ігристий регіон Франції та трохи Бельгія

Продовжую дописувати про життя з Піршом, бо зваливізнущаюсь шо я дарма жертвую фінансовою стабільністю і здоровим глуздом? Купив Пірша - іздь на ньому і розказуй людЯм. Так шо пишу шось типу щоденника подорожі, буде многабукав. 

Отже ця історія буде про…про те шо у Нідерландщині дуже мало державних свят які є неробочими днями і більшість з них десь в травні та червні. Так от, цього року я заздалегідь подивився в календар і побачив що один з таких днів - вознесіння (так я загуглив шо воно таке навіть) випав на четвер 29 травня. А коли вихідний випадає на четвер, то тіки той хто хоче і любе працювати піде на роботу в пʼятницю. Оскільки я не такий, то відважно записав собі ще день відпустки щоб «шото подєлать». А от шо дєлать так і не вигадав. Точніше ідеї в голові обмальовані були вже давно, а от з конкретикою було складніше. Надумали рухатись на північ Франції, виїжджати в четвер, так шоб в суботу вже бути вдома. Вирішили їхати в регіон Шампань, туди де роблять ігристі вина, такі шо навіть якщо ви душніла і сноб їх можна називати шампанським. Але з конкретикою шо куди і коли нічого не було визначено і, маючи досвід Франції, стає зрозуміло що спонтанність це не про цю країну. 

Начебто подорож всього на два дні не розумно робити занадто далекою, але, з іншого боку якщо постійно бути прагматичним то доведеться завжди товктись десь поблизу дому, а нахой так житб? Загалом, відпустки і подорожі це ціла наука. Хочеться ж бути спонтанним дослідником світу і мчати за горизонт за новими відчуттями, але й треба не забувати ловити момент тут і зараз і не впускати те цікаве,що можна дослідити більш детально, типу слоу тревел. До чого тут ця філософія? А до того шо поки ми пару тижнів крутили це з жінкою в головах і телефонах - всі цивілізовані люди вже зробили плани і відповідні бронювання. А це значить що всі відносно недорогі гостішки, музеї та ресторани вже «оо но сорі фулі букд». Може ну її нафіг ту Шампань і просто катнути кудись в Бєльгію? Ааа бляха так не хотілось просрати знов вихідні, а на дворі вже середа, завтра вранці виїжджати, а ми ще до кінця не визначилися в яку країну і нащо. Мій звичайний стиль планування: та шото там розбєрьомся. 

Хоча нашою центральною точкою було обрано місто Реймс та його околиці, через тотальну зайнятість всякого житла на трьох, букаю кімнату в якомусь зАмку (чи chateau) за лютий оверпрайс (порівняно з тим шо було заплановано в бюджеті), на одну ніч. Замок цей всього в 50 кілометрах від тих місць куди ми збирались і приблизно в 500км від дому. 

Покидали речі і о девʼятій ранку починаємо «відпочивати». Виїжджаючи з дому помічаю що пробіг на одометрі рівно 171000, гии, рівні ціфєрки, гарно.  Початок подорожі - нічого примітного, звичайне трасове дрочєво. Трохи гірщі бельгійські дороги, постійна пробка на кільцевій навколо Антверпена, яка прямо пригнічує своєю мерзотністю, ще пару годин і ми у славетній країні свободи рівності і братерства. Трохи виомившись зупинились у невідомому до цього місті Soissons, зупиняємось купити всяких французьких булок щоб нагодувати дітьо.

Сосісон, чи як там правильно, це таке місто в якому майже з усіх сторін можна побачити старовинне аббатство, трохи порепане, але від того цікаве

Красіво, достойно щоб погуляти і полазити там садами і підвалами. Часу у нас вдосталь, десь годинку потусили там і го до заселення вже в наше Шато де Шототам. Ще півгодини шляху дуже схожими на схід Украіни дорогами понад полями і ми на порозі нашого зАмку на сьогодні.

Судячи з бентлєй на вході в готель, може не такий вже то був і оверпарайс. Раз вже бюджет подорожі з першого дня пішов в сраку то спробуємо хоч насолодитись місцем. А місце було обрано не тому шо хотілось вдавати з себе французьку еліту занедорого, а тому шо замок стоїть поряд з парком і археологічною памʼяткою - залишками якоїсь там фортеці (@valeru4 має знати)

Замок, як і положено середньовіччному житлу трохи підванював, мав трохи пилюки, трохи павутиння, трохи гімняне обслуговування і оверпрайснуті ціни на їжу, замість якої ми повечеряли в придорожній кафешці десь у сусідньому селі. Але, як на мене, це додає шарму - адже який сенс селитись у зАмок і очікувати шо там буде чисто і сучасно? Це я так себе вмовляю шо воно було варто 300 євро за ніч, і пояснюю чому не коштувало 600-800 євро як всі інщі подібні місця в регіоні. Корочє нафіг той замок, на ранок пора вже рухатись далі. Поснідали, посварились з дітьом, клацнули фотку для драйвєртопа і го рухатись далі

Далі за [приблизним] планом у нас було місто Реймс. Все що я знав про це місто раніше - те шо всякі інстаграмні бритонські автомандрівники постійно там фоткаються біля залишків трибун траси Реймс-Ге. Ну і ще виявилось шо це столиця шампанського регіону. Тож їдемо в бік Реймса куштувати шампанське. 

