7 днів дороги з Києва на Нордкап

Кава п'ється вже не поспіхом, машина вимита і вичищена, наслідки пригоди оцінені (і передані в страхову та на СТО, але про це пізніше) тож настав час детально розповісти, як я поїхала соло з Києва на Нордкап, а після ще три тижні каталась Скандинавією.

Як зʼявилась ця думка - писала у попередньому дописі.

А зараз розкажу в деталях і з враженнями, як же то все відбувалось. 

День 1: Київ - Люблін

Я виїхала 2го червня о 10й ранку. Оптимістично оцінивши можливість проходження кордону вирішила, що за день спокійно доїду в пункт призначення. Але ж яка onсe in a lifetime пригода без того, щоб вже з першого дня щось пішло не за планом?)))

Близько 5ї вечора опиняюсь я на північних околицях Львова. Їсти хочеться, страшне, але хот дог з заправки не хочеться, бо від антибіотиків і так шлунок болить, тож проїжджаючи якийсь місцевий магазинчик я спонтанно гальмую перед входом, виходжу з машини з думкою про літр кефіру, опускаю очі на колесо і бачу це...

Не проблема взагалі, але ж так не вчасно.

Декілька хвилин прогулянки гугл картами і знайдено шиномонтаж. Приїжджаю майже о шостій вечора і якби не  ̶с̶л̶ь̶о̶з̶и̶ ̶в̶ ̶о̶ч̶а̶х̶, декількахвилинне вмовляння допомогти не дивлячись на те, що робочий день вже закінчився, залишилась би на ночівлю у Львові. Втім, мені все ж любʼязно допомогли і вже за 40 хвилин помчала в бік кордону, де попала чітко на перезмінку.

Я вже давно дійшла до висновку, що нема сенсу дратуватись через непідвладні змінам обставини. Треба чекати - значить треба чекати, і найкраще, що можна зробити - заповнити цей час чимось корисним. Слухати подкасти наприклад, обожнюю це робити саме в машині, адже це єдине місце, де немає нічого зайвого відволікаючого і можна побути в своїх думках і висновках.

Заїжджаю, попереду до 7 автомобілів, думаю, як пощастило, має все бути швидко. Але ж пригода на то і пригода…)

Вперше в своєму досвіді отримую запрошення проїхати «на яму». Всередині все холоне, серце відправляється в пʼяти, а в думках трошки матюків. Звісно не тому, шо я везу щось заборонене, а тому, що розумію, це може бути ще мінус декілька годин на маршруті… Тим часом сонце повільно ховається за обрієм.

"На яму" на кордоні означає детальну перевірку транспортного засобу митними органами, коли автомобіль заганяють на спеціальний огляд, де перевіряють його днище та інші приховані місця. Заїжджаю, і перше, що кидається в очі - сусідній автомобіль розбирають «по гвинтиках». В голові паніка, зовні зберігаю спокій і морально готуюсь витягати 30кг валізу, намет, спальник, каремат, дрон, 5 рюкзаків і сто пакетів…

Але драми не буде:) Прикордонник, вірогідно, так само як і я, не зрозумів, навіщо його колега відправив мене на цей огляд, чисто для галочки спустився оглянути колісні арки та віддав документи побажавши гарної дороги. Фух, і на тому дякую, все не так страшно, як я собі намалювала та зайві півтори години все ж забрало. Приїхала в Люблін рівно опівночі за місцевим часом з єдиним бажанням - закрити очі і поспати 7 годин не прокидаючись від тривог, дронів і інших сюрпризів.

За кермом 13 годин, 750 км

День 2: Люблін - Рига

Про цей день буде найкоротший абзац, бо не відбувалось геть нічого окрім безкінечної дороги, прослуховування мудрих думок розумних людей на ютубі і в подкастах. До речі, хочу порадити найкращий, на мою думку, навігатор для тих, хто їздить за кордоном - Sygic. Працює офлайн, зрозумілий інтерфейс, актуальна інформація про камери і дорожні події, показує найближчі заправки і зони відпочинку, преміум версія працює на CarPlay, а найцінніше - показує який ряд треба обрати на перехрестях, розв'язках і з'їздах. 

Десь не доїжджаючи Риги зупинилась просто подивитись на захід сонця і клацнути декілька кадрів.

А, ще підкачати колеса...

Знову без драми: підкачала і все зникло.

За кермом 12 годин, 850 км

День 3: Рига

Я багато де була, але в Ризі не була, тому вирішила виділити один день на прогулянку містом, разом з тим і відпочити трохи від дороги. Поселилась в самому центрі, щоб зручно було гуляти пішки, тож далі трохи вражень.

Перше, що вразило - кількість українських прапорів. За кожним кутком, на фасадах, на стінах, ба навіть на стовпах, повсюди поряд з латвійським прапором - наш. Неймовірна атмосфера підтримки, що дуже приємно.

