ACM 2025 Part III. Коні, копи і кіно.

У першій та другій частині оповідання я описав багато заходів і поділився цілою купою фотографій сучасних і старих автівок та вантажівок, але у цьому серіалі ми досі так і не дісталися другого дня івенту, що був основним.

Крім описаного розмаїття дивовижних створінь на American Cars Mania були ще коні у безлічі проявів, і я вважаю, що саме Мустанги заслуговують на окрему розповідь. Адже той факт, що парнокопитні - це  справжня американська ікона з будь-якої точки зору, як на мене, не потребує обґрунтування. 

По-перше, на American Cars Mania  був цілий табун живих мустангів, позаяк до списку розважальних заходів входило зокрема і родео. На жаль, нам на це дійство подивитися не вдалося, але враховуючи вкрай насичену програму та необхідність проводити хоча б якийсь час біля автівки, це не виглядає дивним. Подекуди тварини ходили і між рядами своїх металевих родичів, а мене, відверто кажучи, набагато більше цікавили саме останні.

Коли ми дісталися сцени, там вже тривав концерт і жодних тварин навколо не вбачалося. Втім, діди зі сцени круто грали кантрі кавери ZZ-Top і іншу «нєтлєнку», а єдиний Мустанг навколо залишився від одного з безлічі конкурсів і був двоколісним.

 Тож ми з малою трошки потанцювали та пішли тягати ту залізну коняку.

Насправді така автівка - це напевно єдиний класичний Станг, що я міг би наразі собі дозволити. Я навіть уявляв, як дружину по магазинах ним везу. Тяжко!

Якщо серйозно, то в сучасних реаліях навіть на таку щуроконяку Доджа напевно не вистачить:

Але розпочнемо з більш приземленого. S197-х та S550-х на фесті була ціла купа і трошки більше. Переважну більшість з них я фотографувати не став, як і єдиний S650, бо увагу в них майже ніщо не привертало. Зрозуміло, що на українських дорогах майже будь-який  з них щонайменше змусив би мене озирнутися, бо серед купи колгоспу було багато насправді «чистих» та в цілому гідних примірників, але тут…

Насправді цікавими були хіба що Булліти пʼятого та шостого покоління (останній сфоткати не встиг).

Ну і Mach1 викликали зацікавленість, адже ніколи їх наочно не бачив:

Тим не менш не жеребців ми сюди приїхали роздивлятися, натомість старих шкап побачити. Ось він дідусь стоїть між сином та онуком. 

І нe будь-який, а Sportsroof 1969!

Що може бути крутіше? Хіба що 1969 Sportsroof із Cobra Jet і «Шейкером».

Та й, чесно кажучи, мені і Hardtop вже подобається, хоча 1969-й в цьому сенсі не дуже вдалий:

Адже 1966-й із хардтопом, як на мене, виглядає гармонійніше:

Поки я фоткав Мустанги, у доньки підсіли батарейки і вона прилягла погрітися біля Ель-Каміно.

А мені ж тільки дай волю Мустанги помацати.

Бо хоч там як дивно, а кабрік ‘65 попри всю нелюбов до зсувних дахів теж чудовий:

Чи все ж хардтоп ‘67?

Чи може вініловий хардтоп на 1966 краще?

Треба ближче підʼїхати, бо незрозуміло.

Вініл до вінілу. Отак напевно:

Поспілкувалися з хлопцем, пофоткали автівки, але вікова різниця дає про себе знати. Порадив власнику подивитися “U-Turn” з Шоном Пенном, бо мій начебто дуже вдалий жарт «це не просто Ford, це Mustang 65-го» після того, як він поклав брудну ганчірку на багажник, взагалі не відгукнувся. І це не дивно, бо в орієнтирах очікувано «Gone in 60 seconds» з Кейджем. Молодь… 

Елеанорка до слова теж була, як же без неї? І доволі очікувано, що сфоткати її через натовп навколо було майже неможливо. Тим часом я біля неї надовго не затримався, бо Fastback 1967-го, як такий, це звісно топ, але отой пластик від Фуза та хмара штучного пафосу понад - це так банально (сказав би я, якщо б отой пластик не стояв прямо переді мною). 

