Audi 100 (C3) Нержавійка з Інгольштадту

Перша наша зустріч відбулась похмурим осіннім днем. То був тісний, побудований ще для радянської класики, Дідовий гаражик. На календарі 199… Втім, не важливо який рік. Зовсім дрібний, невтомний і пронирливий peace_дюк, під час обмивання покупки членами сім'ї та веселим київським перекупом, непомітно для всіх вилучив ключі з Дідового піджака і продерся до відстійника першої іномарки невеликого райцентру.

Незабутні картини дитячої пам'яті! Весь звуковий супровід вулиці затих. Я кружляв навколо машини, в котрий раз ковзав поглядом по сигароподібному силуету, зупиняючись на шрифтах багажника. Вражало все. Починаючи розмірами та елегантністю кузова і закінчуючи запахом салону. Здавалось, що машина – шедевр. Адже завдяки виведеному в аеротрубі кузову коефіцієнт аеродинамічного опору Сх склав всього 0,30. На секунду, хронометр показував 1982 рік! Аеродинаміці тут підпорядковано все, від сигароподібного силуету до плоских декоративних ковпаків коліс. І зовсім не дивно, що в номінації «європейський автомобіль року» Audi 100 стала тріумфатором 1983го.

Минали роки володіння: «Дід до церкви їздив», насолоджувався плавністю ходу та динамікою двигуна, а паралельно накопичувалася необхідність обслуговування. Зокрема придбання розхідників зі жменю обсягами, але на суми, що у кілька разів перевищували середньомісячну зарплатню тих далеких років.

Як наслідок, вигул авто поступово набував характеру рідкісного, а з 2013-го зберігачем мобіля стаю я. Про що і буду доповідати