Разом з тим, друге, що вразило, виявилось менш приємним - російська мова. Всюди. Від людей абсолютно різного віку і вигляду. І якщо вдома ти чуєш російську, то хоча б розумієш, шо це все одно українці, то чуючи цю мову за кордоном інстинктивно реагуєш на неї, як на загрозу. Не маю на меті зараз нікого ображати чи щось доводити, лише факт і суб'єктивна реакція на нього.

Старий центр невеличкий і обійти все пішки можна за декілька годин. Все як і всюди: архітектурні памʼятки, площі, монументи, красиві вулички і деталі, які помічаєш, щоб запамʼятати не просто галочками в списку «відвідано» а душею. Направду, я не надто люблю відвідувати великі міста, завжди віддаю перевагу природі, але Рига сподобалась. Особливо цікавим знайшла для себе підйом на оглядовий майданчик Церкви Святого Петра, люблю, коли вдається поглянути на місця та міста з різної візуальної перспективи, не лише, коли ступаєш вулицями, а й охоплюєш поглядом все з висоти. 

За кермом 0 хвилин, пройдено пішки 15 тисяч кроків +-

День 4: Рига - Гельсінкі

Маршрут на цей день планувався не довгим, але цікавим, тож я дозволила собі виспатись, спокійно зібратись, заїхати за продуктами та навіть помити машину від пасажирів з чотирьох країн, які вже проїхала.

З досвідом поїздок за кордоном перейняла для себе одну штуку: не обовʼязково їхати по правилах (ну бо це дійсно може бути довго і нудно і давайте чесно, ми ж теж по Києву не 50км|год їздимо), можна «зачепитись» за місцевого, який вірогідно знає трохи більше, ніж ти, і їхати трошки швидше.

Але, як приймаєш таке когнітивне викривлення, будь готова, що настане момент, коли воно не спрацює, шо власне і сталось))

В якийсь момент попереду їдучий відірвався далеко вперед, а я, співаючи на всю гучність особливо близькі серцю пісні (всі ж так роблять, правда?), геть забула за контроль швидкості (на круїзі не їжджу) та й попалась на радар.

Пани поліціянти їхали на зустріч за вантажівкою і той радар у них в машині зчитав з точністю мою швидкість, вони розвернулись і ця епічна погоня тривала аж 30 секунд))

Але шо, як порушила - винна. Поки оформляли документи, розговорились. Запитували, зокрема, про «куплені права» в Україні, про терміни наших документів, дороги і т.д. Без перебільшення, розмова видалась приємною, але легкий присмак того, що стереотипи про нас, як про відсталу державу, живуть в головах людей навіть з не надто далеких країн, залишився.

Штраф 40Є (фух), оформили на електрону адресу з зобовʼязанням сплатити онлайн протягом місяця (шо стало черговою окремою пригодою, але про це в наступних дописах). Але, такі незаплановані зупинки означають час, який я не врахувала навіть про запас, тож вірогідність того, що спізнюсь на пором з Таллінну до Гельсінкі зростала з кожною хвилиною.

Та я встигла якраз вчасно.

Про пором

Пором між Таллінном і Гельсінкі - популярний маршрут для подорожей між Естонією та Фінляндією. Вони курсують кілька разів на день, а час у дорозі складає приблизно 2 години. Основними компаніями, що здійснюють перевезення, є Tallink Silja Line, Viking Line та Eckerö Line. 

Обов'язково рекомендую купляти квиточки онлайн на сайтах перевізників, там все досить просто і не витрачається час на зайві рухи.

Вартість за велику автівку і одну людину у мене вийшла близько 80Є, купляла тут

Сам корабель величезний, з ресторанами, дюті фрі, вайфаєм і подорож відчується як лакшері круїз.

Важливі деталі стосовно поромів:

1) автомобільні палуби закривають і до кінця подорожі спуститись до авто неможливо, тому все, що може знадобитись протягом рейсу, варто брати з собою. 

2) якщо в автівці є датчики нахилу і об'єму - їх треба вимкнути (конкретно в цьому рейсі вони не спрацьовували, але ще не знаючи про це, наступний пором став для мене невеличким стресом, та про це пізніше).

Прибувши о 21-30 до Гельсінкі я одразу поїхала в готель набиратись сил та натхнення для наступних трьох днів дороги омріяною північчю. Нарешті Скандинавія!

За кермом: 12 годин включно з магазинами, мийкою, поромом, 400км 

День 5: Гельсінкі - Оулу

Загальна втома трохи почала давати про себе знати, тож і заснути було важко, і прокинутись та шось собі конкретно напланувати. Виїхала близько опівдня просто в напрямку півночі, без жодного уявлення, як багато зможу проїхати, де ночуватиму і що чекатиме попереду.

У Фінляндії я вже бувала (в Гельсінкі), але не бачила нічого поза містом, тож мала певні очікування краєвидів, які відкриватимуться дорогою. Але на практиці дорога виявилась досить нудною, довгою…чи то дійсно настрій такий був. Та й таке.

