Старина, пісок, дитинство.

Нещодавно я анонсував деякі збіги, і ось чергова низка невипадкових випадковостей.

Мій батько в дитинстві колекціонував масштабні моделі автівок, а згодом ця колекція перейшла до мене і зросла до понад тисячі примірників. Якоїсь загальної концепції в ній не було, адже в моєму дитинстві не всі розуміли мою нудність та жагу до впорядкування, тож дарили зазвичай аби-що. 

З часом я переформатував радянський мотлох 1:43 у більш цінну - взагалі та зокрема для мене - колекцію американських Мустангів 1:24, про які розповідаю у блозі. Але під час переїзду зʼявилася необхідність позбутися всього зайвого. Я роздарив значну частину моделек друзям та тим, для кого вони будуть мати сенс і кого щиро порадують, і нещодавно не без жалю розпрощався із Священним Граалем - півсотнею британських Matchbox, продавши їх на аукціоні (дуже дешево, на жаль, адже у нас дотепер цінується лише радянське лайно).

Втім, були деякі модельки, які я не лише зберіг, але й тримаю біля себе. Не тому, що вони мають якусь надзвичайну цінність у середовищі колекціонерів, а тому, що вони безцінні особисто для мене. 

Серед всіх Matchbox Superfast, доступ до яких під наглядом прабабусі я отримав десь в чотири роки, тобто 1986-го, була одна, яка подобалася мені більш за всі інші, адже я з дитинства був прихильником реалізму, і вся ота дизайнерська фантастична фігня мене не дуже приваблювала. Протягом останніх років двадцяти левова частина колекції зберігалася у моєї бабусі, аж до її смерті, і я не дуже добре памʼятав, що там взагалі було, час від часу відчуваючи лише якісь флеш беки з минулого. Отже, уявіть яким було моє здивування стільки років потому, коли я взяв до рук ту саму модельку.

Так, це Dodge Challenger першого покоління! Точніше другий рестайлінг 1972-1974 років. Сама модель виготовлена 1975 року корпорацією Lesney. «Made in England» - тобто навіть не Great Britain ще! 

Цей Челік не дуже схожий на оригінал і у порівнянні з сучасними моделями не витримує жодної критики, але ж хіба це щось змінює с даному контексті?

Так, цьому малюку щойно виповнилося пʼятдесят років, і я просто не знайшов в собі сил з ним попрощатися, залишивши його як нагадування про своє дитинство. А можливо це саме те минуле, що визначило моє майбутнє?.. До слова, в серії Superfast 75 ця модель була першою. N1 і ніяк інакше. Випадковості не випадкові, еге ж. 
 
Далі була купа Bburago та Hot Wheels - як без них? - що я теж розпродав та роздарив. І в той самий момент, коли я відправляв Новою Поштою свою колекцію маслкарів HW, мені пише мій друг @Xima:

-Бро, забери в моїх батьків сувенірчик, я передав. 

Останній день в Одесі, всі речі в чемоданах та коробках, часу катастрофічно не вистачає, а місця для вкрай необхідних речей ще менше - які тут сувеніри?! Але я забрав. 

Тут варто зазначити, що я віддав всі свої Челенджери Hot Wheels другу, позаяк серед них не було жодного рестайлового стоку. Навіщо мені ще один?!

Цифра «6» відіграє значну роль у моєму житті, про що я колись розповім окремо. Але, коли я встановлював обкладинку для свого профілю FB десять років тому, я не здогадувався ані про те, що багато років потому придбаю білий Челенджер, ані про те, що зйомки Vanishing Point відбувалися у Долині Смерті на трасі Route 66. На збіг прізвищ Ковальскі/Ковальчук я теж уваги не звернув. Я просто обрав те, що відгукнулося у моїй підсвідомості, та визначив слоган «there’s no shortcut to any place worth going» як своє життєве кредо. 

«Визнай та живи з цим».  Адже дійсно не існує скорочених шляхів до місць, що варті відвідування. Принаймні для мене. 

Хоч там як, а причина, через яку я зберіг цей майже пересічний Hot Wheels з серії Stars&Stripes, попри те що він не білий і взагалі Widebody, в невеличкому сюрпризі, що робить цей HW дуже особливим і завдяки чому я його ніколи не розпакую. В той час, коли зі старого Челіка 1975 року пісок ще не сиплеться, з цього 2024…

…теж не сиплеться, але він там є під блістером. І пісок не аби-який, а саме той з узбіччя славнозвісної Route 66 в Долині Смерті, що Xima власноруч насипав туди вочевидь згадавши про мене.

Такі подарунки безцінні! Адже вони як той місток між близькими людьми, що через обставини знаходяться на великій відстані один від одного і водночас якимось дивним чином залишаючись поруч.

Третя моделька, що я вожу з собою - це перша нагорода моєї доньки, яку вона отримала напередодні відʼїзду. У одеській «Антошці» тінейджер з накладною бородою в образі Святого Миколая був взагалі не готовий прослухати від шестирічної дівчинки два куплети та приспів «Poison» Еліса Купера замість віршика про зайчика або “Jingle Bells”.

Але ж тут «хто до чого звик». Отже щойно дідусевий ступор зійшов нанівець, він поліз до мішку по подарунок. Я навіть не сумнівався в тому, що там не буде якоїсь ляльки чи бантика:

Але ж Hot Wheels там теж міг бути будь-який, бо зазвичай роздають яскраву фантастичну фігню та суперкари, бо спортивні та яскраві. Але ж був він такий, як треба: достатньо футуристичний, щоб привернути увагу дитини і не загубитися серед інших її HW, і водночас олдовий, як любить її татко:

Вигаданий Small Bloc, як збірний образ маслкара 70-х, що текстурою імітує старовинні іграшки з деревини, чудово влився до компанії. Напевно якось так будуть виглядати рестомоди, коли донька підросте:

Я ж за все це випив чудового - але доволі міцного - французького шампанського пива, що придбав в Румунії за поради @MEDVEDc4. Без закуски, без понтів, з подарункової чашки від Driver.TOP. Такі збіги мені до вподоби!

І здається, має бути не до автівки в такі моменти душевного спокою та психологічної рівноваги, але «ніт». Вчора, до прикладу, підготував превентивно зроблені в Одесі страйпи до інсталювання на автівку.

А це означає, що невдовзі я познайомлюся зі світом кузовного ремонту Чернівців. Дивлюся на це із оптимізмом. @MEDVEDc4 , даю майстер клас, візьмеш участь у процесі?