Хроніки Аудіо Лабораторії. Початок

Світ, в якому ми живемо, звісно, об’єктивний, але сприйняття його кожним з нас уже має суб’єктивне забарвлення. Бувши скроєними “за образом та подобою”, ми все ж відрізняємось у деталях, як фізіологічно, так і культурно, тому дещо по-різному бачимо, чуємо, розуміємо. 

Насправді, ми лише здогадуємось, на основі власного, оцього суб'єктивного, досвіду, як хтось інший бачить та чує світ. Наприклад, синій колір. Це діапазон видимих хвиль, з частотою 420...490 нанометрів. Вони потрапляють в наше око, на усі ці колбочки, далі нервовими каналами транслюються в мозок, і він щось уявляє, малює якусь картинку в нашій свідомості, яка теж ніхто не знає, що воно таке. Крайня сучасна теорія: свідомість - це типу колапсу хвильової функції, при чому, як на мене, ну геть притягнуто за вуха )
І тому я поняття не маю, що таке “синій колір” в баченні іншої людини. І ніхто цього не знає. Навіть британські учоні відповіді не мають.
То ж в силу цього напевно не дуже коректно говорити про аудіо систему з єдино правильним звучанням. Навіть з такою базовою річчю, як амплітудно-частотна характеристика (АЧХ), що, класично, повинна бути лінійною в дійсно якісній системі, не все просто. Адже, якщо ми збудуємо її за вимірювальним мікрофоном, то наші вуха - індивідуальні, з власною АЧХ. І відкалібрувати їх, як мікрофон, значно складніше, через, наприклад, певні вроджені, або набуті особливості. Тому логічним є, скоріше, побудова системи в тій, чи іншій мірі під конкретного слухача.
Та й слухові звички, що формуються в контексті культурної парадигми, теж накладають певну специфіку: від значних викривлень (ззаду бум, а спереду ц-ц-ц - це реальні слова однієї людини)), до різних аудіофільських “збочень”, типу ідеалізації від народження недосконалого вінілу, звучання лампового підсилювача з його випираючими парними гармоніками, чи певних типів акустики. Зрештою “подобається” також має право на життя, якщо не намагатись нав’язувати його іншим, як єдино правильну істину.

А отже, перш ніж приступити до опису побудови аудіо в моєму купе, коректно буде озвучити основні принципи, якими я керуватимусь.
Перший принцип - технічна правильність. Вибраний тип апаратури завжди матиме певний характер звучання, притаманний саме їй, а задача інсталяції - повністю розкрити увесь, закладений виробником, потенціал. Особливо це стосується акустики: динаміки самі по собі, без саме такого, як потрібно, зведення та акустичного оформлення не зазвучать. 
Взагалі, ми “зіпсовані” домашніми системами. Адже як купується апаратура додому? Приходиш в магазин, слухаєш, тицяєш пальцем в те, що сподобалось, міняєш його на певну кількість паперових знаків, несеш додому, під’єднуєш кабелі: круглий роз’єм в круглу дірку, прямокутний - в прямокутну, і все, готово, звук буде практично, як і в магазині. Цей же підхід переноситься на автомобіль: покупка гучномовців, іншої апаратури, вважається основним і найвідповідальнішим етапом, тоді як заставити усе це звучати - то вже дрібниці, ну бо ми ж пам'ятаємо: круглий роз’єм в круглу дірку, прямокутний - в прямокутну )

