Душевна геометрія

Сьогодні поговоримо про дизайн, зокрема про дизайн KIA Soul першого покоління. Адже багато хто вважає, що вибір цієї автівки був для мене випадковим на кшталт «запропонували знайомі щось потворне, але ціна і стан норм, я потерплю». Однак це зовсім не так. Ба більше я вважаю саме перший Soul подекуди видатним дизайнерським продуктом, і зараз розповім чому саме. 

Я дотепер пам’ятаю завершення статті про дизайнера Луіджі Колані в Авто-Ревю десь років 25 тому: «наприкінці Луіджі подарував мені ручку. Виглядала вона неперевершено, але писати нею було майже неможливо». Це я до того, що є дизайн заради дизайну, а є дизайн функціональний. Функція подекуди суперечить естетиці, тож в даному разі не йдеться про «створення краси», натомість про «збереження хоча б частки естетичної привабливості без шкоди функціоналу». Саме наявність вдалого балансу відрізняє привабливу (навіть не скажу «красиву») автівку від такої, де дизайн навіть не вторинний. 

Будь-який дизайнер скаже, що нема нічого надто складного в тому, щоб створити красивий спорткар, адже, якщо не нехтувати золотим січенням і не вдаватися до якихось шалених експериментів заради woaw-ефекту пропорції, як такі, від самого початку викликають купу позитивних емоцій. Агресія, міць, динаміка у статиці, тощо.

Тим часом зробити привабливою пересічну автівку - завдання значно складніше. Про це зокрема зазначив Томас Гейл у своїй розповіді про 300С, дизайн якого він - нагадаю - вважає значно більшим власним досягненням, ніж Viper та Powler. Втім, цей шановний пан казав це стосовно пʼятиметрового седана із заднім приводом, а зі зменшенням зовнішніх габаритів автівки без зменшення її внутрішнього простору задача ускладнюється в рази.

Загалом схема виглядає доволі просто: довге, низьке, широке - красиво, а коротке, вузьке, високе - «ніт».  Саме тому через прагнення до прекрасного я левову частину свого автомобільного життя я присвятив stance культурі зокрема її впровадженню та розвитку на теренах України (lower and wider, еге ж!)

Колись ми мали безліч крутих та привабливих зовні компактних купе, родстерів та тридверок, більшість з яких згодом безповоротно пішла зі сцени. Чому? Бо свого часу, маючи необхідність транспортування великої родини зі скарбом та собакою, люди просто не обирали маленьку автівку. Або обирали і страждали (про страждання стенсерів заради самовираження та візуальної насолоди розповідати, думаю, нема сенсу).

Втім, звісно, не дизайнери диктують покупцям, що саме їм обирати, а саме навпаки. Із наслідками збільшення кількості автівок на дорогах та кратним прискоренням ритму життя люди здебільшого перестали купувати те, що не є зручним. Адже навіщо страждати, якщо можна не страждати?  

Таким чином на ринку зʼявилася ціла низка моделей проміжних класів (т.з. кросоверів), чий вигляд поступово наближався до такого у реквізиту Sci-Fi з далеких 80-х: якісь незрозумілі однооьбʼємні пухири позбавлені будь-якої індивідуальності та характеру.

Втім що тут поробиш? Світом, зокрема тим, що ми звикли вважати питанням субʼєктивного сприйняття, все одно керує математика. Якщо прагнеш зробити маленьку автівку без суттєвих пожертв на кшталт зменшення внутрішнього простору, погіршення комфорту, оглядовості та безпеки, ти неминуче приходиш до єдиного можливого результату - напівскляний пухир. Такою була, до прикладу, Ціла низка мікровенів, що всім своїм дизайном просто волали про те, що їхнім власникам плювати на дизайн, як такий. 

