Про пластичну хірургію

Грішні, всі ми часто хочемо самі не знаємо чого. Мріємо про те, як би взяти за дружину Дженіфер Лопес, чи Клавдію Шиффер. Окстіться, нерозумні, подивіться на нещасного Бена Аффлека! Вам же усі гроші доведеться спустити на лікарів і пластичну хірургію для неї, а ще на психотерапевта для себе! І так, як би не дивно видавалось після такого початку, але веду я мову про автомобілі - про янгтаймери.

Бажання володіти подібним автом не раз навідується в голови деяких автолюбителів, то ж кому, як не мені, давно “повернутому некрофілу” розкрити усі карти, зняти маски і зробити утаємничене явним? )

Перша заповідь майбутнього власника крутого, але трохи, вірніше, зовсім не трохи немолодого вже автомобіля: все, що можна відкрутити й прикрутити - можна відкрутити й прикрутити, замінивши в процесі на нове, чи відреставроване, лише кузов відкрутити не можна, бо спочатку було слово, і слово це було Кузов, і нічого прикручено ще не було. А все, що потім прикручено було, не мало сенсу без нього, і життя автомобіля було в нім! І на цьому стоїть світ петролхеда, а не на турбі, інтеркулері та пайпі, як думають деякі молоді автолюби.

А кузов - він з заліза, та, як і все на тому світі, буває молодим, зрілим, старим і мертвим. Молодими янгтаймери завжди залишаються в душі, а кузови їх або зрілі, якщо за автомобілем дійсно слідкували, проте це рідкість, або старі, якщо такий ще вдасться знайти, або здебільшого таки мертві.

Коли ви Бен Аффлек автомобільного світу, можете спробувати знайти хороший зрілий янгтаймер своєї мрії, за цілий вагон грошей, і ще маленький візок на додачу, й далі можна не читати, а для усіх інших розглянемо більш реалістичний шлях мученика за віру в те, що раніше небо було синішим, трава зеленішою, коні під капотом прудкішими, а автомобілі мали душу. І так, це правда, вони її мали.
То ж, не для сферичного Аффлека в вакуумі, а для нас грішних вибір звузився до янгтаймерів старих і мертвих. І треба навчитися розрізняти ці агрегатні стані, коли залізо ще залізо, хоч і погризене бобрами, а коли воно уже рудий прах. Тому що кузов - не людське тіло, його можна добряче полатати,  але за умови, що є ще що латати і до чого варити. А отже...

Про кузовну реставрацію.

Відрізняти доведеться не лише автомобілі старий від мертвого, але й реставрацію від кузовного ремонту. Це насправді дуже різні речі, як би подібно вони не виглядали для людини трохи далекої від цих премудростей.

Кузовний ремонт - відновлення кузова нового, принаймні не старого ще та не іржавого сильно автомобіля, після ДТП. Реставрація - це відновлення кузова старого автомобіля, знищеного іржею і непохитними роками, в умовах майже повної відсутності ремонтних кузовних запчастин, не те, що оригінальних, але часто навіть тайванських, чи, прости Господи китайських, якщо такі взагалі існували на потрібну модель.

Також доведеться навчитись відрізняти майстра кузівника, чи його більш масовий підвид - жиштянчика народного, від реставратора - отого самого пластичного хірурга, який від задниці відріже і до капота приварить, що і не помітиш. А найкраще... І ось тут я перейду до власної історії. Для наглядності.

Жиза, вона така, несповідима, тому Аффлеком я не вдався, а отже придбати, як оце недавно продавався на ріа такий же мерседес, як мій, але з підтвердженим пробігом 156 тисяч кілометрів, для цих машин, можна вважати, обкатка тільки закінчилась, в чудовому оригінальному збереженні, за 40 тисяч доларів - мені не світило. Ну бо жиза вміє організувати декому смугу з перешкодами, як для підготовки спецназу, і потім з інтересом спостерігати, як ти потихеньку стираєшся об неї, замість накопичувати і примножувати блага на реалізацію мрій. Ну але що було, то було, а відмовлятись від мрії неправильно, незважаючи на обставини.
То ж, як зрозуміло з вищенаведеного, вибір мій лежав серед старих і мертвих. І це було в 2020-21 роках, майже рік я витратив на пошуки. Тому що в ті часи й старих, але ще не мертвих 124-х купе з двигуном М104, атмосферником на 3,2 літри і повноцінним уже інжектором, в продажу протягом року з’являлося два-три максимум, і ті були з питаннями, або й франкенштейнами - що це за “монстри” напевно розкажу окремо, щоб не нагромаджувати тут забагато літер.

Продавалось також пару машин, що уже пройшли процес відновлення та ремонту, тисяч по 12-15. І це непоганий варіант для тих, хто не хоче (і можливо правильно робить) зв’язуватись з реставрацією. За винятком одного невеличкого нюансу - часто нема повної інформації, як саме усе це відновлення відбувалось, особливо, і в першу чергу, кузовне. А зовсім не хотілось витратити 15 тисяч на машину, яку через 3-5 років доведеться знову реставрувати - це приблизно як раз той термін, коли халтура жиштянчика вилазить на поверхню.

