Чернівці. Асиміляція.

Першу половину першого дня в Чернівцях я майже цілком провів в дорозі між домом та Новою Поштою.  Процедура отримання вантажу на Буковині не по-одеські тривала, отже часу на пару ходок пішло доволі багато. 

Взагалі неспішний ритм життя - це те, що мені доведеться прийняти та до чого я намагаюсь звикнути. Наразі навіть не можу сказати, що ці повсюдні лінощі - це щось погане, бо принаймні два заклади харчування із неочікуваним режимом самообслуговування нам дуже зайшли. Насправді-то це зручно, зокрема для людини, що все робить швидко і не любить чекати.

Але ж розповідь, звісно, не про це. Протягом декількох років ми спілкуємося з @MEDVEDc4, і вже майже дружимо сімʼями, проте перспектива переведення цих стосунків в оффлайн донедавна була доволі примарною. Але ж я в Чернівцях! Напередодні ледь вмовив Петра не їхати мене зустрічати, щоб другого дня зустрітися так, як це прийнято в колах петролхедів - на мийці. 

Мийки самообслуговування в Чернівцях - це просто кайф! Їх багато, вони класні, недорогі та навколо постів є купа вільного місця. В Одесі на цих місцях для протирання, відпочинку та банального байдикування вже б побудували пару 24-поверхівок і проклали б до них доріжку шириною в мопед. Вільний простір - це те, що мені дуже подобається в Чернівцях і чого так не вистачало в Одесі. 

Вле ж варто повернутися до лінощів. Якщо в Одесі самомийки - це здебільшого вибір небагатих або недовірливих (або 2 в 1, як в моєму випадку), то тут здається всі прошарки населення залюбки власноруч миють свої автівки. Я власними очима спостерігав за тим, як чоловʼяга тер брудною щіткою свій чорний W222. Не колеса, а прям по боковинах єлозив тим абразивом! Останній раз таке бачив на кінцевій зупинці маршруток на рідній одеській Слободці, але там цей моп ще й в калюжі зволожнюють, щоб по Богдану болотяку розказати. Диво дивне!

До слова, автівки на дорогах дійсно здебільшого чисті.

Помивши автівки лухурі піною за 2/3 ціни одеської мийки, ми перемістилися до напівпорожньої парковки протирати салон, двигун тощо:

Влитися в автотусу Чернівців виявилося доволі легко, адже щойно ми приїхали на мийку, як до нас підбігли два хлопці із стандартним набором «скільки жере, скільки пре?». Наш скепсис щодо відповідей та дідівський самоіронічний гундьож хлопців не вразили, адже в них було «650+ коней з дволітрової Ауді» і ще десь 700 з дизельної БМВ. Отже їм саме наших овочевих шкарабанів не вистачало для цифри 2000 (навіщо - невідомо).

Тож вони невдовзі поїхали. А ми залишилися. Адже такий кайф мати завзятого однодумця в допоки чужому для тебе місці! Ба більше мати друга на конику в будь-якому місті - це гарна традиція. 

Якщо серйозно, то переоцінити допомогу Петра неможливо, адже до всіх моїх проблем він ставиться як до власних і щиро допомагає. Я намагаюсь відповісти тим самим попри те, що реальне життя - це не ДТ, і взаємність тут рейтинг не збільшує. 

Трошки покаталися містом, роздивилися вулиці, кожна з яких на фоні Мустанга та Челенджера  виглядає трошки краще, поспілкувалися, поїли в нещодавно відкритому McD, та поїхали додому, де мої нові сусіди нарешті змогли оцінити Авто Року в повній красі. 

А ввечері знов зібралися в складі родин заради дефіле центром.

Чесно визнаю, що до цього вечора ставлення до Чернівців у мене було доволі скептичне, позаяк все враження псували жахливі дороги та цейтнот. Але ж цей вечір змінив все! 

Вечірні Чернівці - це те, як мала б виглядати Одеса за якоїсь іншої влади і з якимось іншим контингентом. Я був настільки вражений відсутністю жахливого «колгоспу», бруду, гучної какофонії, лайтбоксів, білбордів, жахливих вивісок, пафосного натовпу тощо, що просто не міг отямитися. Чому?! Чому Одеса з її майже мільйоном населення та всіма тими грошима залишається таким жлобоградом та стає щороку гіршою? Зокрема в самому центрі, що, обʼєктивно кажучи, міг би бути набагато привабливішим за чернівецький, якби не все те лайно, що вже не прибрати.