Згодом завдяки появі нових матеріалів, способів їхнього формування та новим технологіям у дизайнерів зʼявилася можливість маскувати естетичні вади обраної концепції. Але маскування за рахунок деталізації (здебільшого надмірної) - це не зовсім про дизайн. Адже якщо придивитися до сучасних компактних функціональних автівок, то за всіма тими «летючими дахами», складною LED оптикою та безліччю псевдоотворів у кузові ховається той самий пухир.

Отже про KIA Soul. Його вибір таким візуалом, як я, може комусь здаватися доволі дивним. Адже з моїми автівками все просто: дизайн заради дизайну, і до біса всі компроміси! Тим не менш цей вибір був свідомим, і я до нього повертався принаймні тричі.

 KIA Soul був початково створений в каліфорнійській студії дизайну KIA із прицілом здебільшого на північноамериканський ринок. Вік фокус-групи покупців обмежили 35 роками, тож класичний образ нудного однооб’ємника  для пенсіонерів тут не аж ніяк до ТЗ не пасував. До того ж головував тоді в KIA колишній дизайнер «вагуді» Пітер Шрайєр, за плечима якого були і ТТ, і «дельфін» А6, і ретро New Beetle.

А також ціла лінійка KIA із власним упізнаваним фірстилем, якого у КІА до того не було. Отже цей пан очевидно знається на прекрасному. 

Підлеглий Шрайєра американський дизайнер Майк Торпі був відправлений до Сеула. Передивившись документальну стрічку про диких кабанів та дізнавшись про їхню важливу роль у культурі Південної Кореї, він  намалював скетч кабана із рюкзаком на спині, запропонувавши його в якості референсу для майбутньої автівки.

Так. Не пантера, не гепард і не якийсь хижий птах, а кабан! З рюкзаком! Принаймні, чесно… Have your priorities straight, так би мовити. 
Невдовзі того ж 2005 року Торпі показав перші пошукові ескізи нової моделі:

А на початку 2006-го на мотор-шоу NAIAS в Детройті привезли матеріалізований концепт KIA Soul:

Той перший концепт був класичним компактним SUV із величезними колесами, що розташовані по кутах кузова, чорним нижнім периметром та великим кліренсом. 

А двома роками потому на шоу в Женеві показали три передсерійні концепти, що майже цілком розкрили вигляд майбутньої серійної автівки: Burner, Searcher та Diva.

Попри те, що серійна автівка мала багато спільного з першим концептом, її форм-фактор цілком змінився, адже це був вже не SUV, натомість щось схоже на мікровен. 

Мені на думку припадають лише декілька схожих моделей із двохобʼємними кузовами подібних габаритів: Toyota bB/Scion xB, Nissan Cube та Ford Fusion (той, що висока Фієста, а не американський Мондео).

При цьому жодного з них Soul не імітував, бо bB та Cube з їхніми маленькими колесами та короткими капотами виглядали більш «автобусно», аФʼюжн був більш схожий на зменшений і доволі нудний універсал.

Ще можна згадати Toyota Urban Cruiser/Scion xD, що з’явився майже одночасно із Соулом, але той хоч і нижче, але виглядає менш цікаво:

Що до дизайну, то всі ці автівки крім Fusion та xD мені чимось подобалися, але при цьому всі вони були занадто карикатурними.

Особливо Cube зі своєю асиметрією, за якою прихована примітивна форма із двох прямокутників, яку у випадку перших bB навіть ніхто не намагався приховати.  

Кумедно? Беззаперечно! Чи привабливо? Хіба що кумедністю та пришелепкуватістю, що насправді теж непогано:

Решту мікровенів не наводжу, бо всі вони однообʼємні, а цей факт (якщо не йдеться про фуллсайз) одразу відвертає мене від придбання такої автівки. Не люблю це трикутне скло перед дверима, бо воно лише збільшує передню панель до розмірів футбольного поля і водночас наближає вигляд автівки до такого у «скляних пухирів» з вінтажного фентезі. На корисний обʼєм салону це жодним чином не впливає:

Тобто мені подобаються Lumina MPV/TransSport, перша Previa та багато що інше, не кажучи вже про Ельгранди тощо. Та й нові мікровени від Renault доволі яскраві. Але в даному випадку по-Преображенському «не хочу!».

