зимова сімейна подорож на 911 частина перша: сім країн за два дні

Як я вже згадував у попередньому дописі, на початку лютого Пірш готувався до поїздки в гори. Бейсікаллі підготовка складалась з заміни свічок і котушок, розуміння що музики в дорозі не буде і фрази «ой та і похуй» у відповідь на расколбас при запуску двигуна. Ну і зважаючи шо подорож зимова, ще пару місяців тому були перевзуті зимові колеса

Ну і хедлайнер всієі тусовки - тримач для снігової дошки на присосках. 

Зважаючи що тріп сімейний [а саме жінка, дітьо і я] а порхе все ж таки, хоч і ванільний, але типу спорткар, то окрім потенціальних нєкромобільних проблем, одним з обмежуючих факторів [на думку стада більшості людей] могло б стати місце для багажа і комфорт для людей.

Ну шо ж, починаю пакуватись. 

По сумці на кожного (cabin size чумадан для жінки, майже такий самий для сина, спортивна сумка для мене), ПОВНИЙ ІКЄЄВСЬКИЙ ПАКЄТ зимового сновбордічного одягу, два рюкзака, пакет всяких смаколиків, два шолома, ЗДОРОВЕННІ сновбордичні черевики та дві пари змінного взуття і головне ЗИМОВІ ЛАНЦЮГИ на колеса - все це, а також запаска, домкрат і набір інструментів, влізло в машину. Причому влізло так щоб ніде нічо не стирчало, не тарахтіло і не заважало зручно сидіти і дивитись у віконце. Трохи тетріс, але влізло жеж! Ну і нащо потрібні ті «практичні» машини?

Метою нашої подорожі було селище Krimml десь у австрійських альпах на межі між провінцією Тіроль і провінцією Зальцбург (уявимо шо комусь не похєр). По гуглокарті дороги було прогнозовано трооошки більше 1000 кілометрів, що зазвичай перекладається у 10–12 годин їзди якщо тулити по навігатору і сильно довго не гуляти на заправках.

Але зважаючи на 4 річного пасажира, було вирішено їхати з зупинкою на ночівлю. А раз вже зупинятись десь, то який сенс їхати прямим маршрутом який пропонує гугл? Не маючи конкретного плану, ми виіхали з дому о пів на пʼяту ранку шоб вичавити максимум з цього дня і потенційно захватити трохи дитячого сну в дорозі.

Замість того шоб рухатись коротшим шляхом до німецького кордону, я поїхав на південь в сторону Бельгії та Люксембурга. Це трохи довше ніж навіть просто їхати через Бельгію, але я ніколи не був в Люксємбургє і чув шо там сильно дешевше бензин. Звучить як достатня причина відвідати Велике Герцогство Люксембурзьке. Про Нідерландську частину дороги розказувати особливо нічого. Хіба що, до 6 ранку тут дозволено їхати 130 замість 100 і те що неймовірна кількість ліхтарів на трасі не давала малюку заснути. Хоча може це він просто був дуже заряджений думкою про далеку подорож. Десь дві години їзди Голанщіною і ми перетнули кордон другої країни того дня.

Бельгія, як завжди зустріла колдойобінами одразу після перетину кордону, що розбудило малюка, який тіки от почав дрімати. 

Бельгія не сама живописна краіна світу, але після нескінченної пласкоти та однаковості Нідерландщіни завжди приємно побачити якісь пагорби і навіть скелі і як дорога звивається слідом за річкою, а не йде прямо заради ефективності всього на світі. 

Хоча, нафіг ту Бельгію, швиденько проїхали іїшматочок, адже нас чекає Люксембург Люксембург.

Однак не зовсім - я тупанув і просто написав в навігаторі Люксембург, і Waze повів спочатку на географічний центр країни Люксембург, що знаходиться десь у лісі. Швиденько виправляємо це і ідемо сільскиии доріжками в місто Люксембург що в країні Люксембург. 

Я неодноразово зустрічав людей, які казали шо в жити в Люксембургє дуже нудно і тому вони переїхали або планують переїхати. Також бачив купу мемів, начебто іноземні корпоративні працівники просто кожну пʼятницю дружно тулять в аеропорт, а в понеділок прилітають назад, бо окрім роботи там робити нема чого. І кожен раз я думав шо це якісь малолітні балувані тусовщіки, ну типу шо вам блін треба? Наче в інших містах всі кожні вихідні ходять на концерти, футболи, в бари і музеї? (Хоча в Амстердамі, походу, ті кому не потрібно всірати всі гроші в ремонт старих корчів так і роБЛЯТЬ, не знаю, не пробував). Але виявилось шо життя в цьому славетному герцогстві настіки не активне, шо міжнародні авто мандрівники о 8й ранку не можуть купити каву [та чізбурґєр] в макдональдсі на трасі, бо він закритий. Ладно, мабуть доїхавши до столиці Гєрцогства о девʼятій ранку можна буде це зробити? А дзуськи - макдональдси не працюють до 11.30. Я в цій краіні лише годину, а мені вже нєхєр дєлать 😆 Але то просто бубньож. 

