Невеликий гайд по Болгарії

     Я довго вагався, чи варто писати пости про подорожі — як автомобілем, так і громадським транспортом. Ще до повномасштабної війни я багато їздив у різні країни як турист, а після її початку — ще більше, вже здебільшого у робочих справах, але з елементами подорожей.

     Одразу відповім на запитання, яке часто виникає. Я не «ухилянт» — маю офіційну відстрочку з початку війни, працюю на ЗСУ, живу в Одесі.

     Цей пост я задумав як гайд — про стан доріг, маршрути, ночівлі, їжу, цікаві місця та особисті враження. Майже всі мої подорожі починаються з Одеси, тому саме з неї й почнемо.

     За останні два роки я неодноразово бував у Болгарії на автомобілі. Мої маршрути пролягали вздовж узбережжя, до столиці Софії та міста Пловдив.

     Дорога на південь Одеської області проходить через Паланку по трасі Одеса–Рені. Покриття там хороше, є розмітка, знаки та камери контролю швидкості. Сама дорога цікава, але вузька: лише одна смуга в кожному напрямку та чимало фур і великої техніки. На відстані близько 200 км середня швидкість виходить приблизно 60 км/год. Варто врахувати, що заправок із нормальним сервісом до самого Ізмаїла майже немає — лише сумнівні точки. Тому краще заправитися ще в Одесі.

     Далі є два варіанти перетину кордону. Перший — паромна переправа Орлівка–Ісакча. Пороми ходять кожні пів години, черг зазвичай немає. Вартість — 20 євро за легковий автомобіль із водієм плюс 1 євро за кожного пасажира. У середньому весь процес займає близько півтори години: пів години на контроль, 15 хвилин на завантаження, 10 хвилин сама переправа через Дунай і ще близько пів години перевірка з боку Румунії.

    Другий варіант — через Рені. Там доведеться проїхати кілька кілометрів територією Молдови, а це означає два кордони: Україна/Молдова і Молдова/Румунія. Для проїзду через Молдову обов’язково потрібно придбати віньєтку — це можна зробити онлайн або на місцевій АЗС. Вартість — 2 євро. У середньому весь цей маршрут займає приблизно 3 години, якщо немає великих черг.

     Особисто я більше люблю варіант із паромом, тому й далі розповідатиму від Ісакчі.

На території Румунії обов’язково потрібен міжнародний техогляд автомобіля, зелена карта та відсутність тонування на лобовому й передніх бокових вікнах. Це перевіряють прямо на кордоні, і якщо чогось бракує — далі вас просто не пустять. Віньєтку можна купити онлайн або на АЗК: даєте техпаспорт і вказуєте термін дії.

      Далі я зазвичай їду через місто Тульча. Дорога там вузька, з серпантинами та гарними краєвидами. Уздовж маршруту є АЗК з хот-догами та напоями.

Наступна точка — Констанца. Це велике портове місто, яке, чесно кажучи, не дуже вартує уваги. Є кілька торгових центрів, пляжів і стандартних готелів (близько 50 євро за ніч), ціни на їжу — як в Україні. Жодних особливо цікавих музеїв чи локацій я там не знайшов, хоча був понад 10 разів. Лише гарна швидкісна кільцева дорога. У передмістях (Мамая, Наводарі) є багато житлових комплексів, готелів і пляжів, а також аквапарки. Влітку там людно, а взимку — порожньо й доволі сумно. Тож я раджу їхати далі на південь.

     Кордон Румунія–Болгарія простий: перевіряють паспорти, і все. Черг зазвичай немає, займає хвилин 10–15. Одразу відчувається різниця — якщо в Румунії покриття нове й гладке, то в Болгарії асфальт більш шорсткий і шумний. Ям немає, але розмітка та якість дорожнього покриття явно слабші.

     Моя перша рекомендована зупинка — містечко Каварна. Це симпатичне приморське місто з рибацькою атмосферою, гарними краєвидами, пляжем та ресторанами з морепродуктами.

      Далі йдуть курорти Албена та Золоті Піски. Це рівень вище, ніж у румунських курортах чи, скажімо, у Затоці під Одесою. Готелів і ресторанів дуже багато, море тепле та чисте, пляжі доглянуті. Номер у сезон коштує від 50 євро за двомісний, є й готелі з системою all inclusive.

      Варна. На мій погляд, Варна дуже схожа на Одесу. Влітку там людно й весело: центральна частина міста плавно переходить у пляжну зону, повну барів і дискотек. На пляжах є платні зони, але біля самої води завжди можна відпочити безкоштовно. Крім пляжів, у місті є пішохідні бульвари, археологічний музей, кілька великих торгових центрів та навіть автомобільний музей.

