[175] Road Trip. Київ-Канів до Кобзаря та водосховища

Привіт.

Початок літа завжди асоціювався з відпустками і 2025 рік не став виключенням. І хоча усе за кордоном недоступне, простори неньки України також досить цікаві та мальовничі. Та і сам я був здебільшого лише на території Лівобережжя та Слобожанщини, тому навіть такі звичні для когось поїздки "навколо Києва" для мене є маленьким святом і явно відноситься до категорії Road Trip.

Цього разу вибір пав на Черкаську область (до цього ніколи там не був) у досить відоме місто Канів. Головною туристичною перлиною тут, безсумнівно, є Тарасова(або ж Чернеча) гора - місце поховання певно найвідомішого поета України - Тараса Григоровича Шевченка. Дорога від Києва за оцінкою гугл карт займає майже дві години. 

Поїздка традиційно почалася з АЗС, де Ікс отримує повний бак 98 бензину. З погодою дуже пощастило, що літньої спеки не було взагалі - 22 градуси просто таки ідеально для поїздки

Waze показує маршрут на Обухів, дорога туди класна, по дві смуги у кожен бік з рівним асфальтом.

Іноді дорога звужувалася до однієї смуги, але стан покриття все ще був дуже хорошим

У низині заховалося село Григорівка:

Далі дорога веде до міста Кагарлик:

Тут якраз довелося зупинитися, бо iPhone 14 чомусь вирішив роз'єднати CarPlay і допомогло тільки перезавантаження телефону. Залишилося всього 56 км. Якщо дорога і далі буде такого ж класного стану, то уже скоро приїдемо.

Втім, очікування не справдилися: після виїзду з міста почалося типова дорога, відома кожному, хто жив у маленьких містах чи селах. Добре, що хоч латки є, криві дуже часто, нерівні, але є.

Знаків межі областей я якось непомітив, можливо, вони заховалися серед чисельних кущів, яких вздовж дороги сила-силенна, або ж їх взагалі не існує😅 А от камінь з написом Канівський район пристуній:

І, нарешті, нас вітає Канів:

Зупинилися біля Шевченко Hub. На гугл картах вказано, що це такий собі культурний центр. І саме сюди привів Waze, як центральну точку міста. Ну то давайте фоготографувати і розглядати околиці. Поряд встановлено афішний стовп чи як воно там правильно називається, де є карта околиці та місця для відвідування. Спойлер: більшість пов'язані із Шевченко.

Втім, першочергово була інша надважлива справа - поїсти😁 За відгуками на картах був ресторанчик Бережина. Туди і відправилися. Сам Канів хоч і не дуже великий за площею (близько 17 кв. км), але витягнутий вздовж водосховища. Деякі вулички наче з якогось європейського міста

Біля входу є паркомісця, з добре видимою розміткою. Втім навіть це не завадило бидлу на БМВ(а я ще не встиг припаркуватися, аахахах) стати чисто за мануалом:

Ресторанчик виявився просто таки суперським, 10 з 10 мінімум. Офігєнно смачна їжа, з великими порціями, та ще і за помірні гроші, а на фоні київських цін так взагалі - копійки. Не факт, що у якомусь генделі на окраїні Троєщини буде дешевше🙂 А їх борщ - то неземний смак, один із кращих, які доводилося їсти у закладах. Будете проїздом у Каневі і захочете поїсти - наполегливо рекомендую, не пожалкуєте.

Набивши пузо смачненьким, рушаємо далі.

Перед Тарасовою горою, яка є серцем цієї подорожі, раджу заїхати ще до пам'ятника Івану Підкові. Він був козацьким кошовим отаманом у 16 столітті. За легендою мав неймовірну фізичну силу, ламав підкови голими руками, а його зріст складав 2м 29см. Норм так дядько, одним словом, у F25 на водійське навряд би помістився😂

Подивилися і до гори. До речі, якщо у вас немає навігатора, то знаками по дорозі усе досить чітко позначено - точно не заблукаєте. Крім заїзду для авто, є ще сходи для пішоходів.

Вхід на територію Шевченківського національного заповідника закритий шлагбаумом для авто, що правильно, як на мене - менше вихлопами своїми пердіти будуть. Перед ним є невеликий паркинг; здогадуюся, що там немає пустого місця у вихідні дні. Навіть у вівторок люди були. Туризм процвітає😅

Далі залишу фото, без жодного опису. Рекомендую кожному, хто проживає у сусідніх областях, приїхати сюди, не забувши захопити з собою кохану людину/родину/друзів. Місце незвичайне, дуже атмосферне, а у повітрі можна відчути дух Кобзаря. Віднайдіть спокій, зберіться з думками, вдивляючись у вигини широкого Дніпра та слухаючи спів пташок, який разом із поривом вітру та шумом дерев поєднуються у видатну симфонію під назвою "рідна Україна".

Настав час повертатися додому, а щоб зробити дорогу різноманітною, то маршрут побудував не через правий берег, як їхали сюди, а через лівий - на Переяслав-Бориспіль-Київ. Треба розвернутися назад у місто і проїхати по дамбі Канівської ГЕС.

Зупинився там, аби зробити кілька красивих кадрів. На щастя, інші авто дорогою не їхали, отже Ікс нікому не заважав.

Класна дорога вздовж водосховища швидко закінчилася і знову почалося "латане-перелатане", хоч і без відвертих ям.

У саме місто ми не сильно заїжджали, дорога проходила по його околиці

По дорозі до Борисполя телефон видав цей бридкий уже набридливий звук повітряної тривоги. Ракетна небезпека по С, Ч та К - умм, найс. Телефон відразу загубив GPS, штатна наві Ікса трохи довше боролася, але також відправила нас за кордон. Ну хоч так виїхав😅

На щастя, напрямок до Києва досить зрозумілий і без карт.

Та й і все, почали виднітися хмарочоси лівого берега Києва. Знову на АЗС, підрахувати загальні витрати палива. Весь шлях зайняв 270 км та 25.3 літри бензину.
БК я не збивав, втім видно, що витрати після поїздки зменшилися. 

А от правий берег зустрів чим? Правильно - заторами, чим же ще:

Ну і куди ж без бидлана "спецагента" на своєму кориті, який вмикав крякалку людям позаду, що стояли у глухому заторі, і точно не могли нікуди рушити. До речі, оця хрінь із крякалками - ідеальна ілюстрація, чого в Україні такий хаос і жопа на дорогах. Ніякого контролю, повністю імпотентна поліція та вседозволеність при наявності грошей. Чи можливе таке у Європі та США? Так, можливо, але як виключення, а не як правило.

Ну а щоб не закінчувати запис сумною нотою, залишу краще класну пісню про Черкащину😉