Мобільний додаток
Ще більше зручності! Миттєві сповіщення про всі актуальні події вашого профілю!
Нарешті зʼявилося трохи вільного часу, тож можу розповісти вам про участь сьогоднішньої «Авто Дня» в грандіозному 13-му заході American Cars Mania, в якому вона взяла участь разом з двома тисячами чотириколісних співвітчизників і - забігаючи уперед - не вдарила лихом об землю.
Про більшість цікавинок розповім в БЖ Доджа, адже саме він є основним експонатом моєї особистої «колекції», натомість тут буде трохи лірики, розповідь про подорож і звісно трохи про автівки, зокрема трохи дивакуваті, як сама нʼюстальгічна Бабця.
Цього разу на фестиваль ми їхали двома автівками, якими довелося подолати в чотири рази більшу відстань і орендувати житло в Катовіце на три доби. Сукупно ця поіздка вийшла дуже дорогою. Чи була воно того варте? Скоріш за все ні. І справа тут не в тому, що все набридло і я не поїду до ACM 2027. Йдеться про те, що скоріш за все наступного разу поїду туди на один день. Адже минулого року, перебуваючи в ейфорії від побаченого, накладеної на культурний шок від нещодавнього переїзду до Європи, я не міг збагнути скептичні настрої людей: «ну так, автівок багато, але вони ті самі щороку».
Про всі подробиці яскравого тогорічного свята ACM XII можна прочитати тут:
Тепер, ковтнувши прекрасного, я це чудово розумію. Загалом це щось на кшталт польоту літаком: вперше тобі все цікаво, внутрішній вимірювач емоцій зашкалює, ти помічаєш все (звуки, запахи, атмосферу аеропорту), і не можеш повірити в буденний настрій людей навколо. А згодом непомітно і сам просто летиш, ніби автобусом поїхав.
Втім, масштабності заходу зміна мого до нього ставлення не скасовує в жодному разі.
Отже пʼятниця, автівки намиті, завантажені речами на три дні (в розумінні моєї дружини, звісно, бо пересічна людина з таким набором може прожити біля місяця), і ми рушаємо.
Щодо пристосування до подорожей PT звісно значно зручніший за Челенджер. До того ж наша родина на додаток до гіпер активної дитини нещодавно поповнилася такою самою неврівноваженою кішкою. Клітка на розкладному столику переднього сидіння, ззаду донька краде у нас солодощі, кішка краде котлети у доньки, а я на самоті в Доджі на чистій білій «пепіті» сидінь, з відкритим вікном і гучним олдскульним рокешником з динаміків - ідилія!
Пару годин потому ми вже стояли в яскравій черзі на вʼїзд до аеродрому Муховєц, а згодом отримали наліпки учасників.
Нарешті! Хоч це вже для нас був сіквел, але відчуття на вʼїзді, як вперше:
Майже біля самого вʼїзду був розташований майданчик польского PT-Cruiser клуба.
Але попри наявність там дуже гарного блакитного кабріка та низького чорного турбака, мені там не було чим надихатися, як зрештою і серед безкінечних рядів сучасних Челенджерів.
Після двох кіл величезним полем нам вдалося знайти чудове кутове - і насамперед не пильне - місце, де я поставив автівки саме так, як хотів, залишивши місце для шезлонгів, намету та одноразового грилю.
Залишивши Додж на полі, ми Бабцею поїхали до житла. Наявність другої автівки в цьому випадку - це не аби який плюс, а вже після обіду та душу (на заздрість тим, хто. Радився там од ранку) повернулися до місця подій.
Треба зазначити, що цей захід в жодному разі не міг би залишитися непомітним для мешканців Катовіце, позаяк галас V-подібних вісімок та двоциліндрових V-Twin було чутно з будь-якого кутка. Заправка біля аеродрому, зокрема черга до мийні просто перетворилися на якийсь детройтський спот часів розквіту Детройта - лише встигай головою вертіти.
В свою чергу на самому аеродромі вже звичний, але від того не менш приголомшуючий стилем чіл
що із рухом сонця додолу стрімко перетворюється на шалений гарлемський шейк.
Автівки кружляють рядами поля, люди сидять вздовж рядів з пивком та табличками “Daj mu!”, що означає «Дай газу!», і більшість звісно дає. Можна сидіти на дупі і дивитися на те, що їде повз:
А потім і самому поїхати повз чиїсь дупи:
Ми і сиділи, і їздили, и і у відсічку давали (адже МКП дозволяє), але звісно не Бабцею, бо вона поводиться чемно і на своїх балонах ходить плавно і тихо, як той Lincoln.
З іншого боку дехто комфорту взагалі не прагнув, зробивши ставку на справжній фан:
Як і минулого року полем постійно курсують траки та юти з повними кошиками веселих людей, подекуди ще й з водою.
