Жулік який зміг або 2700 км пригод

Мрія, яка стала реальністю

У мене давно була ідея – проїхати довгий маршрут на дідусевому Жигулі. Але, як це часто буває, мрії залишаються мріями. Я не був упевнений, що ця затія взагалі має право на життя. Бо, чесно кажучи, подорож у 3000 км на авто 1976 року – це завжди ризик.

Якось одного вечора, попиваючи каву з товаришем, я вирішив поділитися цією думкою:

— А давай поїдемо Жигулями в Карпати?

Очікував, що він засміється, покрутить пальцем біля скроні й скаже, що це божевілля. Але сталося навпаки. Він підтримав ідею та відповів:

— А давай!

І ось так все закрутилося.

Підготовка до поїздки

Приблизно тиждень пішов на останні приготування, хоча насправді я ще рік тому почав серйозно відновлювати техніку:

• Головка блоку після ремонту
• Вся ходова оновлена
• Карбюратор (рідний Weber) перебраний
• Новий термостат і помпа
• Новий антифриз
• Масло замінене у двигуні, КПП і редукторі
• Нові свічки й високовольтні проводи

Загалом, наче й ламатися вже нічому. Але, знаючи радянську класику, я все ж узяв у дорогу бензонасос, свічки, рідини та базовий набір інструментів.

Старт подорожі

План був простий:

• Спочатку на вихідні до Києва
• Потім на два дні у Львів
• І вже тоді – Карпати

Їхати вирішили у спокійному, розміреному темпі, як виявилось пізніше що Жигуль на 4х ступці нормально може шуршати трасою зі швидкістю 110 км/год .

Для цікавості вирішили робити фото біля кожної стели обласного центру😁

Машинка показала себе з найкращого боку. Їхала впевнено, навіть у столичному трафіку не перегрівалася й почувалася супер. Хто б міг подумати, що 48-річна класика може так гідно витримати випробування київськими заторами?

Погнали далі

Передмістя Львова теж запам’яталося. Двічі потрапив в об'єктив камер. Але цього разу я, здається, не проти — хай класика буде помічена!

Тут я вже, як бачите, вже хотів соби фото на пам'ять😁

Львів зустрів нас гарною погодою, бруківкою та… першою поломкою. Потік бензонасос. Але панікувати не довелося — запасний був під рукою. Швидка заміна прямо на вулиці, і ми знову в русі.

Зупинилася на оглядовому майданчику зробити пару класних фото🙃

Ще одна поломка в дорозі, ну як поломка, через заниження відірвали резонатор. 
Але який тільки вид, ви тільке погляньте дуже гарно. В такій обстановці ремонтуватися було одне задоволення.

Відпочили пару днів у Пилипці і рушили далі у подорож до Києва. 

Ми вирішили зробити нашу дорогу цікавішою і поїхали іншим маршрутом Пилипець - Івана-Франківськ - Тернопіль - Хмельницький - Вінниця(не вийшло) - Київ

Кам'яний сюрприз перед Хмельницьким

Найцікавіша ситуація трапилася перед Хмельницьким. З-під фури вилетів камінь і… розбив лобове скло. Оскільки воно було ще рідне, сталінітове, то моментально пішло павутиною. В той момент я чітко усвідомив: ось вони, справжні пригоди на класиці!

На щастя, у мене є знайомий у Хмельницькому, який одразу підказав, де можна швидко замінити скло. Ми вирушили туди, вже майже доїхали, і тут я вирішив зробити фото біля стели. Але дорога підклала ще один сюрприз — неякісний асфальт. Кузов зіграв, і… скло просто випало!

Це було ще те видовище. Стою, дивлюся на порожню рамку лобового, а вітер свистить в салон. Але головне — всі цілі й здорові!

Скло замінили швидко. Після такого пригоди треба було перевести дух, а у нас є традиція — в кожному місті заїжджати в Мак. Тож вирушили на бургер і колу.

Далі треба було вирішувати маршрут: їхати через Вінницю чи напряму на Київ? Через брак часу обрали другий варіант — і це була помилка. Потрапили на відверто погану ділянку дороги й повзли досить довгий час. Мабуть, таки варто було зробити гак через Вінницю.

Переночували і вирушили додому

Для того щоб порахувати довжину подорожі скористаємося математикою😁: 19 334 – 16 626 = 2707 км. Це була справжня пригода!

Загалом маршрут вийшов такий:

Донець - Полтава - Київ - Житомир - Рівне - Львів - Пилипець - Івано-Франківськ - Тернопіль - Хмельницький - Київ - Полтава - Донець

Якщо ви сумніваєтеся, чи варто вирушати в подорож на класичному авто, моя відповідь однозначна – ТАК. Такі моменти запам’ятовуються на все життя.
Хочу подякувати своєму товаришу Дімі за компанію, за море позитивних вражень та гори емоцій, а Жуліку хочу сказати дякую, за те що він нас не підвів і витримав випробування дуже чемно!

До речі, це був лише початок! Вже через рік нас чекала нова поїздка – на KyivCarFest. Але це вже зовсім інша історія…