нюрбургрінг

ще один пост про фотографії машин і подорожі😏 і як завжди з запізненням на місяць. 

Після коротенького відвідування нюрбургрінгу під час зимово весняної подорожі з колєгами на 2000 км в гори і назад я згадав як же ж там офігенно і чому я постійно хочу туди повернутись. Ця думка міцно оселилась в голові і почала прогризати мозок, шоб він вигадав привід знов поїхати на нюрбургеркінгрінг. Начебто, шо тут складного - садись та й їдь. Але це якось дивно ж нє? Просто так дорослій людини взяти і зробити самому те що хочеться не чекаючи нагоди і не відчуваючи провину за те шо просто робиш те шо хочеш? Треба якось спробувати. Ну і грошей курво шкода, і машина не в самому сексуальному технічному стані, і страшно шо можна розбитись і тоді це фінансова катастрофа…Але все це хєрня, як то кажуть - виходь та рулюй. Ґєт ватевер зе фак ю хав енд драйв! 

Отже, мій тепер вже майже постійний напарник по автодвіжухах - Атілла (отаке імʼя у чувака я сам в шокє), якось обмовився що хотів би нарешті проїхати хоча б разок коло північноі петлі на своєму хот роді ГТ3, але сам він очкує, бо бодай шо там піде не так і як йому добиратись додому без машини, ну і типу самому в перший раз лячно було б добре шоб…. Всьо, я навіть не став до кінця слухати а план капкан вже в голові почав варитись. Бо життя одне і поки в ньому є пірш - треба той пірш провезти зеленим адом. Чи то не мрія останніх 15 років того життя? Та я вже й не памʼятаю. 

Отже, трохи планування, трохи підготовки типу нова стара гума, дві трохи злі жінки що залишись вдома з дітьми, і два поршевода з ранньою кризою середнього віку готові рушати  впєрьод за пріключєніямі! 

Рано вранці суботи, десь за годину їзди з різних міст, ми зустрічаємось на парковці шоб далі рушати вже разом бо ми типу команда, йоу.

Парковка не аби яка, а парковка самого мощщного Порше класік центра, де я звісно не втримався і зайшов подивитися які у них там модні 996 Гт3 Рс та інщі 959 і 356 стоять чекають на нових власників…ехх🤤 треба рушати далі, бо ще за годину трасового душнілсьтва, вже на кордоні з Німеччиною заплановано зустрітись з третім екіпажем цієї експедиції. 

Загалом десь 4 з половиною години різного роду автобанінга і сільськодорожінга, під час якого постійна вібрація на кермі нагадала мені про стан підвіски і гальм, і ми на місці. Виявляється що робити фотографіі одному за кермом не зручно, а товарищі бмвшники та їхні жінки (так третій екіпаж таки взяв жінку на борт) не тільки для того шоб знімати Пірш для драйвєртопа, тому залишається вірити на слово: остання частина маршрута регіоном Айфель була досить мальовничою, бо я намагався знайти на карті дороги в обʼїзд автобану.

Приїхавши до цього святого місця, ми звісно потинялись парковками, поїли в Devil’s Diner, подивились на всю трекову двіжуху з оглядових майданчиків, дехто (не я) навіть дав свій пірш на тест драйв місцевому ютубєру шоб глянути на машину зі сторони, а потім в тєлєвізорі. І все це звісно під акомпанемент автозадростьских розмов 69го левела. Не дарма, все ж таки, я роблю це паломництво на Нордшляйф - тут можна не соромитись годинами підряд говорити про тачки. 

Отже, поїли, потринділи, подивили - пора робити серйозні справи. Йдемо в тікет офіс. План-капкан від самого початку був такий що я, як більш досвідчений рінгодрайвер, мав бути чимось типу пейс кару для мого кєнта Атілли, бо він жодного разу не їздив нюрбургеррінгом, а я начебто їздив і маю знати як не вбитись там, але мій пірш поаільний і старий, тому я не дам нам надто швидко гнати. До того ж у іншого пірша нема систем стабілізації і навіть АБС, а є на 60к.с. більше потужности. Тому, більш повільний і акуратний я, мав їхати попереду задаючи темп і дивитись вперед шоб  не було біди. Купили квитки і домовились що мій інший кєнт паркує свою Z4 і сідає пасажиром у ГТ3, а його дівчина сідає до мене в машину шоб всім одразу було весело. Поки вони паркувались ми поїхали до вʼїзду на трек. І тут фіаско! Я забув що на парковку біля вʼїзду тепер пускають лише ПІСЛЯ пройденого кола, а якщо вже ти звернув з дороги то конуси і маршали відправляють тебе одразу на трек. Як на зло «новачок» який затіяв всю цю подорож щоб не їхати одному, був попереду і не мав іншого виходу окрім як, несподівано для себе, поїхати прямо на північну петлю бургеркінґєррінга. Я тим часом проїхав через конуси на парковку, шукаючи його там, але не знайшов 🤣

Було трохи боязно шоб він там не розибався і ми стали чекати на парковці, як жінки моряків що виглядають на горизонті корабель. Ніякої біди не сталося, за 10 з невеличким хвилин ми побачили на стоянці пірш з димлячими задніми гальмами та водія з очима наче він вийшов з битви проти ведмедя 😳 але він сказав «погнали ще раз хто хоче сідайте в тачку». Шоб трохи охолодити пил новоспеченого підкорювача Зеленого Аду та гальма його машини, я відправив його дати пару кілометрів в спокійному темпі навколо села і зустрітись знов біля тікєт офіса попити водічки та заспокоїтись 