У порівнянні зі звичайними седанами/хетчами Соул однозначно виграє за рахунок зручності парковки у тісному європейському місті завдяки коротким звісам та малій довжині. На прикладі Mazda6, що у мене була, це помітно одразу:

У хетчів поменше виграє щодо внутрішнього простору та оглядовості:

Про чудовий Fiat 500 і говорити не треба. Попри класний дизайн (хоча і читерський, як у мого Доджа, бо паразитує на славетному попереднику), місця там об’єктивно обмаль. Насправді в 500-ку нема ані багажнику, ані задніх сидінь, принаймні для наших щоденних потреб:

Логічніше було б порівнювати Соул із братами 500Х/Renegade, однак на відміну від них Соул не вдає з себе позашляховик, отже побудований на простій платформі Rio є легким (щонайменше на 200кг легшим), простим і дешевим. При цьому колісна база, а звідти і внутрішній простір, у них однакові. В Соула навіть трошки просторіше за рахунок більш низької підлоги та тонких панелей старої автівки. 

В моєму випадку обидва були поза бюджетом, але, якщо теоретично говорити про передньопривідний Renegade, то його монопривідність дисонує із самою назвою та зовнішнім оформленням. До того ж в стоковому стані базовий Ренік - це максимально диспропорціна автівка і однозначно не привабливіша за Соул, що вийшов пʼятьма роками раніше. Renegade я бачу лише в off-road образі, і саме тому встановлював свого часу оті ліфти, А/Т-шку, кошики і решту безпорадних в умовах міста речей.

Тож єдиною справжньою альтернативою Соулу я вважав «правильну Мальтіплу» - Fiat 500L, що дуже схожий за багатьма параметрами, але все ж більше мінівен, ніж хетчбек. І за кермом це дуже сильно відчувається. 

Я б напевно все ж взяв L, позаяк сучасніший і цікавіший всередині, має безліч ретро-фішек, а до того ж трошки зручніший, але дружині автобусна посадка не зайшла взагалі, і я її розумію.

І тут треба знов повернутися до дизайну, бо в цьому сенсі Соул помітно і вигідно відрізняється від конкурентів, якщо цих конкурентів вірно підібрати. У своєму класі Soul AM напевно єдиний, що виглядає як хетчбек, пропонуючи при цьому функціонал мікровена. Звісно, лінія передньої стійки не приходить у нього в задню частину переднього колеса, як це має бути у «красивих» автівок із привабливими пропорціями, але ж водночас вона і не закінчується десь на межі зони дії переднього парктроніка, як у всіх однооб’ємників. 

Та й в цілому максимально непривабливі габаритні дані Соула дуже талановито обіграні командою Шрайєра, що в Німеччині відмітили нагородою “Red Dot Design Award” ще далекого 2009-го. При тому американські дизайнери не робили свою справу в дусі шок-контенту на кшталт Multipla або того ж Cube, натомість працювали у класичній манері, коли лінії десь з’являються, кудись динамічно прямують і десь логічно закінчуються, не перетворюючи автівку на тягни-штовхай, веранду на колесах, тощо. Рельєфні арки, великі колеса - в результаті стильний, самобутній і навіть подекуди гармонійний образ, в якому спорту більше, ніж мімімішності (відносно однокласників, звісно). Втім, щодо гармонії я можливо перебільшую, адже корма Соула - це все ж скоріше той самий шок-контент, але образ кабана з рюкзаком втілено, гадаю, чудово. А пантеру тут ніхто і не обіцяв. 

А ще Соулів тут вкрай мало! За весь час я зустрічав їх не більше, ніж Челенджерів. А у  Челіка тим часом все гаразд через додатковий майже метр краси. Але тут, у Польщі, навіть мені через це доводиться час від часу страждати.