Нові звички, домівка і олива.

Протягом моєї кількадесятирічної дружби з @Garyk , він на кожне свято традиційно бажав мені «счастья побольше, домик в Польше!», і хто б міг уявити, що ці жартівні побажання врешті стануть пророцькими? 

Наразі як те щастя, так і той будиночок примарні і існують лише в мріях, але треба з чогось починати. 

Приїхавши на співбесіду до потенційного місця роботи у сусіднє містечко я скористався нагодою і встановив нові алюмінієві кільця на маточини, що для мене замовив мій польський товариш.

Нові співробітники дивувалися, чому я не беру гайковерт і верчу все руками, не розуміючи, що після подібних процедур в центрі Чернівців на морозі наявність пневмодомкрату та тепла - вже королівські умови. @MEDVEDc4, що змерзлими руками носив для мене каміння з поліцейського відділку, не дасть збрехати. 

На вібрації кільця очікувано не вплинули, про що я невдовзі дізнався дорогою до дому, але про це пізніше.

Відтепер мій шлях до роботи збільшився у порівнянні з Одесою в п’ять разів, до 16 км, втім цікавішим від того не став. Обмеженння в 50-70 км/год виконуються майже всіма, і навіть на коротких ділянках з обмеженнням 100 більшість рухається повільніше за дозволене, бо невдовзі знов гальмувати. Звісно, є й такі, що їдуть вдвічі швидше за дозволене (переважно BMW, хто б сумнівався?), але починати процес мігрантської асиміляції зі штрафів не входило до моїх планів. Ба більше ставлення до українського Доджа і так неоднозначне, тож навіщо підгодовувати хибні стереотипи?

Містом їхати ще нудніше. По-перше, трафік тут ненасичений. По-друге, Тихи називають містом кіл, адже звичні перехрестя тут - велика рідкість. Більшість з цих кіл зроблені за принципом плавного злиття потоків із відокремленням правого повороту від основного кільця. Тобто якщо тобі повертати праворуч, ти просто їдеш в окремий ряд, не зупиняючись. На самому кільці пропускаєш всіх лише на вʼїзді, але зупинятися там теж доводиться не часто. 

Вулиці в центрі переважно вузькі і з штучними зигзагоподібними ретардерами на кожному переході, на широких проспектах стоять електроні спідометри, що показують твою швидкість та оцінюють її за допомоги кольорів та емодзі, світлофори обладнані датчиками, і за відсутності трафіку вмикають тобі «зелену хвилю» за умов дотримання обмеження швидкості - їхати активно (не кажучи вже про агресивний стиль) не має жодного сенсу. Ти просто стартуєш, розганяєшся до 50+ і… все! Аж допоки не приїхав куди треба. До того ж пішоходів та велосипедистів/самокатчиків тут пропускають за наближення останніх десь до відстані семи метрів до перехрестя. Тихе місто! 

Час від часу я зустрічаю дорогами Челенджера, Чарджери, Мустанги та РЕМи з V8, але в умовах цього міста такі автівки реально позбавлені сенсу, їх навіть показати нема кому, бо майже всім байдужі твої намагання продемонструвати свій смак та бачення. 

Все вищезазначене на додаток до європейської жаги до заощаджень теж впливає на різноманітність автопарку Тих, а точніше - на відсутність цієї різноманітності. Дороги заповнені хетчбеками А та В класів, а решта являє собою кросовери. Звісно де-інде трапляється щось яскраве, але переважно в якості винятку з сірих позбавлених петролхедської іскри правил: Панда, Панда, Панда, Пунто, Пунто,  Корса, Браво, Панда, Панда, Панда. Днями я приїхав додому нашою СТО-шною дизельною Астрою J і зранку з трьох спроб не зміг знайти її на парковці, адже таких саме чорних Астр було чотири поруч. Аж раптом згадав, що нещодавно на нашу встановили ковпаки, і ребус миттєво розвʼязався.