Та з автомобілем усе не так. Доводиться прийти не в магазин, і навіть не на виробництво, а до самого початку: в дослідницьку лабораторію, де під конкретний салон, конкретне тех.завдання та бюджет підбереться потрібна техніка, щоб спробувати створити омріяне. І, цілком можливо, хоча я б сказав - майже гарантовано, не все вийде з першої спроби. Це нормально, не винні інженери: салон автомобіля непередбачуваний, не піддається математичному моделюванню через надмірно велику кількість змінних чинників, на відміну від прямокутної кімнати з кам’яних стін. Тому експеримент - частина процесу налагодження. Внаслідок якого взагалі можлива повна зміна концепції.
Для ілюстрації наведу приклад із власного життя. Років надцять назад озвучував я таке ж купе, як тепер у мене. Автомобіль навіть в ті роки досить рідкісний, раніше з подібним попрацювати не доводилось, тому концепція будувалась виходячи із доступного матеріалу в Інтернеті й теоретичних припущень: в штатні місця на торпедо замість заводських широкосмугових динаміків - умовно коаксиальні, чи як їх називають, точкові: Morel Integra Ovation OX 4, де сч- та вч-секції змонтовані на одній магнітній системі із фазовим зведенням, виконаним інструментально на заводі, а за нч-діапазон відповідати мали Morel ADMW 6, змонтовані в двері, у модернізовані кишені, в яких ізначально місць під гучномовці не було.

Проблеми почались із встановленням мідбасів. На АЧХ повилазили просто люті горби, за цим гудінням музики було не чути. Перший і найгірший горбище розпух на 180Гц, наступні вище, з поступовим зменшенням амплітуди. Дуже все нагадувало стоячі хвилі, і після обмірювання дверей рулеткою це підтвердилось: горби відповідали довжині півхвилі, чвертьхвилі і так далі, як вздовж, так і по висоті фактично прямокутної дверної конструкції. До речі, в седані, чи універсалі таких проблем не виникає, через двері іншої форми.

Явище стоячих хвиль - це така звукова інтерференція, коли пряма та відбита півхвилі накладаються, взаємно підсилюючись в рази. Їм притаманний прикрий гулкий характер звучання. Звичайно, що горби можна подавити еквалайзером, але від противного призвуку це ніяк не врятує.
Витративши добрий тиждень часу на спроби подолати цей косяк різними відомими методами, попутно розвінчавши будь-яку ефективність в автомобілі тієї ж “лінзи френеля” та інших, робочих в “домашці” засобів, довелось міняти частоти зрізу. Все ускладнювалось зрозумілою необхідністю використання в якості головного пристрою штатної магнітоли Becker та відсутністю на той час зовнішніх DSP на зразок теперішніх Helix від Audiotec-Fischer та їм подібних, де переналаштувати кросовер на іншу частоту та зрізи - справа хвилин. Ні, вони були, але по-перше дорогі, по-друге - їм далеко до нинішніх процесорів за якістю звуку.
Від самого початку розділ між сч- та нч-ланками було заплановано робити з допомогою фазолінійних фільтрів другого порядку, на частоті 170Гц - найнижча можлива, щоб інтегра 4” не перевантажувалась. На щастя, в Halin’а, який займався модернізацією-вдосконаленням усієї апаратури, лежав інший фільтр, запланований під проект, що відклався на невизначений час - фазокогерентний 4-го порядку, з апроксимацією за Лінквіцом-Рейлі. Це один з найкращих існуючих фільтрів, основний недолік якого - вартість. Там лише радіодеталей на 200+ доларів. Але треба, як то кажуть, щось рішати, бо гуде.

Завдяки застосуванню цього фільтру вдалось знизити частоту розділу до 110Гц, без перевантаження сч-ланки, повністю виключивши з діапазону мідбасів проблемні 180+. І це, вважайте, повезло, адже виникни резонанс на 110-120 герцах - довелось би міняти всю концепцію, обирати інші гучномовці, інше акустичне оформлення, що неминуче суттєво здорожило би проект. Такі реалії автозвуку.

Отже, технічна правильність реалізації.  

Другий принцип - раціональність проти фанатизму. Салон автомобіля здебільшого жорстко диктує  умови, яку акустичну систему в ньому можна застосувати, скількох-смугову, на яке акустичне оформлення розраховану. Будь-які намагання зробити всупереч цьому призведе до проблем, які доведеться якось вирішувати, якось обходити. І результат, в більшості випадків, буде гірший.
Або десь надбані переконання, що 3-смугова система краща за 2-смугову. Ну бо три більше, ніж два, отже краще: Л - логіка )
Чи не просто поканальне, а "побортове" підсилення, ну, щоб, напевно, звести до нуля взаємне проникнення каналів (забуваючи про транспорт та ЦАП), хоча реальний вплив цього на звучання десь нижче порогу нелінійних спотворень, напевно. І при цьому повне ігнорування дійсно базових вимог до побудови системи.