Через 400 кілометрів дороги, настав час першої зупинки. Люксємбург, Люксємбург. 

Заїжджаємо в самий центр, паркуємось к підземній стоянці, попутно отримуємо 👍🏼 і компліменти за сновборд на даху від працівника паркінгу і йдемо гуляти. Поснідали піцою та подвійним еспрессо і пішли розглядати старе місто. 

На вулиці зустріли двох українських чоловіків, батька і сина. Батя чисто україномовний  інтелігент з харківської області, приіхав в гості до сина зйобка (мені так модна казати бо сам такий?) біженця. Враховуючи шо історичний центр весь на схилах і не таких вже великий, ми десь хвилин сорок і гуляли разом з ними, бо дорога по суті одна, бо всюди скали.

Красіво там. Звісно саме місто значно більше але сучасно ділова його частина нас не цікавила. 

Полазили туди-сюди годинки дві Люксембургом і пора вже двігати далі, не забуваючи заправитись до кордону. Враховучи що до гір ще далеко, а 911 зі сноубордом на даху не кожен день побачиш, люди на вулицях дивились на це з виразом «шо за..?» на обличчах, але буди і такі шо посміхались і навіть махали рукою малечі шо виглядала на них з вікна ☺️ для цього, я вважаю і треба їздити на своіх «машинах виходного дня».

Прям сильно дешеві заправки нам були не по дорозі, але все ж таки 98й бензин по 1.72 євро за літр, після голландського по 2.15 для мене був подарунком. До повного бака і рухаємось далі на південь.

Майже одразу перетинаємо кордон з четвертою країною за день - віва ля Франція чи як там правильно. Хоча логічно було б рухатись в бік Німеччини, якщо хтось памʼятає глобус Європи, то зрозуміло шо шлях в Австрію не йде через Францію, але раз вже зробився мандрівником то вирішив мандрунути ще трохи. Обрав маршрут без платних доріг бо по-перше шось впадлу ща них платити, а по друге, ідея була в тому шоб подивитись хоч і з дороги але трошки країни, а не тіки бетонні огорожі автостради. Ще приблизно 270 кілометрів шляху і приблизно о пів на другу годину дня приїздимо в місто Кольмар. Не той шо сушений під пиво а той що в Ельзасі. 

Трохи потикались туди-сюди в центрі, трохи подряпали низ бампера, запаркувались максимально центрально на вулиці і знов гуляти, ноги розминати. Кольмар, Франція. 

Що ми знаємо про Кольмар і провінцію Ельзас (Лотарінгія)? То що цей регіон був то німецьким то французьким, то навіть якогось хера совєтским [ні про Ельзасську Совєтську республіку я не знав, а прочитав в Вікіпедії, але це правда] потім знов французьким, потім знов окупованим німцями від час WW2 і знову повернутий французам після війни. Тому архітектура тут більше схожа на якусь Баварію, але в кафе частіше продають круасани та багєти. Ну і дофіга туристів з селфі палками і всякої крінжи типу замочків на мосту і фотосесій в кварталі шо зветься маленька Венеція. Але красиво. 

Погуляли знов приблизно двох годин і треба знову в дорогу, бо досі ми тільки віддалялись від нашого фінального дестінейшена. Зворачуємо на схід. 

І знов перетинаємо кордон, пʼята країна на рахунку за день - Німеччина. Але замість безлімітного автобану наш шлях проходить через гористу місцевість що зветься Чорний Ліс, або Schwarzwald. Дорога стає більш живописною і приблизно за годину, ми зупиняємось на гірському перевалі перевірити чи не хоче малий блювати від укачування бо дивитись мультикі на планшеті на ходу йому не сподобалось, все ж таки 750 кілометрів вже проіздили насолодитись видами на долину на заході сонця.

Проїхавши перевал, на верхівці якого навіть було трохи снігу, (десь 3 сантиметри снігу на узбіччі…в середині лютого) через ще годину їзди, о сьомій вечора, без всяких резервацій зупиняємось в готелі в містечку Констанц, що на озері Бодензее. 

На сьогодні досить водіння. 

На ранок після сніданку, не поспішаючи, вирішили подивитися шо то за місто взагалі таке, бо з вечора була повна темрява. 