Дійсно яскраві зразки я навіть сфоткати не встиг, аж настільки на очікував на їхню появу. То була низька та нализана 635csi на класичних BBS RS та… червоний Shelby 1967, що пробуркотів повз мене, поки я витирав воду з Челіка після чергової мийки. 

Звісно, зустрічаються нові BMW та Audi, зокрема у М та S версіях, подекуди і свіженький Porsche, Lotus або Ferrari зустрінеться, але ж то про заможність, а не про інтерес, бо все стокове і особисто для мене не цікаве. 

Втім, в авангарді автокультури Тих, як і в багатьох інших містах, стоїть стенсуха. Із приходом весни хлопці на низьких «файних бриках» почали зустрічатися на парковці місцевого озера по уікендах, і я встиг з деякими з них познайомитися.

Спеціально на таку тусу я б не поїхав, адже на вихідні місця біля озера обмаль і багато автівок там апріорі не зібрати. Сам формат зустрічі теж доволі нудний, ба більше мовний барʼєр дає про себе знати - англомовних співрозмовників буквально одиниці. Тим не менш до озера Папроцани ми їздимо регулярно, і зовсім не заради автокомʼюніті.

Це озеро на додаток до десятка міських парків та скверів, аквапарку та зимового басейну - найкраще місце для відпочинку. Майже ідеальний баланс наявної інфраструктури у вигляді пари піцерій, морозива, дитячих майданчиків, мотузкового парку, спортивних закладів, фонтанів, понтонів для прогулянок понад водою, тощо та дикої природи в її майже початковому вигляді.

Можна поїсти піцу в одному з двох закладів, що розташовані в двох кілометрах один від одного, а можна просто піти у 8-кілометрову подорож навколо озера. Ми майже одразу зробили і те, і інше.

Чудова сучасна набережна, що дасть фору тому нещасному клаптику цивілізації на одеському Ланжероні, що майорить на всіх туристичних буклетах. З яхтами, каякінг-клубом, ландшафтним дизайном, сценами тощо. І її, як і багато іншого в цьому місті, дотепер продовжують будувати та доопрацьовувати. 

Під час пішохідної прогулянки вздовж лісу найбільш вразило те, що навіть дика природа в Польщі не така вже і дика.  І йдеться не про те, що білки та птахи чомусь не бояться людей (у нас їх начебто теж ніхто не їсть). Справа в кількості уваги поляків до комфорту та порядку навіть в такому другорядному містечку, як Тихи. І нехай жителі умовної Австрії  над цим не сміються, бо я порівнюю лише з Україною і в жодному разі не затверджую, що Польща ідеальна. 

Струмок повз доріжку з укріпленими берегами, з вичищеним сміттям, сама доріжка являє собою рівну грунтовку, що засипана красивими камінчиками і подекуди ідеально вкрита плиткою. Згадую занедбану половину Жовтневого парку в Чернівцях із буреломом та річкою-смердючкою, і стає сумно. Але ж і він здавався мені чудовим після будь-якого аналогічного парку Одесу, бо там принаймні хоч щось намагаються робити.  Натомість в Тихах просто роблять. 

Жодних наметів, білбордів і надокучливого сервісу, натомість протягом всього шляху розставлена безліч смітників, які - яке диво! - хтось постійно спорожнює, та три бесідки з мангалами і навіть заготовленими дровами замість бомжацької ночівлі:

В найкрасивіших місцях перед водою вставлені якісні і дуже ергономічні шезлонги, які чомусь ніхто не розтаскав на метал та рейки або просто не поцупив до себе на подвірʼя

Здебільшого біля озера можна залишитися і до ранку, якщо згадати, що комендантської години нема. Бо воно дуже різне в залежності від локації, погоди та часу. Вночі це все ще їй казково і ненавʼязливо підсвічується. Але ж такої можливості у нас не було.