І звісно ж усі ці звучащі кабелі, наконечники з чистого золота й інші... дивацтва, назву це так )) 

Третій принцип - музика проти аудіофілії. Почувши вперше дійсно якісну аудіо систему, ти відкриваєш для себе світ звуків, усіх цих вібрацій деки фортепіано і виділення серед всього оркестру чуттєвого придиху третьої зліва бек-вокалістки. І це зачаровує. І ти починаєш насолоджуватись не музикою, а окремими звуками, потрапляючи в полон аудіофілії. Коли якість системи визначається не очевидними для фахівця параметрами, а отими усіма хрипами та стуками. І це... має право на життя, якщо так хочеться, але воно зробить вас нещасними, в погоні за міражами. Хоча так, воно "штирить", навіть мене, меломана, але не аудіофіла )) Проте не варто забувати, що музика - це таки не набір окремих сторонніх звуків, а гармонія автора та виконавців, їх фаховість та чуттєвість. Чи навіть геніальність. Бо дайте в руки початківцю скрипку Страдіварі, і не відбудеться нічого, а Паганіні і на дешевій магазинній зіграв би шедеврально, що не відірватись. 

Ще один принцип - автомобіль повинен залишатись автомобілем. Втручання в інтер'єр, якщо вони реально необхідні, повинні бути мінімальними та реалізуватись в максимально заводському стилі. Дуже не люблю автівки, обвішані цицьками динаміків по всьому салону )) 

То ж, зводячи, я за інженерно обґрунтовану, правильно технічно та гармонійно стилістично реалізовану аудіосистему. І саме в такому контексті все відбуватиметься.

Трохи про специфіку Mercedes W124 E320C, воно ж купе у 124-му кузові.
Штатна аудіо система складається із головного пристрою, здебільшого це була касетна магнітола, і чотирьох широкосмугових динаміків: двох меншеньких, 12-сантиметрових, в кутках торпедо, скерованих уверх, з доворотом в салон, і двох троошки більшеньких "басовичків", в кутках задньої полички. Була також система з шістьома гучномовцями - окрім згаданих, в дверях, приблизно посередині кишень, могли знаходитись уже майже мідбаси, які, судячи з діаграми скерування прямо в сідничний м'яз були прообразом кріслових масажерів п'ятої точки ))

До приходу синьозубих технологій бажаною гармонійною модернізацією системи вважалась заміна головного пристрою на компакт-дискового Бекера з наступного покоління мерседесів, 210-го кузова.

З цікавого. В 124-х, автомобілях родом із 1980-х років, так, існує заводська опція - зміна гучності звуку при зміні швидкості пересування цього самого "архаїчного" авто. При досягненні 60, 85, 110, 130, 150 і так далі кілометрів на годину, гучність дещо зростатиме, цілком, до речі, адекватно, і при зменшенні швидкості так само повертатиметься до попереднього рівня. Бекер наступного покоління теж повністю підтримує дану функцію: С - спадковість ))
Не знаю, як звучали оригінальні касетні магнітоли, мені купе дісталось заколгоспчене якимось не найкращим піонєром, але з Бекером, який я, звісно ж, одразу встановив, система зазвучала дуже приємно. Ні, вона не хапала зірок з неба, була далекою від ідеалу, але вона не напружувала. Не виникало бажання одразу все викинути й мастирити щось більш досконале. Дуже ненав'язлива, комфортна - такою я б охарактеризував заводську музику мерседес 80...90-х років. З цим можна жити, так.

Розвиток bluetooth зробив використання системи суттєво зручнішим: встановлений модуль, найкращий на той момент, за 30 американських гривень, дозволив позбутись компакт-дисків: колись щастя, а сьогодні уже пережитку минулого. 
Але певні риси аудіофіла таки не дозволяють мені зупинитись на досягнутому, і волають про покращення ))

В наступних серіях.

І медитація на тему шумоізоляції: Оммммммм )))

Реклама

Зимова вигода: знижка -1000 грн на ремонт авто!