зимова сімейна подорож на 911 частина третя: на шару в Поршемузей і додому

шось вже задофіга часу пройшло від останнього допису, але окрім лінощів тому були інші причини, а саме життя, яке створювало контент для нових дописів. Хоча більш за все це була тупа лінь. 

То ж повертаємося до зимової сімейної подорожі на 911.

частина третя.

Минулий допис зупинився на тому шо через гори, перевали та озера, ми таки добрались до Мюнхена. Було це 14 лютого. І ми там опинились не тому що це найромантичніше місто до дня закоханих, і не тому шо за день до того там будо скоєно теракт, і навіть не тому що в той самий день в столиці Баваріі був самміт, пристуні на якому були, поміж інших, лідер вільного світу a.k.a. Vova Bo Nev Tik, делегати всіх європейських краін та представники ЙюЕсЕй, і не тому шо я хотів застати початок розколу відносин між мериконцями та гейропєшками (до речі, джей ді венс, якщо ти це читаєш, то іді в сраку, лох).

Приїхали ми туди бо там живе мій старий кєнт. Як і положено зустрічам зі старим другом, з того дня немає тупо жодної фотографії окрім рандомноі фотки дерева з вулиці. Ось вона. 

Зато була екскурсія містом пішки, обід, багато розмов про старі часи, про Донєцк, і про те як всіх потріпало життя. Все стандартно. Не було навіть алкоголя, бо Мюнхєн не був останньою точкою того дня і треба було ще рулить 250 кілОметрів славетними автобанами Німеччини.  Зважаючи шо це типу блог про машину, то з цікавого можу сказати шо перед тим як продовжити наш шлях на північ, старого друга треба було підкинути до дому. А це означає шо  911й з радістю прийняв на борт ще одного пасажира. Хоч і не надовго, але 4 людини, разом з усім барахлом вмістились в салон Пірша. Я вважаю це досягненням. 

Вже під вечір ми покинули Мюнхєн та рушили у фінальний, для того дня, стінт у всього лише 250 кілометрів. Так цифра не вражаюча. Але дітьо, гори, мюнхєн, безалкогольне піво, піцца і все таке інше, все ж таки даються взнаки. Вже пізно ввечері ми доіхали тупо до парковки музею Порше. Бо кудись треба було ставити точку ГПС, а де ночувати я ще не придумав, вирішили шукати виходячи з відстані до музею. Десь через годину, заселились у гостішці десь на окраїні Штутгарта, а саме в містечку Ditzingen. Готель був непомірно здоровенний як для масштабу поселення, і мав безкоштовну криту парковку. І, наскіки я зрозумів, в одному з корпусів готелю, певно,розселили українських біженців, бо були всякі оголошення українською,а в номерах чомусь був повний набір посуду, мікрохвильовка і всякі такі нетипові для готелю штуки. До чого це я? А хз для історії. 

Звісно під Штутгарт ми приперлись не тільки для того шоб перепочити ніч, і не для того шоб насолодитись красою місцевої архітектури (сарказм), ми навіть не збирались заїжджати у місто. Я всього лише хотів показати Піршу його батьківщину (шоб він більше цінив ті красиві місця куди можна поїхати окрім штутгарта).  

Тож наступного ранку, снідаємо у місцевій пекарні і рушаємо в музей Порше. Дорогою туди сталося дві забавні ситуації. Спочатку, споглядаючи затишний симпатичний центр Дітцінгенівщіни через заднє віконце місцевого автомобіля, мій спостережливий та любʼязний синочок, видав фразу: «а чому тут у всєх такіє нєкрасівиє морди?» 😅😅 ну шо робить таке вже спостереження у дитини про німців🤷🏻‍♂️ А потім, не зважаючи на спостереження малюка, досить приємна сивочола бабця на ауді а1 пригальмувала перед світлофором шоб з посмішкою показати нам пальці вгору 👍🏼 вказуючи на сновборд на даху. Все таки навіть в Штутгарті Порхе привертає увагу.  

А от де моя скромна каррера не привертає увагу так це вже під самим порхемузеєм. 

Паркуємось у підземці, чапаємо в музей. І тут відчувається шо хоча і базова каррера, але тут ми вже не просто туристи, а «люді болєє» чи як там той мєм був. Замість довгої черги за квитками поміж рандомних зівак, можна підходити на ресепшн і казати «дайтє но нам пару халявних квиточків бітте» і привітна дівчинка видає проходки за нуль євро нуль копійок. А все це через те шо для поршеовнерів існує додаток Porsche24 де можна зареєструватися, збирати бали за кожен кілометр пробігу, отримувати журнали, запрошення на всякі івенти, ну і халявний вхід до музею для поршедрайвера та його супутників. Звісно, це приємно не тому шо зекономив гроші ( хоча 24 євро на двох це ніфига собі 15 літрів бензину, а грошей курва ж зєро), а тому шо це така маленька дрібниця яка створює відчуття причетності до чогось, відчуття шо ти не просто юзер продукта, а насправді клієнт цього бренду, навіть якщо я ні копійки їм не приніс, а гроші за мою машину було заплочено чверть століття тому. Прикольно. 

Топаємо до початку експозиції. Взагалі я вже бував у цьому музеї  якихось 12 років тому, і навіть більшість виставки з тих пір не змінилась. Але приїхати з кєнтами студєнтами це не те саме шо приїхати з сином на власному 911. Хоч це і зайняло трохи більше часу ніж очікувалось, але зробилось як планувалось. Корочє досить лірики, далі будуть фотки. 

Полазили по музею, потикали у всякі там дитячі інфоборди, позбирали наліпки чи шо там і на вихід. На виході трохи прифігіли з того шо в музейній лавці майже немає вибори іграшок для малюків шоб погратись, а свмі лише оверпрайснуті колекційні моделькі. Купили єдиний наявний варіант. 

Перед виходом, знов еа ресепшн до привітноі дівчини, шоб виписала також квиток на безкоштовну парковку. Бо курва, понятно шо 🤷🏻‍♂️ також не втримався, і спитав чи можна по позєрські сфоткатись перед будівлею, адже там треба трохи проїхати по бордюрам на пішохідну зону. Дівчині довелось вийти на вулицю шоб спитати у серйозних дядьків шо там завідують музейними тачками. Ті сказали шо можна але лише якщо машина Порхе. Пфф звісно Порхе, я ж солідний мущщіна йопта. І все це заради отаких галімих фотографій 😆

Після цих геніальних кадрів, заїхав на заправку залив повний бак, ретельно протер стекла і го курсом на Амстердам. Дорога назад особливо нічим не запамʼяталась, однак переглядаючи зараз збережені фотки, видно що доїхали на добрих 30 хвилин швидше ніж в середньому прогнозує гугл карта. 

Приіхав додому і став на те саме місце типу було-стало

 Машину в дорозі трохи помило дощем та талим снігом і звісно це не те саме шо взимку їздити Украіною, але підзасрали Пірша за тиждень помітно. 

Подорож можна вважати успішно завершеною. 

Залишилось лише зібрати респекти від сусіда, помити тачку та готуватись до наступних пригод. 

всьо