Закриття гештальтів

Всі найкращі рішення в моєму житті були зроблені максимально рандомно.

Ця міата – не виняток.

Да, про міату я говорив завжди, більше того при виборі своєго першого авто я задивлявся на перші покоління міати, але бажання стрибати в янгтаймери коли ти малий і життя чудово іде без мікрокредитів якось не появлялось.

Останні років 10 в моїй голові було дві установки:

• Міата  це справжнє авто! Ось ті ваші бмв, камрюхи, гті – то всьо херня, А ВОТ МІАТА! Там і развесовка, там і спорт, там і культ. Кароче, божественний грааль інакше не скажеш.
• Міату люби, але в тебе не буде бо: а.  не влізу б. не зручно в. а як батьків возити г. марта трата грошей на іграшку ґ. яка міата будь хоть трошки дорослим (вибери свою відмазку)

Кароче, вона ніяк не могла б в мене опинитись, але життя штука забавна і тому розпочинаємо нову главу.

Криза середнього віку

Взагалі да, лол, мені 28 але ця фраза описує мій стан в якому я знаходжусь останній рік.

Перше – це відчуття, що я хоч і стараюсь по максимуму прислухатись до себе, але повноцінно ніколи не жив і життя було сповнене компромісів. Друге – те, що я хочу собі якусь нагороду за постійну роботу 24/7, всі напряги і відповідальність яку на себе вішаю.

Плавно життя підходило до етапу коли ти починаєш все частіше обдумувати "а коли я встигну?" ну і кароче цей загруз підбиває мене до якихось змін в моєму житті.

Так літом я вирішив, що найпростіший варіант щось змінити в житті – це змінити авто. Варіантів знову було безліч, і всі різні.

• GR86 – да, ще одна машина гештальт, але трошки поновіше ніж те що я хотів спочатку.
• Mini F57 – вже знайоме для мене авто, але у кабріолеті який я так сильно успів полюбити за минулу зиму
• Macan – лол да, була неділька коли я подумав що неважливо який порше, адже коли ти покладеш ключі на стіл вони не будуть з надписом "ДОРЕСТ МАКАН НА 2 ЛІТРАХ"
• Mini Clubman
• Mini Countryman
• Porsche 944

Да, шиза страшна, як бачите логіки тут немає.

Кароче хожу я у всій цій двіжусі, варюсь, переобуваюсь як можу, іду на стрижку де мені кажуть "Дядь, а в тебе тут залисінки".

Ну пізда, життя починає мене вести до кабріолета, але не до того до якого я хотів.

Егоістичний вибір

Окей, поварились, нічо не зрозуміли, а робити то що?

Правильно, повертатись до старих ідей які ніколи не покидали мій мозок.

Да, міата по всім критеріям мені не підходила, навіть якщо почати з самого головного – я в неї не поміщаюсь. Причому це не якесь спортивне "ой мало місця", а буквальне. Якщо я буду крутити руль мої джинси повернутся в 2010 і будуть протерті наскрізь. Але все ж, тупі ідеі найкращі,  і завжди можна купити занижайки сидінь і з горем пополам влізти.

deal, щоб не було, купуємо і вирішуємо проблеми по місцю.

Тиждень пошуків на аукціонах, локальних ринках. Субботній виїзд у Вроцлав, і я зустрічаю її.

Підбору тут не буде, як мінімум з моєї сторони. Коли їхав я знав, що я її візьму якщо я сяду і зрозумію що в цілому я зможу на ній іздити.

І тут о боже, виявляється що якщо сидіти в софт-топі – то місця з моїм ростом 183 там вистачає. При чому настільки що до даху в мене ще десь кулак висоти. Для мене рішення принято.

Далі – мій друг задача якого все ж переглянути всі редфлаги, нюанси і у випадку якщо все погано – відтягнути мене за вуха, запакувати назад в мінік і поїхати додому.

Редфлаги – 0.

Нюанси – да.

І тут потрібно повернутись на 15 хвилин назад, і розказати власника який мені продає. 

Це людина, яка одразу викликає в тебе довіру – бо не носить сумку-бананку, гостинна – бо запрошує додому, любить авто – бо мінік привернув його увагу і завязав діалог.

Власник намагався виконати свою мрію, він дуже сильно хотів зібрати машину щоб кататись на трек, але сімейні плани не дали можливості закінчити проект.

І історія наступна:

"У нього – типове життя в передмісті, електричний мерседес в лізінг, робота в айтішці і велика любов до авто. У міати – життя у селі в Німеччині. Поворотна точка це коли в один прекрасний день вона отримує по жопі, від якого штовхається в паркувальний стовбчик, в неї спрацьовує відстріл капоту і лопається передній бампер.

Тепер машина спавниться в Польші де власник швидко збирає її до стану "можна зареєструвати". Доводить технічну частину до ідеалу, міняє всі рідини, масло в коробці, масло в дифі, купляє диски, нові шини, і планує до весни будувати машину вихідного дня для треку."

Це все розказується з великим ентузіазмом, і в секунду стає дуже унилим.

