Drive legally.

Disclaimer: Знов нестримний сторітеллінг, знову «сторі» ні про що.

Парадоксальна ситуація: що більше Челенджер обростав новими модами, тим більше БЖ наповнювався змістовними і корисними дописами. Протягом кількох років, в умовах регулярних блекаутів, холоду, мікроавтобусного сафарі на моїх клієнтів, безробіття, після ракетних та шахедних атак та безпосередньо під час таких. Хоча зараз теж проблем вистачає, їхній масштаб та характер звісно не витримує жодного порівняння із тим пекельним повсякденням, в якому більшість з вас досі перебуває. Але всупереч цьому натхнення нема не лише на якісь зайві дрібниці, але й на банальне використання Доджа, як транспортного засобу. Ще рік тому, проживаючи день за днем в мріях про перемогу або принаймні перепочинок, радіючи тому, що сьогодні твої близькі здорові, а будинок цілий, я все одно розумів не лише чого прагну, але й як цього досягти після того дня, який рано чи пізно настане. Натомість з міграцією ці примарні перспективи зникли безповоротно, як долар по двадцять сім, бо розуміння майбутнього нема взагалі, а рутина з важкої праці, яка лише оплачує оренду житла, та купа інших раніше невідомих проблем лагідно притримують ентузіазм за горлянку. Ну і відсутність сонця звісно суттєво впливає на настрій. Треба на щось відволіктися…

А що тут, на ДТ нового цікавого?  Відкрив пляшку пива, зробив бутер, почав скролити, а тут якісь special olympics: Згенеровані ШІ фото подекуди згенерованих ШІ автівок у згенерованих ШІ дописах відокоремлюються згенерованою ШІ рекламою від згенерованих ШІ відповідей на коментарі. Сенс цієї вистави не дуже зрозумілий, бо інформативності в цих змаганнях на найкращий промпт - майже зеро. 

«Це не про автомобільну культуру — це про те, у кого тире довше».

Чи загрожує людству штучний інтелект? Звісно! Особливо якщо цілком замінити ним залишки інтелекту природного, що рано чи пізно призведе до атрофії останнього, і тоді нам всім гаплик. Ов-ва, а це ж вже відбулося!

Втім, позаяк сонце  врешті-решт все ж ненадовго вилізло з-поза краківського смогу,  я скористався нагодою перевести своє дідівське невдоволення сучасними тенденціями до оффлайну і відсвяткувати травень.

Про штучний інтелект, штучне життя, штучний дофамін та багато про що інше ми кілька годин поспіль спілкувалися з колегою протягом пʼятничної СТО-шної алкогрильпаті на честь приходу весни та заразом глибокого дітейлінгу дворової альтанки:

В міру того як зменшувалася кількість дюарського у пляшці, думки чимраз міцніше вплеталися в хитрі вузли, як те проводіння від навушників у кишені. А що якби я втратив здатність перетворювати думки на слова і складати з цих слів речення? Якби не лише лонгріди зіткані зі складнопідрядних метонімічних алегорій, а навіть простий знебарвлений звіт раптом став би недосяжним? Що ДжіПіТі міг би написати про новини з життя Челенджера, які у підсумку можна вважати відсутністю новин?

Напевно створив би чергову дефолтну «рибу» з довгими тире і впорядкованим списком властивостей в стовпчик через крапочку із виділеними жирним ключовими словами з промпту: це не про ____, а про [довге тире] ______. А в кінці приправив би це ідеальною фоткою дивних людей, що облизують свої шість пальців від насолоди бездоганною «фільтрованою» інста-їжею.

Але в таке я і сам поки що можу. Ось вам до прикладу:

• гострі крильця
• ковбаски
• свіжа редька
• грильовані гриби
• грильовані баклажани
• розплавлений сулугуні
• крабовий салатик з кукурудзою.

Набір звісно не найвишуканіший, але мало що може з цим порівнятися щодо здатності привести рецептори в стан множинного оргазму. Ба більше якщо останній раз так грилював ще за мирних часів.

Це не про фудстаграммінг, і не про намагання створити ілюзію відсутності  проблем за рахунок гальмування невгамовних нейронних процесів. Це про  ностальгічні флешбеки з колишнього життя, вартість яких на чужині  зростає швидше за курс злотого відносно провідних валют, про кетчуп, розмазаний по пластиковій тарілці і про карибський мʼякий з присмаком рому в чудовій компанії порядних людей. 