Та кого я обманюю? Я навіть не знав точно де там ті виноробні, зато загуглив ще тиждень тому де саме залишки гоночної траси, бо я теж хотів фотку як у крутих британських автомандрівників із інстаграмів та старих форумів. Жінці сказав шо це треба щоб  трохи перепочити і сховатись від післяобіднього сонця та зібратись з силами десь в тіні і спланувати наступні дїї на день. 

Траса ця ніколи не була стаціонарним автодромом а, як і більшість гіношних арен минулого, складалась з обʼєднаних в певну конфігурацію доріг загального користування. Гоношні змагання там проводились регулярно ще з 20х і десь аж до 70х років. Ну і звісно,  шоб не в чистому полі обслуговувати всю цю гоночну двіжуху і щоб Фанхіо та інщі легенди мали місце перепочити між заїздами, та було де обслуговувати залізних коней, там були побудовані пітлейн з боксами команд, приміщення для хронометражу і дирекціі гонки, і всяке. Ну і звісно и трибуну з якою за всі цим спостерігати. Так це досі про подорож у регіон шампанських вин. І частина цих будівель досі стоїть просто на узбіччі дороги трохи за містом. Точніше не просто стоїть, а підтримується у належному (полу занедбаному полу підфарбованому) вигляді, притягуючи петролхедів різних мастей.  Лише заїхавши на «стоянку» стало зрозуміло що авто-мото двіж тут ніколи не згасає. Якісь зустрічі автоклубів, зупинки веселих квестоподібних автопробігів, сходки спортбайків, або поодинокі мандрівники, постійно туди сюди заїжджають виїжджають, паркуються фоткаються розмовляють про машини і подорожі, залазять на трибуни, або ходять по даху пітлейна, спостерігаючи за порушниками швидкісного режиму які газують імітуючи легенд гран прі 60х. 

Короче кайфово. І все це просто посеред нічого під знаком «стоянка заборонена» перетинаючи суцільну лінію розмітки кожну хвилину туди сюди. Хтось сидить один і годинами витріщається на свою стенсову е36 і протирає колеса щоб знову повитріщатисб

хтось приїхав на феррарі за пів мільйона шоб зробити собі одну фотку на телефон і помчати далі, поки його дівчина навіть з машини не вийшла

хтось з дітьом і дружиною хаває черешню в тіні дерев (вгадайте хто?) Ну і звісно, пара фотографій на згадку. 

На годиннику вже майже друга, так шо треба рушати далі. Швиденько гуглю виноробні, так шоб модна було шось подивитись і покуштувати, але без зайвих понтів про персонального сомельє та всякої історичноі нудятні. Все ж таки ми з 5 річним дітьом та і взагалі подорожуємо галопом і не надто гурмани. 

Букаю тур підвалам винного дому Pommery, який, як потім зʼясувалося відомий з трьох причин:

Мадам Поммері вигадала робити сухий Брют, на відміну від тогочасних солодких ігристих вин

Ця ж сама мадам робила це одразу для комерційного росту і наказала викопати 18 кілометрів тунелів між давньоримським крейдовими копалинами у схилі на якому тепер стоїть і хата і виноробня і музей

Мадам Поммері та її послідовники не байдужі до сучасного мистецтва то ж у 18 кілометрах тунелів, окрім шампанського також постійні експозиції всякої сучасно-мистецької дичини з проміжками старовинного мистецтва 

Корочє було кльово там. Рекомендую. Ну і на додачу дегустація їхнього шампанського і ще окремий павільйон про історію продукції , в суміші з сучасним мистецтвом. Ну і як тут не купити пляшечку брюта. Купили 🍾 

Вже пів на пʼяту вечора а нам ще треба вигадати де сьогодні ночувати. Нічого прийнятного поблизу на букінгу вже нема, тому бронюємо придорожний готель десь на півночі Франції, так шоб зекономити час наступного дня рухаючись в бік дому. І ціна в 68 євро за ніч на трьох як раз те шо треба після зовсім не бюджетного замку що був минулої ночі. 

Забучив готель на півночі…і поїхав на південь від Реймса до містечка Aÿ-Champagne.

Там за 40 хвилин до закриття встигаємо відвідати ще один музей-виноробню що зветься Pressoria.  Дивимось, натискаємо, слухаємо і нюхаємо всякі інтерактивні штуки повʼязані з шампанськими винами

Після виноробні, як типові туристи без заброньованого місця для вечері, спочатку тиняємось містом як лошари якісь, потім їмо у якомусь туристичному гадюшнику шось дуже посереднє.

Все, пора рушати на північ, шукати нашу ночівлю. До місця ночівлі їхати було приблизно 2.5 години.

І отут хочу поділитися важливою інформацію щодо подорожей через Францію. 