Ну все, можна їхати знов на трек, тепер вже двома машинами і з пасажирами, як планувалось. Швиденько протираю лобовуху ганчіркою, бо омивач же ж не паше і го виїжджати на трек. Тепер вже слідом за Гт3, бо сенсу корчіть з себе досвідченого гіда вже нема, стартую за кілька машин від Гт3 плануючи тримати його в полі зору. Але не так сталося як гадалося. Обережно придавивши газюльку після стартових конусів, я вже бачив гт3 тільки десь далеко на горизонті. І справа не тільки у додаткових 60 кінських силах, а просто в том що стартують всі за шлагбаумом і між нами було ще 2 тачки, то ж за ті секунд 30 що я був ще в режимі очікування, перший член колони вже умчав вперед. Ну хай жене, він все ж таким на симуляторі тренувався. А я…а шо я, хоч це і десь сьомий раз я вже приїхав на нордшляйф, але кожен раз перше коло це просто повні штани адреналіну і промацування можливостей машини не розвалитись на ходу і вчасно гальмувати. Я одразу поставив собі за мету не гнатись за часом/швидкістю/іншими машинами. І навіть не намагався понтанутись перед жінкою друга, яка все це вперше бачить.  Спостереження щодо учасників туристичних днів: з кожним роком двіж стає все більш серйозно-гоношним, те що колись було нішевим аттракціоном вихідного дня для місцевих туристів, стало якимось нескінченним трек днем, де машин без полусліків і величезних спойлерів вже майже нема.

Пірш на треку, на відміну від звичайних доріг, або навіть звивистих серпантинів, одразу почав відчуватись як мняке желє, яке крениться як корабель в поворотах. Але не зважаючи на це, досить вільно розганявся до 200+ кілометрів на спідометрі (ГПС показав максимум 203), гальма хоч і вібрували але не ставали ватними як на моїх попередніх машинах, та загалом керувати піршом в такому прогулочному темпі легко і зрозуміло. 

Їхав, як завжди, з великим запасом по гальмах і швидкості в поворотах, відпускав газ за десять метрів від точки гальмування, пропускав абсолютно всі машини позаду, намагаючись не створювати комусь перешкод. 

Здається я нікого не наздогнав і не обігнав, натомість пропускав всіх - купу нових ГТ3, більщість з яких RS, половина з котрих Manthey, неймовірну кількість БМВ, і різні хот хетчі від хундаів до фордів фієст. 

Фотографій потім на racetracker.de будо дофіга, але ж я не олігарх і взагалі не з ирався куплять, але все ж таки спокусився на дві штучки, бо сильно попонтуватись на драйвєртопє

Під жовтими прапорами проїхали майже хвилину, за що респект маршалам треку, які впевнились щоб люди скинули швидкість ще задовго до самого місця аварії аби не натрапити на якісь слизькі рідини якими ця ауді могла б насрати ще за кілометр від удару. Бо судячи з ютубів, в цьому сезоні вже були глюки системи коли десятки машин розбивались через не працюючі жовті прапори.  

Коло успішно пройдено, попередні думки щодо желеподібності підвіски підтвердились, все інше в машині відпрацювало як треба, я закрив гештальт, пасажирка повеселилась, ніхто не зламав пірші. Успіх. Хоч за швидкістю ніхто не гнався, але все ж скажу шо по відео час BTG був приблизно десять з половиною хвилин, що десь на хвилину повільніше за минулий раз на сеаті. Але то ж лише одне коло і машині скоро 26 років, тому сильно не пушив, ну і жовтий прапор. 

Всі минулі рази що я приїздив на нордшляйф, я планував зробити лише одне коло, а проїжжяв хоча б 3-4 бо відчував незадоволення першим корявим колом і знав що треба ще, аби не залишилось відчуття шо не награвся. Саме це відчуття було і цього разу, але шось мені підказало що краще не треба їхати ще. Я взагалі не забобонний, але дослухаюсь до чуйки. І хоч я досв рочарований (місяць потому) але думаю це було вірним рішенням дослухатись чуйки і не їхати ще. Про машину я все зрозумів, то ж якщо колись і повернусь то вже зі свіжішою підвіскою і гальмами. 

Потім ще трохи покатались околицями, хотіли заскочити в музей або зробити фотку на фоні величезних літер NÜRBURGRING що на фасаді інфо центру, але в той день були гонки вантажівок на треку GP і фестиваль всього пов’язаного з важкими машинами навколо трека. 

Трохи ще повтикали на машини з оглядового майданчика в містечку Аденау

Там же неподалік повечеряли в піццеріі де нарешті запаркували всі три машини разом

На зворотньому шляху я проклав маршрут іншою дорогою, яка показала нам досі видимі наслідки повені, яка затопила все к хєрам у 2021 році. Але не зважаючи на це, місцевість красива і вартує того щоб не пхнути одразу на автобан а проїхатись селами годинку. Фотографій звідти нема бо всі були зайняті хуліганством на дорогах. 

Далі був швидкісний прогін автобаном, де старенька каррера вичавила з себе 265 кілометрів на годину. Така їзда швидко почала висушувати бак. І хоча бензин ще був, я тормознув колонну на заправці думаючи що ГТ3 мабуть жере більше. Але забув що у нього 90 літровий бак - практично. Швидко плюхнули по 40 літрів в праве крило і полетіли далі. Я пропустив гт3 вперед щоб подивитись наскільки він швидший. Десь ще годинку мчали на зустріч заходу сонця, поки не розʼїхались у різні боки.  

Всьо. 

п.с. наступного дня помітив що пластик на дзеркалі відпав трохи. Мабуть від космічної швидкості

Виходіть та рулюйте, пані та панове.