[не]випадковості: нагорода.

Протягом останніх місяців все моє життя перетворилося на чергу (не)випадкових  збігів, що призводять до вкрай несподіваних та дуже масштабних результатів. Розповім про один з таких "збігів", що є хоч і дрібним, але напрочуд показовим.

Дванадцять років тому я влаштовував черговий стенс івент в Грибівці, в якому звісно теж брав участь зі своїм Chrysler 300C.

Крайс тоді ще був далече до фінального вигляду, бо ані повернути оптику та хром, ані встановити японський обвіс я на той момент  ще не встиг.

Проте до заходу готувався серйозно, і стартер-пек у вигляді  22" дисків, статичного дропу в 120мм та прибирання зайвого втілити спромігся. Отже на збіговиську низких та стильних  300-й не виглядав чужерідно.

Врешті за результатами голосувань 300С  здобув перемогу в номінації "Краща Американська Автівка". Перемога, чесно кажучи, така собі, адже американських автівок того разу було лише три, здається, але ж не повертати ті призи назад.

Ба більше нагороди, як і все інше стосовно івенту, робив я сам за власним дизайном. 

Отже отримав я той приз, привіз додому, потримав на полиці протягом декількох років, а потім поклав десь у майстерні. 

До слова, та біла 5-метрова  автівка з 345-м HEMI мені дуже подобалася, але були три речі, з якими я не міг змиритися: 1)Автомат 2)Зайві двері 3)Повний привід. Тобто мріяв я саме про білий HEMI Challenger з Тремеком, але так, як мріють школяри про якусь Countach: "може коли я стану старим і мене це все вже не порадує..."

Але ж так склалося, що я не надто старий, проте HEMI Challenger з Тремеком у мене вже є, і він всупереч очікуванням радує. Було б ще де та з ким цими радощами поділитися в оффлайн режимі... Кляті кацапи навіть цю мрію зіпсували. 

Отже, після декількох переїздів про ту нагороду я звісно забув, аж раптом під час збирання речей минулого місяця дістався тої пильної шафи на балконі та аж гикнув!

Голосування за Авто Року тоді було в самому розпалі, тож приходжу додому і кажу дружині: "хоч там як, а приз за Авто Року у мене вже є". Сам робив!

От що я там намалював виявляється 12 років тому! Дочекався, як то кажуть. 

LeMans страйпи на гравіюванні чітко вказують на те, що Челенджер у мене з'явився вчасно, бо хтозна яка доля його б спіткала, якби він опинився в мене тоді.

 Принаймні стенс тортури б цю баржу точно не оминули. Адже не просто так lower і не просто так wider.

Хоч ця нагорода і є одною з небагатьох, що я досі не відніс на смітник, але та епоха тепер точно позаду. Тож напевно і бренду L.A.W. невдовзі час піти, бо кардинальні зміни в житті супроводжуються необхідністю позбутися багатьох речей та звичок. Чи це погано? Звісно ж ні, адже подекуди минулому треба дати волю і залишити в минулому. Тож не дивуйтеся, якщо раптом я психану та зміню стать "ім'я".