"Але жінка сказала треба будувати будинок"

Ноу коммент

Математика така, що біток зі штатів без ремонту виходить мінімум в 14000$, тут вже машина яка їздить, зареєстрована, з техоглядом і страхуванням на 3000$ дешевше.

Цифри ніби на моїй стороні.

Далі – комплектація: заводська самоблока, підвіска більштайн, максималька по всім опціям (тут це не важливо але приємно).

Як ви розумієте за вуха мене ніхто не відтянув, більше того думка зі сторони сказала, що це хороший варіант навіть без огляду на вартість, а з вартістю так взагалі єдинорог, тому ми торгуємось на символічну тисячу злотих,  я вперше нажимаю кнопку "старт" і відпустивши друзів вперед залишаюсь з авто 1 на 1.

Наші очікування – наші проблеми

Цю фразу мій друг завжди говорить мені.

Відправивши команду супроводу вперед, я наодинці з машиною про яку я завжди думав, мріяв і чув дуже багато.

Нажаль, дуже багато. 

Важко пояснити, але напевно вона б відчувалась максимально емоційно і круто якби я не очікував цього від неї. Да, я можу на 90 залетіти в глухий поворот і залишитись живим. Да я можу закинути жопку на розвороті. 

Але, емоцій в мене 0. Видно всі емоції від водіння були вже отримані від безкінечний розмов про "божественну міату" і переглядів сотень відео.

Я очікував, що вона мене здивує, а насправді я знав вже все про неї, і здивуватись я не міг.

Саме з такими думками, і дуже кіслою міною я приїхав додому і поклав ключі на стіл.

А що якщо вайб?

Ранок почався з думки…

Брешу.

Ранок почався з максимальним перекатиполем в голові, думок немає, і це прекрасний чистий лист.

Я беру фотік, спускаюсь на паркінг, і там стоїть вона.

Контрольна точка в голові, перше про що я подумав зранку "невже я купив те, про що завжди думав але шукав відмазки?"

Завожу, дуже приємний звук холодного запуску. Відкриваю механічних дах – чудовий ритуал включення хорошого настрою. Виїжаю з паркінга, і їду в кофейню.

Вона дуже аналогова, да, в цій міаті електроніки багато, починаючи від рейки закінчуючи мілліоном ассистентів. Але атмосферний мотор який працює лінійно, механіка з максимально короткою кулісою – це те з цим я стикаюсь вперше.

Летим до червоного сигналу світофора, 3-тя передача, скид на другу… дауншіфт?

Манішифт хуіла! Відповідає мені міата.

доброго ранку, тут немає rev matсh. Ти весь час думаєш, що вмієш їздити на механіці, і даже ведеш себе як самий трушний, але кожне переключення з пінком показує тобі, що ця твоя вперненість це просто повітря. 

Виклик? Да! Емоція? Да!

Нарешті вперше я зрозумів, що може дати ця машина. Вона дає тобі думку про те, що ти нічого не вмієш, але давай ти навчишся.

Паркуюсь, кава, декілька фоток, стрибаємо далі.

Ранішня Варшава чудова, мінімум трафіку, але при цьому достатьно щоб пару раз стрибнути по різним рядам і когось обігнати.

Порушення правил? Я не їду більше 80 (дозволений діапазон на деяких дорогах), але відчуття ніби ти летиш 160. На мініку щоб було хоч якийсь дофамін приходиться ризикувати втратою прав. Тут – просто розженись 50 - 80 щоб залетіти в лівий ряд.

Вітер висушує помиту голову, підігрів гріє жопку, музика грає на повну а я просто катаюсь без цілі, на кабріку, на червоному, на мразотно-егоістичному.

Забираю свого друга, беремо другу чашку кави і отримую запитання "і як тобі?"

Я мав показати йому її вчора, але через сімейні і інші дорослі моменти я зміг його вицепити, і слава богу.

Вчора я б жалівся на неї, казав про тонкий руль, незвичну посадку, криву магнітолу, фігові матеріали. Але ми в сьогоденні. Я встиг годинку безцільно покататись по пустому місту, з розвязками, тісними вуличками і широкими проспектами. Я встиг побачити, що власник тойоти рав 4 на неї дивиться і посміхається, що діти які перезодять дорогу тикають пальцем, і навіть встиг розвернутись один раз на повороті коли повірив в те, що я вмію керувати. 

Авто на яких я катався раніше – вносили корективи щоб дати мені думку "я вмію їздити" ця мала фігня – показує, що я не вмію, але можу навчитись, і для цього є все.

Саме по цій причині у вчорашньому дописі я казав "я не знаю хто залишиться в кінці мінік чи міата, бо я не розумів що таке міата".

Чи розумію я зараз?

Ні, але я точно знаю, що через деякий час вона має мені дати розуміння, і саме через це вона має в мене залишитись.

P.S. Тепер залишилось привести її в порядок, і зробити її не лише веселою, але і живою.

Реклама

Ремонтуємо Li-ion акумулятори — нова послуга в автосервісі Master Service Electro