свої відчуття.

Залишу його і тут на згадку:
"Якось, років 8 тому, я їхав по німецькому автобану та побачив BMW E24 на сусідній смузі. Власник явно отримував задоволення від кермування класним авто. Тоді я сказав дружині, яка сиділа поряд, що я теж мрію якось катнути автобаном на своєму BMW E24.

Саме таке відчуття я пережив сьогодні, - ти нікуди не поспішаєш, єдина музика яка є - це звук двигуна та вітру з відкритого вікна, в тебе є час насолодитись миттю, побачити інші класичні авто поряд (бачили який класний Жук їхав поряд), сонце супроводжує твій вояж, вітер вривається у вікно, і забившись в кут заднього правого пасажира, починає шукати вихід з усіх боків, є лише ти, твоє авто, дорога та всесвіт, який зачекає поки ти зайнятий собою!

Саме в цю мить я ще раз відчув що мрії мають збуватись і ніколи не закінчуватись.

Інакше - нахіба всі ці напруження в буденному житті."

Не дивлячись на неспішний рух та витрачені 4-5 годин у долині Вахау, вийшло так, що десь о 8-9 вечора я дістався Траунштайну ))). Я був абсолютно переконаний, що в маленькому місті я легко знайду собі готель, на крайній випадок апарти чи кімнату через AirBnB. Бачили б ви моє здивування, коли на мапі Booking ЖОДНОГО варіанту у Траунштайні. В радіусі 20-25 км були пропозиції по 500-700 євро 😱. Я був до цього не готовий.

Хоч я і планував доїзд у Траунштайн лише наступного дня, я нічого не бронював заздалегід, в т.ч. і на наступні дні.

Але зараз треба було щось вирішувати із ночівлею хоча б на сьогодні. Почав катати вулицями міста в пошуках готелю на місці, не через додаток. У всіх 5-ти відвіданих готелях не було вільних місць. У розпачі та очікуванні ночівлі у авто, я заїхав на заправку трошки купити води та провізії. Там розговорився з продавцем, який розказав, що на тих вихідних у Траунштайні дні Італійської культури. Виявилось що у Траунштайні один з найбільших клубів Німеччини - фанатів мопедів Vespa. І сам на ці вихідні в них загальний мопедоФЕСТ))) Саме тому відсутні вільні місця у будь-якому готелі. Про такі речі заздалегід не подумати. Він запропонував мені пошукати трошки далі від Траунштайну - 30-50 км. На годиннику вже був початок 11 ночі.  

За 38 км. від Траунштайну знайшов готель за прийнятною ціною, забукав через додаток і погнав. Їхати було більше півгодини. І от, майже за 10 хвилин до прибуття до готелю, отримую вхідний дзвінок з німецького номеру. Менеджер з того боку слухавки каже: "Вибачте, сталася помилка у системі. У нас немає вільних номерів, гроші вам повернуться..." І тут Остапа понесло. Я почав питати де він мені пропонує об 11 ночі зараз шукати ночівлю, що мені всеодно на гроші, мені треба десь ночувати, що це якись п.....з....дець,  а не сервіс. Він, мабуть, злякався мого напору та запропонував попитати у готелях поруч, може є якісь варіанти. Він перетелефонував за 5-7 хвилин з пропозицією все ж таки їхти до них в готель, знайшовся якийсь варіант.

За 3 хвилини я вже був під готелем. Це був готель вздовж траси місцевого значення, доволі великий, думаю номерів на 25-30 з великою ресторанною зоною. Як виявилось, менеджер таки знайшов мені номер у них в готелі. Я ще попросив щось поїсти гаряче і все в них знайшлось в таку пору доби - сендвіч, правда це була перша гаряча їжа за останні два дні ☹. Ну хоч так.

Я заселився в готель, записав собі аудіо за цей день та почав думати про проживання на наступні три дні. За планом я мав пробути у Трайнштайні три дні - субота - понеділок включно. На вихідних в Німеччині нічого не працює, особливо в неділю. На понеділок я мав запис до муніципалітету Траунштайну на 8.30 ранку. Тому планував провести ці дні тут. Переживши пригоди з бронюванням номеру на цю ніч, вирішив забронювати наступні три ночі вже сьогодні. Booking продовжував видавати нульовий результат у Траунштайні на найближчі три дні. Єдиний прийнятний варіант був на AirBnB -  гостьовий будинок  на дві спальні у Траунштайні за прийнятні кошти. Також до мене завтра мала приїхати донька з Мангайму до Траунштайну.

Але це вже буде наступна історія...

Підпишіться щоб не пропустити, приєднуйтесь у соцмережах, посилання в профілі!

Інші частини можна почитати 

• тут 0-й день
• тут 1-й день