Остання модель Alfa Romeo періоду незалежності, до того як їх купив FIAT а потім Peugeot.

Колір - той самий фірмовий червоний Rosso Alfa, в під капотом, не побоюся цього слова, легенда: трьохлітрова атмосферна шістка Busso V6. Це не просто двигун, це музичний інструмент. Кажуть, що його звук найкращий серед усіх серійних V6, та й на вигляд він теж нічого.

Alfa 75 має доволі цікаву компоновку transaxle, це коли коробка передач і диференціал (з блокуванням) розташовані в одному блоці ззаду, для майже ідеального балансу ваги. Сьогодні подібне можна побачити тільки на Ferrari, Chevrolet Corvette та Nissan GT-R.

Задні гальма теж незвичайні: вони розташовані прямо на коробці передач для зменшення непідресорених мас.

В передній підвісці класичні поперечні важелі, але замість пружин тут торсіони. Задня підвіска системи De Dion з тягами Уатта. Все це робить керування машиною доволі точним і азартним, але й ніяких допоміжних систем тут теж немає, тому машина завжди вимагає уваги і поваги.

Це вже друга моя 75 Альфа, була куплена 10+ років назад у напіврозібраному стані, мала не дуже збуджуючий зелений колір і дволітровий двигун. Не те щоб я не любив зелений і 4-циліндрові двигуни, але коли в тебе вже була червона Alfa 75 з v6, молодші моделі вже не викликають інтересу. 

Автівка була випатрена до голого кузову, далі зварка, фарбування, свап V6, пошук нових запчастин по всьому світу, оновлення підвіски, ребілд коробки передач і ще багато-багато всього. Детальніше про це все в бортовому журналі.

Для мене Alfa 75 це характер, інженерна сміливість та емоції від їзди. Тому якщо буде нагода проїхати на такій, то згадайте, що казав про Alfa Джеремі Кларксон і не відмовляйте собі в цьому задоволенні.