Що ти таке?

То ж що таке цей Ренегат та чому я його обрав?

​​​По-перше, це Jeep. Зрозуміло, що в цьому кросовері більше великодніх яєць та притягнутого за вуха спадка великого позашляхового минулого, ніж справжнього Джіпу. Але ж недооцінювати малюка теж не варто. При величезному для такого класу кліренсі, гарній геометрії, непоганому повному приводі та доволі потужному двигуні, як на мене, це щось на кшталт американської Ніви. Тобто італійської звісно, бо складаються "Відступники" саме в Італії, на заводі в Мірафіорі. Еге ж! Спагеті вестерн!

Завжди полюбляв американські і італійські автівки, але навіть не розраховував на комбо. Але до цього ще повернемось, бо купив я Ренегат не через метрику. 

Купив я його звичайно ж через дизайн. Якщо говорити про базові версії Реніків із величезною щелепою бамперу на дістрофічних колесах, то це жах жахливий. Але ж як змінює все ліфт, колеса та атрібути Трейл хок! Попри спільну платформу з Fiat 500X, дизайн Ренегату здається мені більш влучним та доволі брутальним, якщо ви розумієте, про що я: це однозначно не вовк, але й не болонка. Загалом Renegade нагадує мені французького бульдога, будь це порівняння гарним чи ні. А в автомобільному розумінні це щось між екстремально нішевим та непрактичним у повсякденні Джимні та великим дорогим Бронко:

Дивно, що, незважаючи на дитячу довжину, сприймається він, як великий та важкий автомобіль як зовні так і з середини. Щодо останнього, то, враховуючи споряджену масу майже у 1700 кг, то так воно і є насправді. Що там може стільки важити? Так це ж італієць! Пригадайте 159-у Альфу, наприклад. А у Ренегата з нею більш спільного, ніж з Ренглером, як не дивно. 

З приємностей у моєму Реніку є бампер Trail Hawk, з відносних приємностей - ліфт та колеса, а з сумнівного - осліплююча LED оптика скрізь та бозна навіщо пофарбований в чорний глянець пластик бамперу, ліхтарів та емблеми.

​​​​​До цього ще повернемось окремо, бо майже все, що привернуло увагу до даного екземпляру, буде врешті замінено. 

Що ще мені сподобалось у (не)Джіпі?

Це Мопар! Не знаю, гарно це чи погано, але після двох HEMI та мрій про Челенджер хоч якось душу зігріває. Зрозуміло, що Мопаром зараз може бути що завгодно, але светер сам себе не вдягне. Це по-друге.

А по-третє, в Реніку-вареніку дуже якісний інтер'єр. Вражаюче якісний! Якість матеріалів та спосіб збирання деталей оздоблення видає італійське походження миттєво! Немає тут Джіпу у звичному розумінні, і це, здається, на краще. Власники євролухурі мене не зрозуміють, але після маршруточного аскетизму Рема, жебрацької розкоші 300С та циганського блиску пластмасового металу Мустанга цей м'якенький пластик, гумові крутилки та тонкі смужки хрому - це просто свято якесь! Екран звісно крихітний та страшненький, але ж функціональний, навіть якась міні камерка є, та й звук непоганий. А ще мені цифрова панель приладів дісталась від багатої версії

Ось там вже картинки якісь та багато усіляких покажчиків корисних та не дуже. Не люблю таке, але ж зручно,  інтер'єр пожвавлює та надає відчуття, що ти не в авто із минулого століття. 

Ще мені подобається, як він керується. Ні, правда! Чотири МакФерсона, по три важіля на кожне заднє колесо, широка колея,гарне налаштування ЕПК, дуже широкі діапазони налаштування сидіння та керма - ідеальний баланс між жорсткістю та комфортом із великою енергоємністю підвіски. Баланс ідеальний лише для міського кросоверу із претензією на позашляхову брутальність, зі спорткаром ліфтований Ренік не переплутати. Це все суб'єктивно, але щодо відчуттів за кермом я очікував набагато гіршого! 

Щодо двигуна, то 2,4-літровий Tigershark веде родословную від спільного для Hyundai/Mitsubishi/Chrysler проєкту World Engines. В цілому надійний алюмінієвий SOHC із дворядним ланцюговим приводом ГРМ. Зі старими версіями цього двигуна він має не так багато спільного, бо італійці відмовились від другого розподільчого валу та механізма зміни фаз на користь свого фірмового винаходу -  Multiair.

В двох словах, це електрогідравлічний привід впускних клапанів, встановлений замість другого валу. Крім непоганих показників (184 к.с. та 238 Нм) це зроблено заради економічності, але, як це часто трапляється у італійців, щось пішло не так. Жере він, як скажений, тож, як би не соромно визнавати, але я радий, що маю ГБО. 16-17 л газу на 100 км дуже плавного руху містом - це якось занадто за моєю шкалою розумного. Але ж люди кажуть, що норм. Все одно в перерахунку на бенз це ті самі 10/100, що випиває Мазда, а запас ходу набагато більший. То ж нехай жере. Ще кажуть, що він олію теж жере, але про це потім.

А ще мені сподобалось ком'юніті (це вже п'ята причина, чи скільки там?). Цілком нормальні та адекватні хлопці без зайвих понтів та захоплені автівками. Половина з яких вже за тиждень тусили у мене в боксі, колупаючи свої недоджіпи:

В цілому мене на диво не дратує ані автомат, ані купа електробрухту на кшталт стоянкового гальма чи кнопки старту або keyless entry. Якось в цій автівці воно все не зайве. А ось що дратує, так це багажник. Але ні, про нього теж окремо, бо я працюю із вирішенням цього питання.

Та й що я все про себе? Головне, що дружині він подобається. "Ренегат класний!" - сказала вона, а я погодився, бо знаю як його таким зробити попри те, що це може здаватися сумнівним.

​​​​​​Отже to new adventures! Навіть якщо ці пригоди зараз обмежені нудним пересуванням декількома вулицями Слободки.

​​​​