Чому люди тут поводяться чемно і тихо і не намагаються штовхнути тебе в потилицю своїми ботоксними губами або припаркувати свій лухурі биток у тебе на черевиках? Чому ніхто із ресторану не дивиться на тебе з викликом, розмахуючи золотим годинником, а ззовні ніхто не примушує тебе сісти на напівмертвого поні,  сфоткатися з мʼячем, забити голуба в ворота, жбурнути дротик в пʼяного туриста під «пєрємєн» Цоя, чи просто купити якесь смугасте лайно з запахом рачків і Тьоті Соні?! І кєпку з якорем, курво мати!

І війна! Неймовірно, як ми звикли до реалій сьогодення! А виявляється, що можна просто погуляти тихим містом, не дивлячись в телеграм канали, не прокладаючи найкоротший шлях до найближчої схованки «про всяк випадок» і не реагуючи на гучні звуки… А ще можна лягти спати, не прокидатися вночі і з великою ймовірністю прокинутися вранці! Або ввечері просто випити недорогого вина в тісній кухні старої квартири без новин на фоні, поки дитина спить в ліжку, а не в коридорі.

Не скажу, що я про це все постійно думав в Одесі, адже ми просто жили, прийнявши правила та підлаштувавшись під обставини. Жили начебто нормально, подекуди весело і принаймні ззовні не страждали, але ж як, виявляється, мені всього цього не вистачало! І як ефективно відсутність цього трешу впливає на підсвідомість та загальний настрій!

Отже передвоєнний вайб Чернівців справив на нас величезне враження. Три роки не бачив свою дружину такою. Протягом цих років я майже не бачив її в сльозах попри шахєди понад дахом, близькі влучання ракет, уламки на подвір’ї, зруйновану школу, загальну тривожність, страх за дитину. А тут… Вихід за виходом. Будь-то сусід, що гупає багажником Ланоса, чи щось впало  в магазині, чи швидка їде. І не від звуків, а саме від усвідомлення того, що вперше за три роки це просто звуки. 

Але ж знов-таки ця затишна спокійна атмосфера - не єдине, від чого ми наразі перебуваємо у стані ейфорії. Адже головна відмінність Чернівців не повʼязана з війною і я про це розповів вище. Це місто має такий європейський фльор, що в мене теж на очі навернулися сльози. Сльози люті та образи за своє місто. Я не фанат байдикування центром, але на вулицю Кобилянської із задоволенням ходив би щодня пити каву та згадувати, як колись робив це на Приморському бульварі перед тим, як Одеса перетворилася на блядське шапіто. 

Я щойно зʼясував для себе причини, за яких я дедалі менше хотів виїжджати зі свого приватного сектору до центру навіть на вихідні, та усвідомив що саме мене дратувало в атмосфері Одеси. Треба визнати, що попри 42 роки проживання в «перлині біля моря» (тьху, йопт!), вона в якийсь момент перестала бути «моїм» містом. Відбувалося це дуже повільно, і виявляється, що ми, як ті жаби в каструлі, не відчували, що вода нагрівається, аж допоки не почали варитися в окропі. 

Чернівці, звісно, теж далекі від ідеалу, тут теж вдосталь бруду, розрухи та радянського трешу (і дороги знов-таки), але на даному етапі мені тут дедалі комфортніше. Попри відносно невеликий розмір міста, тут дуже легко дихати без всіх цих парканів, шлагбаумів, новобудов, загального хаосу і «частная территория, тут ничего нельзя! Ты кто такой?!». Треба лише звикнути нікуди не поспішати.

Гарні кафешки, охайні магазини, поштомати на кожному куті, дешева та водночас смачна кава, крутий каток на радість доньці, красивий затишний центр у пішому доступі і купа мийок.

А ще,  до прикладу, офігєнний напівпорожній паркінг за 50 в самому центрі, де тебе супроводжують на вільне місце. І це ж начебто миттєво вирішує проблеми з хаотичним паркуванням «я на пять минут, шо, подождать не можеш?!». А хіба так можна було?

 А головне - якісь інші люди. Люди, які не знають війни і не діляться на тих, хто від цієї війни страждає та тих, хто завдяки їй заробляє. Просто люди. Вони не хочуть нічого від тебе і нічого тобі не навʼязують. І спілкуються у вільний час на якісь сторонні теми, які для нас вже майже три роки не на часі. Хоча як це «не навʼязують»? Сьогодні нові сусіди принесли нам вареники на свят вечір, за що отримали пляшку вина та шоколадку. Отже мені все ОК, особливо після п’яної вишні та подорожі тролейбусом.

Так, неймовірно, але факт: Додж залишився вдома! Хто знає мене, той зрозуміє наскільки важливі зміни наразі відбуваються. 

Назад їхали на таксі за 86 грн, бо в свят вечір ніхто не працює, зокрема електротранспорт. Таксист виявився нашим сусідом з наступного підʼїзду. І ці два факти у стислому підсумку - чудова ілюстрація Чернівецького вайбу з боку одеського імігранта.