Спочатку ми переїжджали до іншої квартири у іншому районі - «спальнику» подалі від центру і поближче до озера (в масштабах цього містечка все одно йдеться про пару кілометрів). На гуглмепі мене район не вразив, але в Польщі все так швидко змінюється, що треба дивитися очима, адже протягом трьох років район змінився кардинально! На місці гуглмеповских смітників та пустощів тепер панує звичний порядок.

Йдеш до магазину, до паркінгу, до майданчику, сміття виносити - повсюди краса. Кількість зелені неймовірна (я завжди вважав, що Одеса - то зелене місто). До того ж, всупереч наявності низки заводів та копалень пилу в місті за нашими мірками майже нема. Тобто вся ця краса ще й чиста!

Для тих, кому бетону та автівок  все одно забагато, через дорогу є парк із фонтанами, оздоровчими соляними вежами, еколабіринтами, водними майданчиками тощо:

І знов-таки простір! Якщо ти інтроверт і не маєш бажання ділити власний простір із незнайомими людьми, в тебе завжди є  можливість цього уникнути.

Навіть пересічні новобудови в процесі будівництва вражають своєю мало поверховістю, монохромністю, продуманим розташуванням та чистотою на майданчику:

Але ж головною перевагою цього району є наявність п’ятиповерхового паркінгу у безпосередній близькості до будинку. Паркінг коштує близько 2500 грн на місяць, що за місцевими мірками та за умов тотального  браку місць на стоянках можна вважати доволі адекватною ціною. Для мене ж, зважаючи на нещодавній інцидент з номерами, така опція стала вирішальною. Отже тимчасову домівку і ми, і Додж отримали одночасно. 

Щоденний спуск з четвертого поверху щоранку дозволяє мені, не звиклому до прокидання о сьомій ранку, отямитися перед виїздом на трасу. 

А вечірній підйом дає змогу насолодитися звуком вісімки у замкненому приміщенні. До того ж і місце біля стовпу захищає цілісність дверей Челіка від потенційних неохайних сусідів. 

Відтоді як з житлом ми визначилися, я почав працювати. Графік роботи та темп такі, яких в мене не було з часів роботи в порту Південного. Але ж то було добровільно, і я був на 20 років молодше. Почуваюся так, ніби після річної перерви пішов до спортзалу і хапаю ту саму вагу, яка була рік тому. Щодня. 7-18. До того ж більшість автівок брудні (бо ставлення до них, як до засобу пересування) та дизельні (ненавиджу солярку!).

Для тих, хто добре мене знає, буде показовим той факт, що на заміну оливи у власній автівці у мене пішли два тижні. Не було ані часу, ані сил. 

До слова, це та сама олива, що була подарована мені за перемогу в номінації Авто Року. Дочекалась свого часу. 5500 км позаду, і цього разу на їхнє подолання пішла лише пара місяців. 

Поки автівка висіла під стелею, ми з моїм новим напарником роздивилися кардан і дійшли висновку, що кардан-сервіс у Чернівцях таки запоров заміну проміжного підшипника. В нерозборному ШРКШ, що вони розбирали, тепер явно чутно сторонні шуми та люфти, яких до того не було. Трошки чаклунства з карданом та встановлення дистанційних шайб під кронштейн підвісного прибрали основні вібрації, але все одно треба буде щось з цим робити за наявності вільного часу (а-ха-ха!)

Втім, тепер я не лише механік, а ще й мийник та шиномонтажник. Нові навички бортування та балансування колес стануть у нагоді вже найближчим часом, а поки що я скористався мийкою, на якій працюю половину дня, і по-справжньому відмив Челенджер. З воском, різноманітними засобами, сушкою тощо.

Хоч там як, а епоха LOWERANDWIDER на цьому напевно закінчилася. Адже тюнінгстайлінг і вдома вже давно не був пріоритетним завданням, а тут… Хтось там мав правило «євробляхи не ремонтую», а тепер мовчить, бо що ж тоді в Польщі робити?