зимова сімейна подорож на 911 частина друга: гори і дорога назад

Продовження розповіді про подорож у гори тепер, власне, про гори. 

На ранок після приїзду ми прокинулись і погнали дивитись, куди ж це ми приїхали?

А приїхали ми зустрітись з родичами, які і обрали регіон для відпочинку бо ніхто з них не вміє на лижах, а в одному з сусідніх від нас селі, а саме на гірськолижному курорті Wildkogel Arena знаходиться найдовша в світі підсвічена вночі ґринджолова траса (нарешті нагода скористатись цим словом😁 ну топчік жеж, ґрінджоли це не якісь там сані). Я не знаю яка там найбільша не підсвічена в світі, та й підсвітка нас не цікавила, але все ж таки траса ця починається на висоті 2100 метрів і фігаче вниз аж 14 (ЧОТИРНАДЦЯТЬ) кілометрів. 

Через недостатню якість снігу на верхівці нам сказали шо з санками пускають лише до середньої станціі підйомника, тому нам доведеться обмежитись лише 7 кілометровим спуском з висоти 1600м, купляю квитки на підйомник, беремо ґринджоди в прокат і го. 

Хоча родичі які за день до того катали повну трасу і попереджали нас шо можна трохи охрєнєть від двоз спусків, ми вирішили все одно катнути двічи, бо це половинка жеж, але на другому спуску навіть з половини гори, малий так втомився шо просто відмовлявся їхати далі і почав труситись від холоду і снігу в чоботах. Але до того покатались весело. ГПС трекер показував швидкість більше 40 кілометрів на годину, що давало змогу повністю злітати у повітря на снігових колдойобинах, а також стерти майже вщент підошву китайських черевиків 😆

Наступного дня, залишивши сімейство тусуватись окремо я сам поїхав кататись на борді. Але обрав для себе трохи більш далекий курорт Zillertal Arena, бо по-перше, від був більше і з трохи вищими горами, а по-друге, дорога до нього проходила через перевал Gerlos Pass. Перевал не найдовший і не найвищий але все ж таки приємно трохи порулювать з гарним краєвидом. Десь на перевалі і зупинився зробити пару фоток, хоча погода була трохи похмура, але мляха, Пірш і гори, чи не заради цього я купляв ту машину?

Непогано покатався і назад в гостішку. Проїзд через перевал, до речі, платний і на вершині стоіть КПП з шлагбаумом де кожного обілєчівают на 12.50 євро за день. Але якщо є підтвердження проживання в готелі в долині, або діючий скі пасс то можна їздити безкоштовно. 

На третій день тусувались в селі і пішли в невеличку прогулянку лісом до водоспаду Krimml

Водоспад цей, точніше серія водоспадів, це найвищий водоспад австріі і зверху до низу там шось типу майже 400 метрів висота з якоі спадає вода. Бо це водоспад. І його видно навіть з дороги, і чутно цілодобово з готелю, але без гірського хайкінгу побачити можна лише нижню частину водоспаду. Ще там купа написів табличок і всяких інфо центрів про всьому селу шо це місце дуже гарно впливає на лікування всяких там сезонних алергій, астми і інщих дихальних проблем. Бо, вода шо спадає з водоспаду, спадаючи з водоспаду, спадає так шо малесенькі краплі спадаючої води зволожують повітря і короч стає свіжо і добре. 

Потім був ще один день на санках, і на пʼятий передостанній день я знов поїхав через перевал кататись на дошці. Йоу хіпхоп, сноубордінг, молодість, графітті йоу. 

Можна було добратись на безкоштовному автобусі, але ж у мене є цілий Пірш. В долині де село погода була галімо-туманна, але славетний перевал Герлос швидко підняв нас з Піршом вище хмар і стало сонячно і красиво Ну і раз вже соняшно, то знов імпровізований фотосешн на оглядовому майданчику дорогою до каталки. 

Покатався, нічого не зламав - це вже успіх

Ввечері того ж дня, останнього дня, пішов сніг. Справжній такий, лапатий, мʼякий і пухнастий сніг. Звісно ми з малюком пішли гуляти надворі, кататись з горки і робити все шо треба під час вечірнього снігопаду. Окрім дріфтування на парковці ашана, бо шось не знайшлось парковки і ашана, ну і віно за вечерею не дозволило б відмазатись від місцевих копів якщо шо.

Зато сліпили угарного сніговика

Машину теж неслабо так присипало

Сніг продовжував потихеньку насипати всю ніч, а на ранок, після сніданку нам треба було їхати з Австрії. Тому в першу чергу тулимо пішки до заправки за щіткою від снігу і го розчищати пірше-сугроб. 

Разом з пакуванням всіх речей в багажник, розчищення кузову зайняло хвилин 40, але до ефективності сусідів по парковці шо почистили тігуан двома щітками майже на 100% мені було ще далеко - величезні шмати сніга і льоду так і залишались на кузові. Тому замість того щоб рухатись в бік кордону, їдемо знов в сусіднє велике село, бо там заправка і я бачив самомийку. Нажаль, австріяки досі не навчились ставити термінали для банківських карток на мийках, а видати з каси 1 євро монеткою в обмін на оплату карткою в них не законно, тому просто дочистив як зміг щіткою і го тулити вже, сподіваючись шо шмати льоду з даху нікого не вбʼють. 

Швидше було б їхати вже від заправки через прямішу дорогу на північ, але я вирішив знов зачепити перевал Герлос і їхати до Мюнхєна через звилисті доріжки повз красиві баварські озера і села. Я ще раз впевнився що Баварія помітно відрізняється від інших частин Німеччини - бо будівлі, публічні простори і навіть машини на дорогах мають шось естетичне, а не лише квадратний прагматизм.  Всю дорогу було присипано пухнастим снігом і я навіть бачив пару машин з ланцюгами на колесах.

Не знаю нащо люди начепили ті ланцюги, може то були якісь технічні працівники яким треба було валити вглиб гірських троп, бо на основних шляхах навіть задньопривідна каррера спокійно собі їхала без зайвих дріфтувань, адже дороги ще з ночі розчистили, тож ОЕМні порше ланцюги залишилися в багажнику безтолково займати багажний простір. Ну і ще автобуси були на ланцюгах, але то я розумію бо через перевал їхати без зимових шин то стрьомно. 

Так, через живописні сільскі доріжки і трошки автобану, за 2.5 години ми приїхали в Мюнхєн і запаркувались у підземному паркінгу просто в центрі. І пішли гулять. 

знов шось задофіга для одного посту, тому буде третя частина