Італія 🇮🇹, Доломіти 🏔️ частина 2

Мені дуже хочеться, щоб ти, любий читачу, бачив своїми очима те, що бачив я, коли проснувся вранці... 

Тож частина друга відкриється тобі з еротичного виду на гори прям з ліжечка )))) 

Впевнений, шо ти теж %уй би хотів вилазити з нього за таких обставин, але довелося б, як довелося і нам. Бо по маршруту в нас були Seceda, Chiesa di Santa Maddalena і Geisleralm. Ми швиденько зібрали манатки, побігли вниз де нас чекав реально царський сніданок. Якби мене міг  читати господар готелю то без жодного сумніву я б сказав, що questo è stato uno dei migliori hotel in cui abbia mai soggiornato.

До речі, якщо ти не читав частину 1 то вона тут: https://driver.top/blog/611351/

День третій. Сечеда - Церква Санта Магдалена - Зансер Альм - Брунікo

10 вересня, пункт перший - гора Seceda.

Припускаю ти її хоча б разок та й бачив у тих своїх інтернетах. Вона не така знаменита як Маттерхорн, але від того не менш прекрасна і захоплююча. Щоб дістатися туди, ми поїхали до до канатки Funivie Seceda в місті Ортизей. Там є платна крита парковка, але доки ми туди дісталися, місць там вже не було, тож нас запаркували на схилі, як то кажуть, де вдалося. 

Підйом на Сечеду здійснюється двома підйомниками. Квитки можна купити прямо там на місці в касі, але треба відстояти чергу. Можна ще зайти на сайт seceda.it і придбати квиточки онлайн. 

Нижня станція підйому - стандартні 8 місні кабінки лижного фунікулера. Вони піднімають нас до середньої станції де їде вже інша кабінка площею квадратів 16 в яку вміщується не менше 50 людей стоячи. Трос фунікулера від середньої станції до верхньої не має проміжних опор, кабінка їде за рахунок моторів, що на пантографі. Таня, побачивши всю цю конструкцію, впала в традиційну для неї "панічну атаку" при вигляді висоти: я туди не поїду. Але в кабінку пішла. Великий місцевий рудий пес, який з нами їхав від самого низу і, протягом підйому індиферентно лежав собі на підлозі, подіяв як заспокійливе.

Вже через якісь 10 хвилин ми вийшли наверху.

Блядь, як же це захоплює подих. Ти стоїш дивишся і у всі сторони тобі відкривається вигляд на безкрайні Альпи зеленими луками і голими камʼяними вершинами.

Народ, якого здається безліч на нижній станції, виходить і розчиняється наверху бо там реально величезні площі. На Сечеді ми провели близько 2 годин, можливо більше, робили фото і милувалися панорамами.

Спустилися, і взяли курс на Санта Магдалену, що знаходиться в Val di Funes. Не буду вкотре переказувати які охуєнно красиві пейзажі супроводжували нас навкруги, але по приїзду в Санта Магдалену (мальовниче містечко на 370 жителів), я ще не раз діставав телефон, щоб зробити фото.

Тож, запаркувавши автівку на одній з парковок, що попалися нам, ми пішохідними вуличками містечка пішли до церкви.

Так, Санта Магдалена відома своєю однойменною церквою, вірніше костьолом, шо скромно розмістився в мальовничій долині

Перша офіційна згадка про нього датується 1394 роком, і, ймовірно, саме тоді він і був побудований. Однак, від первісної будівлі сьогодні залишилася лише дзвіниця. Нинішня церква датується кінцем 15 століття, а її інтер’єр у стилі бароко було додано у 18 столітті.

Біля церкви за забором розташоване кладовище, а сама церква була закрита. Але особисто я не дуже полюбляю культові установи тому зовсім з цього приводу не засумував. Бо справжня мета поїздки сюди була оживити інтернет-картинку неймовірної долини, в якій розмістилося і містечко і сама церква. Ми обійшли костьол і пішли далі в гори, де розташований оглядовий майданчик, щоразу обертаючись на цей пейзаж. 

Ми деякий час помилувались згори на цю красу, посиділи на ідеально викошеній та ідеально зеленій траві і пішли на парковку, бо сонце повернуло до вечора, а в нас ще по плану був Geisleralm. Це такий гірський приют в долині Val di Funes з отакими охуєнно атмосферними лавочками.

Тут доведеться спойлернути. Ми туди не добралися...

Дістатися туди можна пішки десь за 2 години від парковки приюту Zanser alm. Але коли ми доїхали, то часу до заходу сонця вже було мало і єдине коди ми мали можливість дійти та повернутися засвітло була долина, в якій розташований приют Glatsch Alm. Йти туди треба було близько 40 хвилин рівною доріжкою з білого гравію.

Але по прибуттю ми прийшли також в чудову "інстаграмну" долину.

Помедитувавши на захід сонця та доломітові скелі, ми пішли назад на парковку, шукати де ж ми заночуємо.

Бюджетних варіантів букінг нам майже не видавав тому вирішили їхати в найближче більш-менш велике по місцевих мірках місто Брунікo, бо там був шанс і повечеряти і знайти готель. В Брунікo ми вже приїхали дещо зморені. Запаркували автівку пішли прогулятися і знайти, що поїсти. До слова, вже було темно, прохолодно і не так багато закладів працювало. Серед них був Cosmo Ristorante Bar в якому, попри майже повну посадку, був вільний для нас столик. Не памʼятаю, що ми там замовляли окрім стейка Wagu за 50 євро для мене, але маю зупинитися на подачі. І у попередньому готелі, і в цьому ресторані, до того, як виносять основне блюдо, подають кілька компліментів, які є цілком самостійними стравами: салати, закуски. Тому до виносу основного блюда вже якось і не голодний. Не знаю, чи це скрізь така практика в Тиролі, але цікаво. Напишіть, якщо знаєте, в коментар. До слова, для мене до цього часу якось не дійшла ідея стейків. Відтак wagu, це була ще одна спроба полюбити. В цілому було не погано, але... Я залишуся при думці, що шашлик з яловичої вирізки і люля-кебаб з баранини для мене на сьогодні це найсмачніше мʼясо. 

Прокомунікувавши з персоналом Таня знайшла нам готель і ми, зморені, накормлені та щасливі поїхали відсипатися.

Далі буде...