Мобільний додаток
Ще більше зручності! Миттєві сповіщення про всі актуальні події вашого профілю!
Драйвер.Топ продовжує свій проект. Це - інтерв’ю з переможцями голосувань. Наші журналісти поспілкувались з RETROGRAD , який переміг у номінації “Авто червня (2025)”
Перед початком історії про авто хотів би трохи розказати про самого власника: Дмитра Харченка. Це людина, яка не просто має декілька ретро автомобілів, а та, що об’єднує дух епох, що минули. Дмитро — неординарна особистість, справжній ентузіаст і знавець автомобільної справи, власник невеликої колекції класичних авто, кожне з яких має свою неповторну історію, серед яких: Ford Consul Mark II (1957), VW Beetle (Käfer) (1972), ГАЗ М20 Побєда (1953) та ЗАЗ 968А (1981).
Харченко — один із відомих колекціонерів ретро-транспорту в Україні, а також засновник Союзу автоклубів України, якій 15 років тому допоміг зібрати українську авто спільноту.
Пізніше став членом Комісії історичних транспортних засобів Автомобільної федерації України (КІТЗ ФАУ).
Комісія намагалася зробити закон, який би легалізував володіння класичними авто, їх ввіз до України, інститут експертів, реєстр ретро техніки України. Формалізувати спортивні змагання на класичних авто. Проте, ковід, війна і типова історія булави та двох гетьманів не дала цьому здійснитись.
Його колекція — це не просто набір моделей, це живий музей,
В сьогоднішньому інтерв’ю ми поговоримо з Дмитром про один з його авто - VW Beetle (Käfer).
- Поділіться історією придбання VW Beetle (Käfer)?
- Насамперед я хочу розповісти про попереднього власника свого VW Beetle Käfer 1972 року, адже вважаю, що душа кожного ретро авто живе в людях, які ним володіли.
І цим власником був талановитий українській художник та живописець, професор і викладач Харківської академії мистецтв - Віктор Миколайович Чаус. Його яскраві картини мають колекціонери всього світу. Це був яскравий майстер живопису, автор творів, що приваблюють своєю відкритістю, душевним теплом, феєричним розмаїттям і складністю техніки виконання. А ще він був не лише митець, а ще й колекціонер, вмів все робити своїми руками та отримувати від цього задоволення.
Цього Жука він сам зробив у селі, у батьківському домі. На жаль я не був особисто знайомий з ним. У 2019 він помер, залишивши дружині спадщину, частка якої це два ЗАЗ 965, пару мотоциклів та VW Käfer.
Вікторія, дружина, так само мисткиня (митець) вирішила залишити Жука у себе, як пам'ять за чоловіка, але привести в хороший стан його внаслідок продажі інших авто. Я почав шукати покупців зі свого кола. В результаті нам вдалось відновити Käfer.
Проте через деякий час він почав тягнути гроші - то підшипник, то гальма, то бензонасос вийдуть з ладу. Тому вона вирішила його продати.
На той момент інтерес до колекціонування у мене вже вщух. Але мій компаньйон Євген в останній момент запропонував: “Гроші невеличкі, давай візьмімо на двох”.
У нього декілька бізнесів зроблена таким чином. Пояснюю чому так: якщо хтось не має грошей завжди знайдеться друга сторона фінансувати, якщо у когось депресія апатія, або щось схоже, то інший компаньйон завжди розштовхне тебе і потягне бізнес чи проєкт.
В результаті погодившись з ним, ми разом стали власниками цього авто.
А далі я став технічним директором команди він фінансовим директором. Він вкладав гроші йому було цікаво, а я займався організацією поїздок та обслуговуванням.
А ще колишній власник Віктор Чаус зашифрував у номері 27-91 рік випуску анаграмою 1972.
- Розкажіть як це бути власником подібної техніки? Які емоції у Вас коли сідаєте за кермо цього витвору автомобільної інженерії?