Насправді, хоч там який заїжджений цей реквізит з 2000-х, а очей все одно не відвести. Аж допоки повз не проїхала майже справжня Елеанор у вигляді цього Mach1 Sportsroof 1971. 

Уф… Калейдоскоп емоцій! Але ось і він, фаворит мого власного списку вподобань - Mach1 1969.

Саме на цю модель я орієнтувався, намагаючись відтворити її найдрібніші деталі в своєму S197. І ось він переді мною - ставай та порівнюй із фотками на «Мекумі». Відчувай!

Я звісно так і зробив. І результат цих порівнянь зі своїм копіпастом мене дуже порадував. Даміан, власник цього Мака, теж зацінив мої потуги, і протягом наступних двох днів наше з ним спілкування майже перейшло до формату моїх звичних стосунків із мустанговодами.

До прикладу, у неділю ми вже штовхали той Mustang через все поле задля заміни прокладки карбюратора.

На жаль, від мене цього разу були лише поради і закрити давній гештальт, виколотивши з параніту кастомну прокладку на 351-й посеред поля цього разу не вдалося. Позаяк стояли ми на майданчику фірми, що займається тюнінгом класичних американських двигунів, вони саме це і зробили.

Але абстрагуємося від коней і повернемося до теми кіно. На репліку Ecto-1 з «Ghost Busters» можна було залипати дуже довго. Карета швидкої допомоги від компанії Miller-Meteor на базі Каділлаку 1959 виглядала дуже круто, якби не наліпки з кадрами з фільму на бічному склі, що на мою думку були там зайві:

Водночас інші Кедді і без жодних доопрацювань справляли неймовірне враження навіть на огородженому майданчику:

Не кажучи вже про емоції, що виникали, коли ця памʼятка американській надмірності під мʼяке буркотіння V8 та ностальгічне скрипіння підвіски проповзала повз наші шезлонги:

Як на мене, цей De Ville, як у Брежнєва пана Преслі, цілком заслужив на одну з головних нагород цього івенту:

Дорого! Музейно! Але і до значно більш «земного» Експлорера з “Jurassic Park” питань не було - чудовий зразок бюджетного шоу-стопера на базі початково непоказної платформи:

Якщо вже йдеться про спеціальні автівки, то не можна не згадати про цілу пачку поліцейських перехоплювачів, що виступали в окремій номінації.

Протягом всіх трьох днів ці «копи» пересувалися полем між рядами автівок із увімкненими світловими та звуковими приладами, що створювало дуже незвичну атмосферу, особливо після заходу сонця:

Зворотній бік цього дійства - це хмари пилу, яких по мірі знищення трави на дорозі ставало дедалі більше. 

Якщо додати до цього дрейфуючі траки…

…спецтранспорт організаторів…

…та автівки пересічних учасників…

…стає доволі логічним, що кількість пилу під вечір стала просто нестерпною. 

Час від часу ми поверталися до автівки, щоб навести лоск…

…і трохи змінити експозицію. Вічна дилема - капот закритий або відкритий? Як та борода професора з анекдоту, яку і під ковдрою тримати незручно, і ззовні некомфортно.  З одного боку, з закритим капотом образ більш цілісний і привабливий для фото, з іншого, підкапотка з усіма моїми великодинками та меседжами до Світу привертала дуже багато уваги. Враховуючи те, скільки разів мене попросили ту кришку відкрити, легше було взагалі не закривати. 

Тим часом, попри наявність безрозмірних фудкортів, туалетів, умивальників і навіть душів, навіть наші батарейки підсіли від спеки, пилу та передозування емоцій, не кажучи вже про дитину. Отже прийшов час нам повертатися до рідних Тих. Ще трохи прогулянок полем і посиденьок біля Доджа, прощальне фото, і ми обгорілі, втомлені, пильні, але щасливі їдемо додому. Щоб зранку повернутися знову.

Пробіг 91800 км.