Або на санчатах позаду, якщо місця бракує:
Так само і нескінченна черга ех-копівських Каприсів, Краунвіков, Фʼюженов, Чарджерів і Експлореров до останнього дзвоника не вимикала свої звукові та світлові спец. сигнали, накручуючи кола рядами аеродрому. Кайф!
Ну і тачки, тачки, тачки… Понад дві тисячі тачок. Роздивитися всі знов не вдалося, хоча цього разу ми майже не ходили до сцени і не дивилися на дрег рейсінг, який скасували через заборону проведення перегонів на відремонтованій злітній смузі.
Втім до сцени ми їздили:
Серед тачок більшість були торічні, але й нових було вдосталь. Але тут, як і обіцяв, покажу найстаріші та найдивніші.
Ну як пройти повз цілу низку SSR?
Або Prowler, з власником якого вдалося поспілкуватися вже на місцевому краківському івенті два дні потому:
Сфоткати Бабцю поруч з Пролером не вдалося ані там, ані там, бо він постійно кудись їздив. Дуже шкода, бо їхня стилістика багато в чому подібна, зокрема щодо рівню божевілля:
Або стильовий проєкт на базі одного з найнудніших Мопарів 80-х.
Як не затриматися біля автівок, яким вже майже/понад ста років, всупереч чому вони активно пересуваються і взагалі почуваються значно краще ніж, до прикладу, я?
І як на цьому феєричному фоні виглядала Бабця? А напрочуд гарно! По-перше, вона дуже вдало пасує до Челіка.
По-друге, всупереч моєму скепсису PT на відміну від Челенджера напевно не складав враження малодоступної автівки і відтоді викликав у людей зовсім не дозвільну цікавість. Фоткали, роздивлялися, розпитували, подекуди ігноруючи білого поруч. Аж трохи образливо.
По-третє, люди, що не клипаючи оком проходили повз ряди сучасних Мустангів та Челенджерів, зупинялися біля Крузера і розпочинали обговорення, бо на відміну від переважної більшості автівок на фестивалі NEWSTALGIA - це хоч і подекуди кривий, але все ж Проєкт, а проєкти тут дуже цінують.
Тим часом дружина Бабцею дотепер невдоволена. Кермо важке, оглядовість погана, дзеркала маленькі і взагалі їй цим клоунським мікровеном їздити подекуди соромно. Але ж стильно.
Втім визнала, що тиша, плавність та комфорт водійського сидіння - справжні Бабцини таланти. Та й вбрання підібрала ретельно, що теж про щось та й свідчить:
Загалом після такої зацікавленості з боку ентузіастів PT вже складно недооцінювати. Навіть коли повз Кадилаки дрейфують один за одним:
Ну а як ще може бути, якщо навіть з Доком Гадсоном у Бабці є спільні риси?
Взагалі-то я не є фанатом автівок 30/40-х, однак очей все одно не відвести:
Особливо коли дуже стильно, хоча й не завжди охайно:
Цей рибоподібний Buick взагалі нагадує
мені автівки з карікатур Херлуфа Бідструпа. Несамовито!
Протягом цих трьох днів я намагався оминати намети з сувениркою та модельками, позаяк це дуже шкідливо або для нервів внутрішньої дитини, або для сімейного бюджету. Воно ж красивенне таке, що все б забрав.
Але ж зібравши рештки сили духу до купки, обмежився капелюхом та футболкою для малечі.
В суботу до нас доєднався @shef007, трохи розчинивши спілкування з польською аудиторією, від якого мозок вже почав закипати.
Трохи пізніше завітав @Jakson, знов залишивши свій Мустанг по той бік від турнікетів. Втім, погуляли разом рядами, обговорили добро та зло та отримали від нього чергову партію крутих фоток:
Отже три дні промайнули дуже яскраво, хоч і трохи виснажливо. Три дні на пательні аеродрому без жодного натяку на тінь - ще те випробування для каструльки, якби не капелюх.
Але ж завдяки несамовитій атмосфері настрій це аж ніяк не зіпсувало:
PT-Cruiser витримав все достойно, за що отримав від мене подарунок, про який розповім згодом. Ми відсиділи цей захід аж до урочистого завершення, під кінець знову перемістившись під сцену і влаштувавши там власну міні експозицію.
Після розіграшу призів, жодний з яких нам так і не дістався (хоча на 300С Anniversary Of Edition я трохи розраховував, не дивлячись на те, що він з Пертастаром), ми рушили домів. Ця подорож красиво завершилася в неділю пізно ввечері стокілометровим тріпом до Кракова рокадними дорогами, протягом якого я не без задоволення милувався Крузером через вікно.
На цьому тут напевно треба завершувати, а наступні репортажі традиційно будуть в БЖ ANEMOIA.
Бомбезна розповідь, дякую. І фотки чудові.
І бляха, ще хтось пам'ятає Бідструпа! ))