Враження, вердикт і що далі

Спочатку це повинен був бути запис про три речі:

•  Мої оди технологіям, які напхані у мазду;
• Про те, як мені катастрофічно не вистачає двигуна і про його великий і нерівномірний апетит;
• Про емоції, які викликає мазда і шо з нею не так.

Власне, я б дійсно міг розповісти про те, що в камеру заднього виду можна побачити кількість шарів фарби на сусідському жигулі; про те, як ключ від мазди можна зашити в труси і взагалі більше ніколи не діставати; і про те, як датчики мертвих зон і тримання у смузі не дають в'їхати в вусатого дядька на октавії, який спокійненько собі їде на дачу у сусідній смузі. Але запис буде дещо про інше.

Минулого року я вперше в своєму житті взяв собі IPhone. Причому взяв я саме його, а не звичний для себе Samsung, керуючись одним основним аргументом - я ніколи в житті не тицяв яблучні телефони і мені було цікаво спробувати щось інше, а попутно відчути ті самі забуті емоції, коли ти сидів розбирався у свіженькій нокії - які є рінгтони, куди тицьнути щоб тобі перекинули картинку з крутою машиною і в які ігри можна пограти в школі на перерві. 

Мазда стала додатком до айфона у вигляді автомобіля - цікаво було спробувати американо-японку мексиканської збірки, до цього маючи лише німців(один був з чеським корінням), потицяти пальцем в сучасні кнопочки, покористуватись сучасними асистентами та і просто понюхати свіжу машину. Такий от я дивний, ага. Нагадаю, мазда вироблена у вересні 2021 року, а у квітні 2024 ми її вже виграли на аукціоні, тому грубо кажучи, по дорогам вона каталась лише два роки - свіжак. А було ще цікавіше, враховуючи, що найсвіжішою тачкою до цього був Сірокко 2011 року, і той в не дуже максимальній комплектації, м'яко кажучи.

Деякі друзі та знайомі були на 150% впевнені, що після того як ми покатаємось на мазді, то захочемо собі її лишити, а ікс піде на продаж. Ну бо зважаючи на рівень доробок, сир з нами до кінця наших (чи його) днів, а "зимову" тачку у вигляді Ікса можна поміняти на щось цікавіше. Що таке сучасна машина проти вісімнадцятирічної старої дизеляки, правильно ж? Ця думка не викликала у мене нічого крім флешбеків, бо історія з іксом починалась один в один - "покататись пару місяців і продати", але все пішло не за планом, як і цього разу.

Маючи всю цю інформацію, ми планували покататись пару місяців на мазді, скласти своє враження і вже тоді думати що з нею робити, бо три тачки в сім'ї - забагато навіть для таких мажорів як ми. Було навіть декілька моментів за цей період часу, коли я їздив на трьох машинах за один день - мажори, кажу ж. Але саме ця можливість покататись на декількох машинах одночасно і допомогла скласти фінальне враження про японку.

Мені подобається на ній їздити - в салоні тихо і затишно. Цей затишок я спочатку сприйняв за хорошу шумку, а всім навколо знадобився деякий час, аби переконати мене у зворотньому. Зате всередині є ефект відокремленості від навколишнього світу - у іксі з його величезними нетонованими вікнами такого не вистачає. 

Мазда відносно м'яка і добре керується, хоч і не вміє лупити головою в підголівник, коли тиснеш педальку, а прискорення не супроводжується свистінням турби чи гудінням вихлопа. Взагалі, цей двигун максимально дивний. Японці позиціонують свій атмосферний Skyactiv як потужнішу та економічнішу версію турбомоторів, але потужність тут, як я вже і сказав - сумнівна, а малий розхід це взагалі прикол. Показники бортового з цифрами 13л, 15л, 17л/100км і повідомлення в телеграмі типу "бензік всьо" були чимось звичним під час ремонту (який тривав аж 6 місяців), тому вже тоді мені здавалося, що вона жере бенз цистернами. Чим далі тим було страшніше, але коли вже почали їздити на ній кожен день - розхід вирівнявся до моїх дефолтних 12л/100км - цифри, які я бачу і на двох інших своїх машинах, з невеличкою поправкою: на інших двох машинах треба тиснути педаль значно частіше, аби отримати такий розхід.

Якось так плавненько ми підібралися і до основного мінуса. Вона звичайна. Був би я якимось середньостатистичним сім'янином, який живе у якомусь рандомному передмісті американської Атланти, то Мазда була б чудовим інструментом для того, аби завезти дитину в школу, а після цього хайвеєм їхати на роботу в офіс і так за роком рік. Це б не викликало абсолютно ніяких напрягів, бо вона створена для цього. Смикнути дверну ручку, сісти і поїхати без зайвих думок. У наших відносинах з маздою основні емоції були на початку, коли її виграли, ремонтували, їхали перші метри, вперше користувались її асистентами. Зараз - просто зручно, просто їздимо.

Як же так вийшло, що вісімнадцятилітня дизеляка все-таки виявилась краще за сучасний автомобіль? Перш за все - емоції від водіння, звичайно. Натискаєш - воно їде, і пофіг що тачка важелезна - прикольно. Кліренс у 18, а то і 20см - можна застрибувати на бордюри і не паритись за якість дорожнього покриття - прикольно. Шість муркаючих циліндрів та дизельний крутний момент - прикольно. Дир-дир-дирчастий запуск під час морозів - безглуздо, але прикольно. Можливість скласти сідухи і перевезти шафу - трохи менш безглуздо, але теж прикольно. Я можу продовжувати і продовжувати, але от чомусь коли намагаюсь перелічити переваги мазди, то все закінчується на її зовнішньому вигляді та електронній начинці. 

Я все ще вважаю себе більше ваговодом, ніж беенвістом, але є ненульова ймовірність, що BMW-хвороба вразила мій мозок вже достатньо, аби я підсвідомо не сприймав жодну іншу тачку. Погано це чи ні - дивлячись з якого боку поглянути. Можливо, для того, аби скласти нормальне враження про мазду треба більше часу, але я не бачу сценаріїв, у яких це враження зміниться. Це просто хороша машина, на якій просто треба їздити, і саме тому вона вже зайняла своє місце на дошках оголошень.