Ближче до 9ї вечора я почала приглядатися, де б можна було заночувати, і оскільки віддавати 150+ Є просто за те, щоб поспати, бажання не було, відкрила застосунок park4night (Рекомендую, корисна штука яка в майбутньому мені ще багато разів знадобилась) і знайшла якийсь кемпінг недалеко від Оулу.

Не очікувала, що там будуть одні кемпери і трейлери, але як згодом виявилось (шо стало для мене відкриттям), європейці в основному так і подорожують Скандинавією. Тож за 20Є я отримала можливість поспати в машині на безпечній території і вмити обличчя у нормальному санвузлі.

Сон в машині

Не дивлячись на стовідсоткову безпеку місця, в якому я зупинилась, внутрішні установки, які роками формувались у свідомості, не давали повністю розслабитись. А ще, полярний день. Не скажу, що спати, коли вночі, як вдень, неможливо взагалі, але цей перший раз було досить незвично.

Щодо організації самого процесу сну, оскільки я одна і невеликого зросту, місця було вдосталь. Розклала сидіння повністю горизонтально, застелила плед, похідний каремат, спальний мішок, поклала подушку і наверх вкрилася ще пухкенькою ковдрою. Було надзвичайно комфортно, тепло.

За кермом: 9 годин, 600км

День 6: Оулу - Каутокейно

Перша ніч в машині пройшла навіть краще, ніж буває в 5* готелях. Навідміну від попереднього дня, тут я майже одразу визначилась, куди хочу доїхати, поснідала та й вирушила.

Погода змінювалась кожні 50 кілометрів від сонця до зливи, через що було навіть цікавіше їхати. Перша значуща точка для чекіну - Полярне коло 

Насправді ж, Полярне коло це умовна лінія, яка ще й зміщується, тому стверджувати з науковою точністю, шо воно саме тут - неможливо, але є всі туристичні атрибути: табличка, кафе, сувенірний магазин, тож чом би й не сфотографуватись на такому фоні.

А далі пейзажі різко стали більш суворими, і ніби з червня я потрапила у квітень, чим ближче до Норвегії - тим менше листя на деревах і взагалі дерев.

Перетнула кордон (ще одна уявна лінія) з улюбленою Норвегією о 6й вечора та менше, ніж за годину, була в готелі.

За кермом: 8 годин, 550км

Про витрату палива на Дефі

Ні для кого не секрет, що витрата залежить від стилю кермування. Європейські швидкісні обмеження мають на меті, окрім загальної безпеки на дорозі, ще й економити пальне. Тож в середньому, притримуючись місцевих правил, у мене виходили досить приємні цифри, як для такої важкої машини:

День 7: Здійснення мрії

Від готелю до Нордкапу мене очікували трохи менше, ніж 400км, але я реалістка і знаю, що норвезькі дороги повільніші в тому числі через те, що хочеться зупинятись за кожним поворотом і фотографувати кожен будиночок чи краєвид. І так воно й було, бо люблю ту Норвегію сильно.

Пейзажі змінювались так швидко, що не встигала усвідомити, де я. Ось, десь між скелями і водоспадом:

а за поворотом вже зелений ліс, а ще за декілька десятків кілометрів - сніг, та не просто десь там, на горизонті, а прямо під ногами (добре хоч не під колесами)))

Так само як і пейзажі за вікном, пролітали і думки в голові. Багато переоцінки, усвідомлень, інсайтів, як то кажуть. Були і сльози, і ейфорія, і гордість, і весь спектр того, що можна відчути в умовах, коли ти сама організувала собі здійснення мрії половини твого життя і до цього моменту залишається всього пів години.

Близько 7ї вечора ми з Батоном заїхали на парковку до найпівнічнішої точки материкової Європи, подолавши з Києва 3500км.

Як виглядає Нордкап?

Це скелясте плато заввишки близько 300 метрів над рівнем Північного Льодовитого океану, на острові Магероя (Magerøya) в Норвегії. Найвідоміший монумент - металевий Глобус. 

Також тут є Nordkapphallen — головний туристичний центр, сучасний комплекс, вбудований у скелю. Всередині: панорамна зала з вікнами на океан (можна сидіти в теплі й милуватись північним морем, навіть якщо надворі шторм), кінотеатр (показує 15-хвилинний фільм про зміну сезонів і життя за Полярним колом), Кафе із видом на край світу, музейна експозиція (розповідає про історію дослідження півночі, мандрівників, Самі (корінний народ) і німецьку присутність під час Другої світової війни, Каплиця Св. Йоганна і, звісно, сувенірна крамниця.

Можливо, ви б хотіли запитати, а чи не нудно мені оце все одній, їхати, ходити, щось робити?

Це не перша моя автомобільна соло подорож в тому числі на далекі відстані, але ще ніколи раніше я не почувалась такою цілісною, спокійною, вдячною та щасливою. Я сама, але я не самотня. Всі пазли склались. 

Тому ні, не нудно, не сумно і жодної секунди я не пожалкувала, що все відбулось саме так, як відбулось.