Фортеця Кьонігштайн та прогулянка трамвайчиком по Саксонській Швейцарії

По дорозі до основних атракцій я вмовив родину зробити невеличку зупинку біля замку Везенштайн, що вперше письмово згадується на початку 14го ст. Він височіє на скелястому виступі вузлуватих слюдяних сланців з включеннями кварциту над долиною Мюгліц. Після 1ї СВ замок перейшов у приватні руки, а в 1933му р. став власністю Саксонського товариства захисту батьківщини, яке заснувало перший музей у замку. Під час 2ї СВ Везенштайн служив головним сховищем для приблизно 450 000 художніх скарбів з дрезденських музеїв. Завдяки вживанню відповідних заходів безпеки та турботі, яку надавали співробітники дрезденських художніх колекцій, замок пережив війну відносно неушкодженим. Серед визначних особливостей замкового комплексу - оригінальні меблі та шпалери, що свідчать про аристократичний спосіб життя його колишніх власників, замкова каплиця та зимовий сад, побудований у неокласичному стилі.

Фортеця Кьонігштайн - одна з найбільших гірських фортець у Європі. Вона вперше згадується в грамоті чеського короля Вацлава 1го у 1233му р. Розташована на скелястому плато площею 9,5 га, яке піднімається на висоті 240 м над Ельбою у місцевості, що називається Саксонською Швейцарією. Це частина заповідної території в німецькій частині Ельбських пісковикових гір. Сама назва виникла в 18му ст. і походить від швейцарських художників Адріана Цінгга та Антона Графа. Ландшафт їм нагадував рідні краї, швейцарську Юру. До цього саксонську частину Ельбских пісковикових гір називали «майсенським плато».

У центрі фортеці знаходиться найглибший колодязь Саксонії і другий за глибиною Європи (152,5 м). З 2ї пол. 16го ст. замок зазнав структурного розширення і отримав криницю глибиною 152,5 м в 1560-х рр. Ця криниця зараз - після криниці в Імператорському замку Кіффхаузен - є другою за глибиною замковою криницею в Європі. Вали фортеці мають довжину 1800 м і мають стіни та піщані скелі заввишки  до 42 м. За своє життя фортеця Кенігштайн служила гарнізоном, державною в'язницею, скарбницею та притулком. Під час різних воєн фортеця ніколи не була захоплена в боях. Через досягнення в технології озброєння та зменшення її стратегічного значення, Кенігштайн втратив свою військову роль на початку 20го ст. Після Версальського договору 1920 р. фортеця була значною мірою роззброєна і перетворилася на туристичний об'єкт.

Між 1991 і 2024 рр. Саксонія інвестувала загалом майже 80 млн євро в реконструкцію та розширення фортеці Кенігштайн. З моменту свого відкриття фортеця Кенігштайн щорічно приваблює в середньому півмільйона відвідувачів. Фортеця запрошує відвідувачів до військово-історичного музей просто неба з численними інтер'єрами, постійними та спеціальними експозиціями. Серед іншого, у двох арсеналах представлений Військово-історичний музей Збройних сил Німеччини Дрездена зі своїми військово-історичними експонатами. Не дивуйтеся, що мене фотки трохи з різних пор року - я додав у розповідь мої знімки з 3го серпня 2007го р. 😀

Але нам цього було замало, тому ми поперлися вглиб Саксонської Швейцарії, щоб покататися на місцевому трамвайчику та погуляти національним парком. Мені пощастило припаркуватися неподалік кінцевої зупинки трамваю в куротному парку. Ця 8км лінія прокладена через долину річки Кірніч від міста Бад-Шандау до водоспаду Ліхьтенхайн у місті Зебніц у 1898му р. Лінія є в основному туристичною, оскільки це єдиний трамвай, який обслуговує національний парк Німеччини, і використовує історичний рухомий склад, побудований в 1925-1968х рр.

Як бачите його вигляд ну прям зовсім ніякий, хоча Ліхьтенхайнський водоспад є одним з найвідоміших туристичних місць Саксонської Швейцарії. Виявилося, що треба було почекати на шоу... Справа в тому, що природній маленький водоспад сільського струмка, розташований високо на піщаникових скелях над долиною річки Кирнич, не викликав особливого інтересу з боку туристів. Тому його вирішили запрудити 1830го р. засувною греблею. Греблю керував один житель села, який у 1852му р. відкрив маленький ресторан біля водоспаду і за гроші відкривав греблю. В 1994му р. історична гребля була відреставрована і з того часу що півгодини під музику «відкривач водоспаду» протягом трьох хвилин воду спускає униз. От тоді це вже схоже на справжній водоспад, а не на благенький гірський потічок... Але ми того не знали і пішли гуляти парком. 