    Їдемо далі, до міста Бяла. Поруч, на мисі, є залишки античної фортеці та музей, але, відверто кажучи, дивитися там майже нічого. Натомість тут чудові й майже порожні пляжі з крутими схилами. Ми залишалися тут на кілька днів — дуже спокійно, людей мало, а в місті за два кілометри можна знайти кілька кафе й супермаркетів. Атмосфера для чилу — ідеальна.

     Перед Несебром починається красива, але складна гірська дорога. Для любителів драйву — саме те. Але є нюанс: завжди знайдеться автобус чи фура, які тягнуться зі швидкістю 15–20 км/год, і обігнати їх непросто через безліч закритих поворотів. Навіть уночі обов’язково хтось буде їхати попереду. Але сама дорога якісна, із розміткою та знаками. Несебр — дуже колоритне місце. Це античне містечко на півострові, яке зараз більше схоже на великий ринок з кафе й магазинчиками. Вузькі вулички, старовинні будівлі, море довкола — атмосфера неймовірна. Тут варто провести хоча б один день: прогулятися, пообідати, зробити фото. Якщо є дрон — обов’язково взяти з собою. Парковка на день коштує близько 10 євро (ціна на літо 2024 року).

     Далі — Бургас. Я був там у вересні й жовтні, і вважаю цей час ідеальним: відпочивальників уже мало, море тепле, сонце не пече. Пляжі гарні, їжа смачна й доступна. Готелів достатньо, але переважно це невеликі міські варіанти. Особисте враження — там неймовірно багато й дуже гучних чайок 🙂 та багато вуличних котів)

    Потім я вирушав у бік столиці, до Пловдива. Автобан "Тракія" якісний, дві смуги в кожному напрямку, обмеження швидкості — 130 км/год, але більшість їде швидше. На АЗК навіть є ресторани McDonald’s і KFC.

     Пловдив — це не про пляжний відпочинок, а про історію. Місто вважається музеєм болгарського відродження, розташоване серед пагорбів, дуже затишне й гарне. Центральні вулиці пішохідні, з безліччю кафе та архітектурних пам’яток. Особливо вражають античний амфітеатр та залишки іподрому, гарно вписані в сучасний центр.

    Неподалік знаходиться Бачковський монастир — приблизно 30 км від міста, дорогою через гори й ліси. По дорозі можна заїхати в Асенову фортецю: від неї залишилися стіни, але храм зберігся добре. Виглядає дуже мальовничо, але варто врахувати: від стоянки до храму йти близько 500 метрів угору по скелях, тож кросівки обов’язкові.

     І, нарешті, Софія. Це велике місто з багатою історією, розташоване серед пагорбів. Чесно кажучи, мене воно не дуже вразило як туриста. Є головна пішохідна вулиця — бульвар Вітоша, є кафедральний собор Олександра Невського. Якщо плануєте подорож, то сенсу їхати сюди спеціально небагато. Хіба що зупинитися проїздом на день.

    А тепер кілька слів про болгарську кухню. Обов’язково скуштуйте печені перці — тут їх називають «чушки». Подають холодними, цілими, з бринзою чи фетою та оливковою олією. Дуже смачно! Ще одна класика — лютеніца: намазка з болгарського перцю, яку подають із хлібом. Є й різні рублені ковбаски на кшталт молдавських мітітей чи люля-кебабу. На узбережжі безліч морепродуктів: від бичків і мідій до креветок та рапанів.

Мова. У Болгарії часто можна порозумітися російською або англійською. Валюта — болгарський лев, але в сезон часто приймають і євро, і долари.

      У цілому, Болгарія — чудовий напрямок. По-перше, це близько: з Одеси можна доїхати своїм автомобілем за 7–8 годин. По-друге, гарні пляжі, дороги й кухня. По-третє, наприкінці сезону тут цілком адекватні ціни при хорошому сервісі.

     P.S. Це пробний пост. Якщо вам зайде — буду писати далі. У планах — гайд по Кіпру, Північній Італії, Варшаві, Східній Іспанії. А ще хочу зробити серію про Одеську область, адже й тут є чимало цікавого. Можете написати коментарій, якщо зайшло то нажміть поділитись, бо підписників на мою сторінку лише 4) Відкритий до критики.

    P.S.S. на написання цього посту мене натякнули пости @Кowаlsкі про подорожі та пост про тріп до Дністра @Beniia 

    P.S.S.S. В редагуванні допомагав ШІ.