Проїжджаємо пʼять хвилин від готелю і опиняємось на березі озера, де богємно прогулюються місцеві, де на тротуарах стоять всякі «олд мані» машини типу саабів, трушних НЕ чорних гелендвагенів БЕЗ АМГ пакетів, 123 мерседесів та всяких старих фіатів 90х років. Одразу видно шо тут, в цих багатомільйонних домах, живуть не nouveau riche, а люди які звикли мати грощі і тому не вимушені комусь шось показувати. І жодних селфі палок і туристичних автобусів. Гарне місце, паркуємось. 

Озеро красиве, спокійне, місто симпатичне, бути місцевим пенсіонером, мабуть непогано😆

Пора рушати далі. Озеро Констанц знаходитися між німеччиною на півночі, Швейцарією на півдні, та Австрією на сході. Цікаво що місто Констанц, хоча воно і німецьке, але знаходиться майже повністю на «швейцарському» боці озера, бо на краю такого типу півострова. 

Їхати далі в Австрію було б швидше і ефективніше якщо перетнувши озеро на поромі, поїхати Німеччиною через північний край озера. Але ефективність це не про нас, нас цікавить ефектність. Тому, буквально на виїзді з міста, перетинаємо кордон з шостою за рахунком країною і незрозуміло нащо їдемо через Швейцарію. Ідея полягала в тому шо красиве озеро і красива Швейцарія варті того шоб трохи втратити часу, до того ж я не хотів платити 50 франків за вінʼєтку для швейцарських автострад, тому їхати планувалось красиво-богємно, берегом озера аж до самого кордону. Була ще ідея зачепити Ліхтенштейн, але там шось треба було петляти по трасі тому ну його нафіг. Забігаючи вперед, скажу шо воно того не вартувало і дорога біля озера була не така вже й прям інстаграмно фотографічна, а скоріш просто вузенька доріжка між селами, де до озера все одно треба підрулювати шоб його було видно.

Та і кращий вид на озеро ми вже зачепили з ранку. Шлях попереду нас  ще очікував солідний тому з другої спроби ми знайшли для малюка ігровий майданчик біля якогось готелю для пенсіонерів, де і провели наступні півтори години. 

В тому ж готелі я нагадав собі що таке Швейцарія заплативши 6 франків (6.60 євро) за просто подвійне еспрессо. Треба було забиратись з тієї країни поки, ще й їсти не захотілось 🫣до фінальноі точки залишалось близько 320 кілометрів. 

Кордон Австрії - сьомої і фінальної країни цього вікенду, показався вже через пів години. Маючи австрійську цифрову вінʼєтку (шось типу 35 євро на 2 місяці) ми нарешті мали змогу пришвидшитись і поіхати по автостраді з крейсерською швидкістю 130 км/г. Однак бензин, ще той люксембурзький бензин, собака почав шось швидко кінчатись, тому навіть довелось трохи скинути швидкість поки навігатор шукав чи дотягнемо ми в такому темпі до заправки. Тим часом мене настирно обганяла якась ауді а3 і я не міг зрозуміти шо він робе, наче ж їхав собі повільно до цього. Виявилось, хлопчина спеціально доганяв шоб показати всі можливі дружелюбні жести 👋👍🏼👌🏼👌🏼 і вказуючи на металоконструкцію на даху і побачивши ще й малюка позаду він довольний поїхав собі далі. 

Заїхав заправитись, знов позаздрив місцевим цінам на бензин - шось типу 1.75 за літр 98го і далі в сторону гір. Проїхавши наскрізь майже весь Тіроль по автостраді, та по величезному чотирнадцятикілометровому тонедю

Арлберг, за який зе треба заплатити 12.50 євро, завертаємо до гірських перевалів в сторону обраного регіону.  Дороги починають бути трохи цікавішими, але звісно ніякого хуліганства на серпантинах не було, ну майже. Я вже старий став для етого дерьма, ну і дітьо з жінкою не дуже зацінюють коли їх телепає по салону на поворотах. Ну і зима, темно і все таке. Хоча що прикольно - часто правила дозволяють їхати набагато швидше ніж здоровий глузд. Типу там де більше 60-70 без ризику улетіти з обриву я б їхати не став, може стояти знак 100. Так шо влітку хотілося б ще катнути альпами якось. 

Проїхавши вже по темноті перевал Gerlos Pass, ми нарешті прибули до пункту призначення. 1200 кілометрів позаду, можна трохи відпочити від дороги. 

На рецепції готелю привітав хлопчина з Луганська у якого на бейджику було написано Tom 😆

Запаркувались, заселились, повечеряли, погуляли, нарешті показали дитині сніг і спать. 

Фух млля, дописав..далі буде ще.