Кушталь - другі за розмірами після Правчицьких воріт скельні ворота Ельбських Пісковикових гір. Вони знаходяться на висоті 337 м на рівнем моря. Мають висоту 11 м, ширина 17 м і глибину 24 м. Назва Кушталю пов'язана з тим, що під цими воротами жили корови. За однією версією, селяни довколишніх сіл ховали свою худобу від шведських солдатів під час Тридцятирічної війни. За іншою версією, жителі середньовічної фортеці ховали тут крадених корів. Кушталь в 19му ст. був одним з головних туристичних атракціонів Ельбських Пісковикових гір. З кінцевої зупинки трамваю можна було дійти пішки або їздити верхи на віслюку. Поруч з воротами в 1824 р. був зведений ресторан, що сприяло популярності Кушталя. У наші дні віслюки зникли і доводиться ходити пішки, але Кушталь не втратив своєї популярності. З тераси південніше скельних воріт видно скельну панораму Саксонської Швейцарії. Вище воріт знаходяться залишки колишньої фортеці, доступні через вузькі «небесні сходи».

Після цієї прогулянки родина була вкрай втомлена і з зупинкою біля працюючого в неділю супермаркета (в Німеччині такі я вже знаю два, Лідл в Бад Шандау та Алді на головному вокзалі Нюрнберга) для перекусу морозивом ми попхнули на наше канікульне житло. 

Наступного дня погода нас знову не підвела, тому ми вирішили повторити цілий день на свіжому повітрі. По дорозі ми прихватили неоготичний замок з оглядовою вежею Шьоне Хьоє (нім. "прекрасна височінь"). Вежоподібну споруду було збудовано між 1831 і 1833 рр. за наказом власника маєтку Йоганна Готтліба фон Квандта - мецената та шанувальника Гете, за планами Йозефа Тюрмера на честь поета. У 1836му році фон Квандт доручив Карлу Готтлібу Пешелю прикрасити інтер'єр замку-вежі фресками із зображенням балад Гете "Співак", "Рибалка", "Зоряний вівчар", "Духовний вівчар", "Король у Туле" та казки "Зелений змій". Настінні та стельові розписи були виконані за проектами Готфріда Земпера. З оглядового майданчика відкривається широкий панорамний вид на Східні Рудні гори, Саксонську Швейцарію, Штольпен та Верхню Лужицю.

Після цього я наставив навігацію на містечко Хонштайн, де розташувалася однойменний замок - єдиний, що зберігся з численних замків, що колись стояли на правому березі Ельби в Саксонській Швейцарії. Скельний замок розташований на твердій піщаній плиті на висоті 140 м над дном долини Поленцталь та є візитною карткою невеликого містечка. Вперше згадується близько 1200го р., а доступ до замку можливий лише через ринкову площу. Після ліквідації адміністративного центру в 1861му р. замок служив, серед іншого, як «чоловіча виправна установа», а з 1919го р. - як молодіжна в'язниця, доки в 1924му р. Саксонія не вирішила зробити з нього найбільший молодіжний хостелом у Німеччині на той час (понад 1000 місць). У 1933-34х рр. у замку було створено концентраційний табір для політичних в'язнів. З 2018 р. місто Хонштайн взяло на себе управління замком та відновлює його потихеньку.

Дочекавшись, що повітря хоч трохи прогрілося, ми спустилися з замку вниз і пішли гуляти, взявши за основу природній маршрут Хонштайн. Одна частина стежки має 6 км через Хонштайн та долину Поленцталь до скельного утворення Хокштайн і назад до міста. Вздовж шляху 36 інформаційних панелей надають детальну інформацію про природну та культурну історію. Лужицький розлом особливо помітний в цій місцевості. Інша частина стежки веде через ліс Хонштайн до печер та піщаних скель. На допитливих туристів чекають 18інформаційних панелей, які пояснюють не лише геологію, а й флору та фауну, історію редуту Наполеона та колишню вузькоколійку. Місто ми вже бачили, а от природньою частиною обох маршрутів ми таки прогулялися.

Виснаживши сімейство прогулянками по гірській місцевості ми попхнули назад на ночівлю. Задувшись в черовий раз метаном в містечку Хайденау, я вирішив швиденько оглянути пару замків обабіч автобанного маршруту назад. Так спочатку я зупинився біля замку Нікерн, що стоїть на залишках замку з ровом 12го ст. Він належав родині Каррассе - старовинному дворянському роду Верхньої Саксонії-Майсена. У 2004му р замок був проданий приватній особі за 270 000 євро після того, як місто Дрезден здійснило його реконструкцію приблизно за 5 мільйонів євро. Це призвело до того, що місто у 2005му р. отримало нагороду "Марнотратний саксонець" за розтрату грошей платників податків.

Втома почала перемагати і мене, тому, зробивши невеличку зупинку в Макдаку перекусити новими видами морозива, ми повертаючись на автобан зупинилися біля замку Бургк, що веде свою історію з 16го ст. Колишній маєток вугільного магната барона фон Бургк. Сьогодні в замку розташований Міський музей Фрайталя, а інші приміщення використовуються для проведення конференцій та урочистих заходів.

Далі буде 😉

Пробіг 297600 км.