У Франції дороги діляться на три типи: A-Autoroute, N - Routes Nationales, та D - Routes Départementales. Так от, трасси з позначкою А - це швидкісні автостради, в більшості платні, швидко, дорого, ефективно. D - це мої улюблені локальні дороги, яки часто петляють між якимись селами, полями та річками. Саме такими дорогами я намагався кататись в цій подорожі. А от траси N - це суцільна срака, як на мене. Нічого кримінального, звісно, але це ні риба ні мʼясо серед доріг. Це такі звичні нам траси найіонального значення, часто двохполосні, без відбійника, які проходять через всі населені пункти. Їхати такими трасами довго і не мальовничо, постійні зміни швидкісного режиму 100-70-50-100 та постійне сусідство з вантажівками, які треба обганяти - все це сильно виматує. Згадуючи про Routes Départementales, звісно не всі вони красиві мальовничі і можуть називати driver’s road, але великий відсоток французьких D-routes побудовані таким чином що ними просто приємно їхати. Мало трафіку, звилисті дороги, навіть зворотній нахил полотна, щоб заносити більше швидкості без скидання перед поворотом. Коротше рекомендасьйон. А для ще більш якісного планування маршрутів, я почав використовувати додаток Via Michelin, який не тільки показує гурманські ресторани які нам не по кишені, а ще й вказує на мапі круті атракції які, на відміну від гугл карти, завжди зручні саме для автомобільного туризму. А от що найголовніше в цій аппці - що в ній є система позначення кайфових відтинків дороги. Якщо на карті якийсь шматочок дороги помічено зеленим - це буде щось шо варто обрати. Це може бути гарний краєвид, чи цікава звʼязка віражів чи якась комбінація і того і іншого. І ці шматочки можуть бути в кілкьа кілометрів, а можуть бути по 300 метрів, але хтось зто має смак для життя їх обмалював на мапі для нас всіх. Це прям кайф. 

Повертаємось до поїздки. Спочатку план був їхати «зеленим» маршрутом. Але зважаючи як вже всі втомились, і що стартували ми тіки о половині десятого вечора, то план швидко змінився на просто той що швидше. Спочатку десь хвилин 45 треба було тулити платною A26. 140 на круізі, гарне покриття, порожня траса…і овердофіга мошкари. Комах об лобове скло розбилось стільки що дуже швидко скінчилась омивачка. Не біда ж, зупинка на заправці, купляю 5 літрів літнього омивача, радіючи яка ж тут у Франції здорова екосистема, бо комахи - ознака того що природа живе.

Заливаю 5 літрів, а хрєн там, нічо не бризкає, моторчик гуде, рідини нема. Бризкало лише через омивач фар, то ж довелось розганятись шоб бризки від фар долітали до лобовухи. Так і помив скло, так і живуть люди з 25 річними машинами 🫠 Далі звертаю на вищезгадану N- 

трасу і наступні дві години просто ненавиджу це рішення. Приїхали десь опівночі, заселились в чисту і прохолодну кімнату і навіть не чули як далекобійники і випадкові туристи випивають перед готелем. Вважаю це вже успіх. 

Наступного дня у нас було заплановано зустрітися з другом у місті Дінант, що в Бельгії. Дінант будо обрано тому що він відносно десь на шляху між Францією і Нідерландами, тому що нашому кєнту туди було всього дві години їхати, тому шо в гуглі там була красива фотографія, і тому шо мій улюблений Via Michelin малював там доволі багато «зелених» доріг. І мушу сказати, Дінант не розчарував. Якщо заглибитись у всякі там історичні довідки то Дінант відомий тим шо жорстко постраждав від першоі і другоі світових війн, тим шо там народився чи жив дядько шо вигадав саксофон і тим шо звідти родом таке улюблене українцями пиво Leffe. Ну і ще там красиві скали понад берегами річки. 

Далі за приблизним планом треба було повечеряти десь на шляху додому і вибір був між містами Namur і Huy. Я звісно був більше за Хуй. Але напланував драйверських маршрутів, шо замість 30 хвилин, ми хоч і з не завжди дозволеною швидкістю, але їхали  до Намура більше години. Ці покатухи бельгійськіюими селами для мене залишились хайлайтом всіх трьох днів поїздки. І все це з дитьом яке вирішило поспати прямо перед тим як батя почав підкорювати валлонськи серпантини. Походу його присипляє вібрацію двигуна та гул коробки, а повороти туди-сюди працюють як колиска😄

Після вечері в рандомній кафешці на набережній, було ше три години нонстопом до дому під епічну бурю з дощем, яка трохи напрягала через лисі шини, але виявилась кайфовою. Дітьо слухає аудіоказки через джибіельку, пірш жере кілометри, дощ відмиває мошкару з лобового, Z4 в дзеркалі дає відчуття що ми в епізоді Топ Гіра. 

По приїзду додому, помічаю що пробіг на одометрі рівно 172300, гии, рівні ціфєрки, гарно. 1300 кілометрів записано в памʼяті. 

#виходьтарулюй