Історична подорож - день 1 - кордон та перша 1000 км

Цей день настав...

Виїзд було заплановано на 5 ранку 23 липня 2026 року. Сказати що я хвилювався - нічого не сказати. Мене одночасно надихало і лякало все що очікувало попереду. Відчуття невідомості лише посилювало сприйняття кожної миті. Так як майже всі речі були спаковані заздалегідь, мені залишалось лише дозбирати рильно-мильне у чемодан - і в дорогу.

За планом - в мене не було плану куди я доїду у перший день)))

Я зробив собі ранкової кави, накрутив лавашів в дорогу, ще дозбирав трошки провізії - і в путь. З родиною я попрощався ще з вечора, але дружина всеодно прокинулась сказати мені: "Щасливої дороги, бережи себе!"

Я завантажив залишок речей в багажник і сів за кермо. До речі, багажний вийшо повністю заповнений, щей трошки речей пішли в салон на задні синдіння.

Walter я думаю теж був в очікуванні. Він доволі легко запустився та натякав - Я ГОТОВИЙ!

Довго не стоячи, я виїхав з двору і рушив на трасу Київ-Житомир. На моє здивуваняя ранок був дуже холодним, градусів 10-12, не більше. Я взагалі не планував холод і в мене не було жодної теплої речі. Змерз як цуцик. Тому я включив пічку))) На щастя вона працюе у Walter`i. Я підлючив навігацію, більше для контролю постів, включив музику - та погнав.

Перші 50-100 км прошли з дивним відчуттям що щось не так. Недивлячись на мої вправи із заднім супортом, він знову почав видавати дивні звуки, я почав себе накручувати що це не колодки, а підшипник. Да і звук був чимось схожий на гул підшиника. Бо на малих швикостях це звучало як гальмування старої маршрутки Богдан, а на високих - як гул підшипника.

Я навіть почав думати - може ну його, треба повертатись, дурна це була ідея ї- хати 47-ми річним авто так далеко. Зараз візьму свій дейлік - і спокійно доїду.

Добре що мене швидко відпустило. Я прикинув що евакуатор по Україні не дорого і якщо в мене вже є проблемки -  до кордону точно проявиться. Тому десь через 200 км я заспокоївся, да і звук ніби припинився - притерлось 😂.

Десь о 8 ранку я вже допив взяту із собою каву, але зявилось бажання поснідати. Лаваш з шинкою та сиров зайшов на ура). Дорога була спокійною, авто на трасі було не дуже багато. Я їхав спокійно 110-120 км, економлячи паливо. Walter спокійно ніс мене на зустріч пригодам та до себе на батьківщину.

Саме в цей час я побачив що в мене перестала працювати зарядка для телефону, тому було прийнято рішення десь довантажитись кавою, долити трошки бензину та подивитись чому не працює зарядка.

Перша зупинка була на заправці десь о 12 годині дня. Walter продовжував збирати лайки, і цього разу неочікувало від жіночки. Дівчата - вам не подобається Walter? Тоді чому ви на нього не реагуєте?

Швидкий огляд показав що проблема у запобіжнику. Він перегорів і тому не працює зарядка та клаксон. Чого-чого, а запобіжників у мене було штук 20))) Заміна запобіжника відновила зарядку телефону.

Десь на підїзді до Львова потрібно було вирішити через який пункт перетину кордону я буду виїзджати. Думаю всі знають що існують ТГ групи де люди пишуть яка черга на ПП. Нагадую, що я іхав без плану щодо кінцевої точки. Тому, не подумавши про весь потрібний та оптимальний для мене маршрут, я обираю поїхати на Смільницю. Це самий південий ПП з Польщею. Чомусь на той момент я не подумав про оптимальність самого маршруту,  просто обрав за кількістю авто на ПП та очікуваним часмо проходження кордону.

Таке рішення мало кілька наслідків. 1. дорога до  цоього ПП - таке собі задоволення через маленькі міста та села. 2. це суттєво змінило мій маршрут. Оптимальним для мене мав бути Краковець, але там показувало 80 авто, а на Смільниці - всього 10...