- Бути власником такого авто — це не просто мати машину, а жити цілою історією. Кожна зустріч із ним — це подія, яку готуєш заздалегідь, і вона вже несе в собі емоційний заряд. Якщо планується ремонт — починається справжній ритуал: збір запчастин, інструментів, пошук вільного часу, людей, які можуть допомогти. Це вже частина задоволення.
А далі — "сам процес", іноді на межі з романтикою. Потім — вечірні розмови, аналіз, що вдалось, що ні, що ще хотілося б змінити. Виїзди — то окрема історія: маршрут продумується, підбирається відповідний одяг, локації для зупинок, думаєш, кого запросити прокататися — по місту чи, скажімо, до Полтави.
Кожна поїздка в гараж — як підготовка до побачення. Бо з ретроавтомобілем усе може статися — не заведеться, заглухне в найнесподіваніший момент, можуть потекти гальма чи зникне іскра.
Якось я збирався на весілля, хотів вразити майбутню родину і підвезти їх — а Жук просто не завівся. Отакий характер. Але саме це й робить володіння таким авто особливим — ти ніколи не знаєш, чим закінчиться день, але точно знаєш: без емоцій не обійдеться.
- Які основні труднощі виникають при обслуговуванні Volkswagen Beetle? Ви самостійно займаєтесь технічним обслуговуванням, чи довіряєте це спеціалістам?
- Будь-який автомобіль, незалежно від віку, потребує уваги та регулярного руху, і ретро — не виняток. Якщо у вас відреставроване авто, ви постійно щось удосконалюєте, знаходите недоліки, вкладаєте кошти — і водночас отримуєте від цього задоволення. Звичайні сучасні машини, так звані «дупавозки», зазвичай готові їхати будь-коли в будь-якому напрямку — достатньо проходити ТО, слідкувати за регламентом і заливати пальне.
З ретро-автомобілями все складніше: вони можуть не завестися, зупинитися на ходу чи дати якусь несподівану несправність. Але ми, власники таких машин, до цього готові. Як правило, немає СТО, які спеціалізуються саме на ретро-моделях, тому потрібно самому розбиратися в технічній частині, мати базу запчастин і знати, до кого можна звернутись по допомогу чи пораду.
Звісно, є колекціонери, які ремонтують авто виключно на спеціалізованих майстернях — і якщо виникає проблема, вони просто повертаються до майстра, який її збирав, і за хороші гроші все лагодиться.
- Взагалі реально знайти для нього запчастини в Україні?
- Жуків було виготовлено дуже багато, але в Україні немає розборок, спеціалізованих на Жуках. В нашій країні є десь 20 може 30 живих автівок, які об'єднуються у нашому віртуальному клубі Air cooled club Ukraine.
Так само в цей клуб входять Volkswagen T1 та Т2, яких майже немає в країні. Volkswagen в кузові T3 - це вже трохи пізніше трохи інша автівка.
Тому запчастини шукаємо через знайомих або підбираємо аналоги — патрубки, підшипники, бензонасоси. В Європі та США є багато сайтів, де можна замовити будь-які деталі — від кузовних елементів до поршнів і прокладок. Колись Богдан, власник компанії Dok.ua і власник кількох VW, намагався стати дилером, але попиту не було. Тому більшість деталей замовляємо на eBay, AliExpress або спеціалізованих платформах. Якісні запчастини — дорогі, китайські — як пощастить.
Знайти майстра для капремонту двигуна важко: це довго, складно і фінансово не дуже вигідно для виконавця. Є кілька майстерень у Дніпрі та Одесі, які займаються повною реставрацією під ключ. Але це процес на півроку-рік, бо паралельно майстер має жити, платити за гараж, матеріали, інструменти. Вартість сильно залежить від побажань — яка шкіра, фарба, кількість шарів, ступінь автентичності — усе це впливає на кінцеву ціну.
- Яку роль відіграє ваш Volkswagen Beetle у вашому житті — це авто вихідного дня, на якому ви іноді виїжджаєте покататися, чи радше музейний експонат, що з’являється лише на виставках і фестивалях?