 Напій у всіх сенсах добіг кінця, і стало очевидним, що PT Cruiser, яким я зранку приїхав на роботу, там і залишиться, що за наявності поруч дружини та її KIA виглядало, як справжня ідилія.  

Зранку все було на диво чудово, якби не декілька нюансів, як то ймовірні залишки алкоголю в крові та неймовірна кількість поліції з алкотестерами в день травневих пікніків. Втім, отримавши від @Jakson пропозицію поїхати до Мишлєніце вигуляти дітей, я про це все миттєво забув, як і про те, що ще три тижні тому мав обміняти тимчасовий техпаспорт Доджа на постійний. Адже перспектива вирушити у невеличку подорож в компанії червоного Мустанга трохи додала штучності до мого інтелекту. Адже попри всю душевність Соула, їхати ним я навіть не подумав, адже не лише дитину треба вигулювати.

Втім, протягом 30-кілометрового міні тріпу в бік Закопане ми так і не зустріли жодного поліціянта, тож поїздка барвистими рокадними дорогами малопольського воєводства під хардрок з динаміків та з-під заднього бамперу із червоною кобилкою у лобовому склі перетворилася на черговий приємний флешбек. @MEDVEDc4 , я про все пам’ятаю.

Якщо не натрапити на поліцію було суто питанням вірогідності 50/50, як в тому анекдоті про білявку та динозавра, то знайти паркомісце в святкові вихідні в Мишлєніце [довге тире] утопія! Справа в тому, що в Мишлєніце є величезна зона для прогулянок вздовж річки Раба, де зосереджені всі місцеві зони розваг та відпочинку, та мізерна зона для паркування своїх «самоходов».

Хоч там як, а напередодні під час миття альтанки я напевно залишив там свою карму, бо з такою чистенькою ми знайшли два! Поруч!!! І навіть боки від сусідських дверцят сховали. 

Чудово погуляли, поспілкувалися, вкотре пораділи поєднанню наявності людей та відсутності наслідків їхньої життєдіяльності…

…поміркували наскільки швидко ейфорія перетвориться на нудьгу, якщо там жити, і вся ця краса стане звичним беком для сімейних фото…

…та поїхали додому ідеальною двосмуговою трасою з перманентним обмеженням 50 км/год та купою стаціонарних радарів. 

Зранку прийшло підтвердження Доджа на участь в прийдешньому фестивалі American Cars Mania, про який я тут викладав цілу низку гонзо репортажів.

1. The Inception

2. High & Low.

3. Коні, копи і кіно.

4. Свято метелика.

5. Interaction.

6. Dreams come true?.

До грандіозної вистави, яку цього року ми відвідаємо двома автівками, ще півтора місяці, тож чому б не відрепетувати цю подорож?

Поготів і реальна ціль раптом зʼявилася. Товариш з Одеси, з яким познайомилися в Тихах, підписав контракт на дуже гарну роботу з високою зарплатнею, і вони переїжджають до Іспанії, де тепло, сонячно, весело і взагалі вкрай приємно за умов, що в тебе є гарна робота з високою зарплатнею. 

В передмістя Катовіце, що протягом півроку було нашою домівкою, знов поїхали Доджем. Звісно 11 літрів на кожну сотню км платною трасою і навіть 9,5 безкоштовними повільними стежками - це значно більше, ніж зʼїла б КІА, але Польша ввела штучне регулювання цін пального, тож прайс майже повернувся до передкризового рівня. Отже, як то подекуди буває, вийшло більш приємно, ніж болюче. 

Вже звичні місця Тих, чудова погода,  приємні та трохи сумні бесіди під каву - хто б міг подумати, що попри всі неприємні сюрпризи це перше для нас польське містечко буде відчуватися ледь не рідним домом?

Але час їхати назад. Формальне «ще зустрінемося», де подумки читається «навряд чи», платна А4, якою ми деякий час їхали в компанії доволі крутої Імпали на лафеті, що причеплений до Експресу, і ми знову в Кракові. 

Чи то знов відчуття дома? На диво, так. Втім, якби не потік свідомості, цей допис взагалі-то мав бути про техпаспорт. Отже цього разу про техпаспорт я вже не забув і зранку в понеділок поїхав до адміністрації і отримав нормальне постійне реєстраційне посвідчення у вигляді книжечки з мокрими печатками тех. оглядів (в цьому Європа теж теліпається десь позаду). І знов флешбеки, але вже  з далекої юності.

Реклама

Комплексне обслуговування автокондиціонерів: повертаємо ідеальний клімат в авто з першого разу