Якби не було, рішення було прийнято - і я поїхав на Смільницю. На підїзд до ПП звісно залився по горловину. Паливо з того боку кордону дорожче, а в деяких країнах - ЗНАЧНО. 

На кордон приїхав десь півдругої дня. На самому пункті перетину дійсно було небагато авто, може до 20-30 авто у черзі на два пости. Поки стояв у черзі підішла пара з Харова та почали розпитувати про Waltera. На жаль вони вже не живуть у Харкові, йбнрсня розбомбилаїх жило...

Жінки такі жінки - вона була в шоці що я наважився їхати 47-ми річним авто у таку далеку подорож. Але зацікавленість авто перемогла і вона навіть попросилась за кермо ))

Недивлячись на незначну кількість авто кордон проходив 3 години. На українскій стороні розпитували куди це я зібрався, скільки жре, скільки пре))) Польська сторона зустріла вимогою дістати все з багажнику та відкрити всі сумки, коробки. З маленького багажника купе вийшло речей на цілу полицю. Поки складав назад все в багажник, польська прикордонниця покликала свого колегу подивитись на Walter`a. Вона теж була здивована моїми планами доїхати до Німеччини та повернутись...

Польща зустріла мене дощем та сепантинами. Підніматись до Кракова вже не було сенсу, тому я вирішив їхати просто по навігатору. Фактично, майже до точки зупинки на ночівлю, я їхав під дощем та серпантинами. Я не планував їхати Словаччиною, але зміна маршруту змусила змінити плани щодо країн, через які я буду їхати. Між Польщею та Словаччиною кордону фактично немає, лише пукт придбання віньєток. Тут до речі важливий момент. Рекомендую все ж таки купувати їх у терміналах на кордоні, а не в інтернеті. Деякі сайти в інтернеті саджають вас на підписку, і потм щомісяця списують з вашої картки плату за віньєтку по Словаччині. Уважно читайте умови на сайтах.

У Словаччині я заїхав до TESCO. Якась ностальгія мене взяла. Раніше, майже під час кожної поїздки в Єврому, ми з родиною заїзжджали до цього супермаркету. Це щось типу Ашану. Але цього разу було якесь розчарування. Супермаркет був якийсь занедбаний, люди дикі, охоронці в повному екіпі та в очікуванні що ти зараз маєщ щось вкрасти... Може це через те, що це було маленьке місто та малий Теско, але враження залишились негативні...

Швидкість руху була незначна, десь 70-90 км на годину. На серпантині сильно не розженешся... Мабуть найяскравіше враження від першого дня можна спробувати передати на наступних фото.

Через те що я їхав серпантинами та ще й час від часу під дощем - пейзажі були як з фантастичних фільмів. Я не встигав крутити головою, настільки це було фієрично.

Іноді було враження що ти маєш зараз взлетіти та зануритись у безодню природньої краси на величі. Єдина проблема - час. Швидко там не поїдеш.

Як я казав, конкретних планів на кінцеву точку першого дня в мене не було. Я планував що десь о 9 вечора почну шукати собі готель та поселюсь де вийде. Я відкрив Booking і почав вибирати по картинкам собі готель. І це мабуть вперше коли я не забукав одразу. Вирішив поїхати подивитись де буду ночувати. Приміщення яке я ледь не обрав було страшним та занедбаним. Стояло десь на відшибі, довкола були якісь стрьомні люди, собаки. Загалом, добре що я не купив там новічлю.

Гортаючи далі, знайшов ніби непоганий готель. Але теж вирішив поїхати подивитись. Приїхавши виявилось що готель норм за свої гроші, ще й зі сніданком. Трохи торгу та шантажу купити ніч через Booking - дали мені акційну ціну з додатку прямо на рецепції.

Поселився я десь о 22.30 вечора за місцевим часом (-1 година до Києва) 

Отже за перший день я проїхав 1000 км - з 5 ракну до 23.30 за Київським часом.

Втомлений але задоволений - я ліг спати щоб завтра почати новий день подорожі...

Але це вже буде наступна історія...

Підпишіться щоб не пропустити, приєднуйтесь у соцмережах, посилання в профілі!

Попередню частину можна почитати - тут

Реклама

Індивідуальний Stage 1 із гарантією результату за фіксованою ціною до 15.09.26