- По-перше, Beetle — це сімейне авто для прогулянок містом або виїздів за місто на вихідних. По-друге, він активно використовується для участі у фестивалях і виставках, де такі машини завжди привертають увагу. Організатори іноді пропонують компенсацію пального, грамоти чи символічні нагороди — часто за умовну «найкращу реставрацію» чи інші категорії.
Проте є й невеликий комерційний аспект — фотосесії, весілля, прогулянки. Але авто себе не окупає, бо для справжнього бізнесу це потребує вкладень, окремого водія й стабільності, а стара машина може підвести в будь-який момент. Бували курйозні ситуації — наприклад, коли наречена буквально «розтанула» через відсутність кондиціонера.
Здебільшого такі поїздки — це радше подарунки друзям і знайомим, ніж спосіб заробітку. Я не раз безплатно возив дітей друзів на фотосесії — готував авто, знаходив локацію, і коли питали про оплату, відповідав, що це подарунок.
- Ваш Beetle вже класика. Чи є проблеми з пальним чи двигуну байдуже. І як щодо охолодження — все ще повітряне чи модифіковане?
- Це настільки стара автівка, що їй майже байдуже, яке пальне заливати. Завжди заправляв 95-й, іноді був 92-й — різниці особливо не відчував. Але був нюанс: кілька разів машина просто зупинялась посеред дороги. Думав, що закінчилось пальне, бо датчик не працює й показує неправду. Тому шукав каністру, купував 5 літрів на АЗС, доливав і вона знову їхала.
Так повторювалось кілька разів, поки не з’ясувалося, що проблема не у відсутності бензину, і не в датчику. А через фізичне явище, яке називається ефектом Джоуля-Томсона або дросельним ефектом.
Коли бензин проходить через жиклери й змішується з повітрям у карбюраторі, він різко випаровується. Через це падає тиск, і паливо забирає тепло з металу карбюратора. Волога з повітря конденсується і через охолодження замерзає — утворюючи іній.
Це типова ситуація для старих "Жуків", бо в них система охолодження повітряна, відсутні додаткові нагрівальні елементи для паливної системи як, наприклад, у Жигулів, де спеціальна трубка прогріває паливну камеру.
Звідси і випливає відповідь на інше питання - авто досі має повітряне охолодження — тобто жодного теплоносія чи рідини, які б передавали тепло. Це, своєю чергою, створює цікаві умови для обігріву салону, бо звичного «пічного» тепла тут немає. Тобто нагріте повітря, яке охолоджує головки циліндрів, частково підігрівається вихлопними газами і вже через пороги подається в салон. Там є свої нюанси — в моєму випадку система не працювала, тому взимку кататися було, м’яко кажучи, некомфортно.
- Як Ви дізнались про Driver.Top і які були Ваші емоції, коли дізнався про перемогу в номінації?
- Ось вже понад 20 років спостерігаю за всім, що відбувається в автоспільноті, тому такі речі не залишаються поза увагою. Де саме вперше з’явилася згадка про Driver.Top — згадати складно. Колись вів журнал на російському «Драйві2», але через погляди щодо війни акаунт було заблоковано, тож до нових платформ ставлення тепер особливо відкрите. До конкурсів подібного формату — цілком спокійне ставлення, це вже не перша участь авто в подібних ініціативах. Цього разу була можливість активно долучитися: щоденні дописи, звернення до спільноти з проханням голосувати, підготовка текстів ввечері та публікації зранку.
Коли стало відомо про перемогу — відчувалась певна втома. Найбільше засмучує не сам конкурс, а те, що більшість учасників — абсолютно пересічні автомобілі, без історії, характеру чи культурної цінності. Навіть без маленької родзинки.
Звісно, слова можуть здатися різкими, але наміру когось образити не було. Просто я відкрита, пряма натура, яка звикла говорити чесно, як є, без прикрас. Поважаю вибір кожного, адже для когось авто — це частина життя, емоції, спогади. Щиро бажаю перемоги тим, хто справді її заслуговує — незалежно від марки, моделі чи вартості машини. Дякую за увагу.
______________________________
