Коли колір вирішує все

Фарбування — один з моментів, коли нарешті маєш вибір і можливість дати волю естетичним бажанням. Але, як водиться, починається все не з кольору, а з... капота. Бо старий героїчно загинув під час першого ж виїзду. Почався пошук нового. Знайти ідеальний варіант не вдалося (а я і не сподівався), мріяв просто знайти рестайлінговий, який би не треба було серйозно ремонтувати.

Знайшовся більш-менш підходящий, але й тут не обійшлось без пригод: продавець, схоже, мав графік, узгоджений із фазами місяця. То в нього «зараз не до того», то «потім наберу», то «я в дорозі». Та врешті-решт капот прибув, білий, “підсилений” монтажною піною, але готовий до нової історії. Тим часом кузов готувався до фарбування.

Далі — вибір кольору. Оригінальний сіро-зелений колір Grigio Verde безумовно має свій стиль і непогано передає вайб 90-х. Але мені хотілося чогось більш яскравішого, і, якщо чесно, то Alfa 75 іншого кольору, крім червоного, мені не дуже до вподоби, тому вибір був очевидним: Alfa Rosso і тільки він. 

Три шари бази, два шари лаку  — і машина засяяла по-новому. А ще з’явилось те саме відчуття — робити щось по машині стало в рази приємніше, бо її зовнішність більше не дратує, а навпаки — надихає. 

Щоправда, натхнення натхненням, а фарбування усіх дрібниць типу корпусів дзеркал, молдингів і подальше встановлення цього всього назад зайняло не один місяць. Але ж воно того варте — дивишся на результат і розумієш: це все було не дарма.