І весною 2021-го року в продажу таки з’явилося купе з потрібним двигуном, в стані “під відновлення”. Мушу пояснити цей термін. Він позначає машину з іще досить живим кузовом, який може навіть протримається декілька років, перш ніж почне перетворюватись в мертвий. Але на шлях цей він уже став, шлях на розборочку. Тому сильно відкладати відновлення не слід.

Повинні бути живими і чистими усі силові конструкції, пошкодження іржею мають носити локальний характер. Так було в моєму: іржа, подекуди неслабенька, торкнулась усіх типово “проблемних” місць 124-го, але носила цей самий локальний характер, та не розповзлась, що буває найгірше, по всіх швах. Повністю живими були пороги, лише піддомкратники поіржавіли, хоча залишались цілком робочими, машину я без проблем підіймав. Зовні іржі не було навіть на арках, хоча чомусь “вспучило” фарбу на бочині біля заднього бічного скла, скоріш за все хтось колись там подряпав до металу, погано поремонтував, і процес пішов. А найгірше - декілька місць сильної корозії на даху, на рамці вітрового скла. Скло відносно недавно міняв хтось із попередників, і хоч встановив Пілкінгтон, робив це напевно у дешевому некомпетентному місці, фарбу там пошкодили, не усунули цього одразу, і от. І ще в парі місць на багажнику і лівих дверях.
В цілому ж машина не виглядала зовсім вбитою, трималася більш-менш купи, була комплектною, що дуже важливо, за винятком рідної антени - на її місці стояло якесь китайське чудо, замість оригінальної магнітоли - примітивний піонєр-всім-рєб’ятам-прімєр, і відсутніх двірничків омиву фар, положених за ВІН-кодом.

При покупці не працював клімат, блока диференціалу, глючило АБС, гуляв холостий хід, не працював люк, подача водійського ременя і була невелика тріщинка на майже новому вітровому склі. І ще він був похабно “облитий” до поясу лаком якимись перекупами, з потьоками в деяких місцях. Завдяки цьому всьому коштував він 5500 доларів - реальна ціна за такий автомобіль у 2021 році. На сьогодні їх вартість уже почала рости, і чим далі тим буде тільки дорожче - 124-й невпинно перебирається з янгів у олди, хоч це все ще досить масовий автомобіль на дорогах, принаймні у версіях седан та універсал. Але ж вони - не купе )

Як виявилось, клімат не працював, бо кондиціонер потрібно було лише заправити (40 доларів), холостий хід “танцював” по причині виходу з ладу датчика масової витрати повітря (80 доларів за магнетті-мареллі, яке не “рідний” бош, але воно нормально працює), люк треба було помити й змазати, та почистити контакти в кнопці, щоб він запрацював - і ринкова вартість одразу б скочила напевно до 6500 щонайменше ) Ну що ж, зекономив - вважай заробив ))

Усунувши всі ці неполадки, за винятком АБС, яке я просто відімкнув до кращих часів, щоб не втручалось неправильними діями в роботу гальм, для надійності помінявши усі котушки/дроти/свічки на нові NGK і піонера на майже оригінального бекера, попутно “ретрофітнувши” якого блютуз-модулем, я відкатав фантастичний сезон 21-го року, наїздивши за неповних 5 місяців 10000 кілометрів Карпатами та іншими дорогами в околицях Львова, на підставі чого і вдалось скласти рейтинг найдрайвовіших доріг України (що не було ціллю, але чому б не поділитись нажитим?)).

Це було дуже правильним рішенням, не заїжджати одразу в реставрацію, бо я на 100% впевнився, що це на ті ж 100% мій автомобіль, який втілює усі мої ідеали, будучи напрочуд комфортним, достатньо потужним і неймовірно кайфовим, навіть більше, ніж я сподівався, знаачно більше!

Відірвався я на усі ті ж 100% )) Побував на майже усіх наших перевалах:

Випив каву на Ужоцькому...

... та Синевирському:

Відвідав давніх білих хорватів...

... і відкрив для себе чимало невеликих містечок, кожне зі своїм колоритом та атмосферою:

Це було чисте задоволення!

Щодо майбутньої реставрації, я мав плани домовитись зі зварювальником, який працює поруч, мовляв, я готую поле робіт, він приходить, варить, потім знову ж я зачищаю, обробляю і готую наступне поле. Все виглядало перспективним, поки мене не осінила думка: “Стапе! А що такого в зварюванні, щоб я це не освоїв?!”

І зайнявся вивченням питання, в результаті чого у мене з’явився професійний напівавтомат Paton ProMIG-250 і 10-літровий балон для веглекислого газу, що значно зручніше, ніж здоровенний типовий 40-літровий, оскільки його можна спокійно закинути самому в багажник легкового авто і відвезти на заправку. В моєму режимі активного використання його вистачало мінімум на місяць, адже при реставраційних роботах безпосередньо сам процес зварювання займає всього лиш пару відсотків часу на фоні усієї підготовки та пост-обробки.

Також потрібно було вирішити питання грунтування/фарбування повареного, тому в гаражі з’явився ремінний 2-циліндровий компресор Intertool PT-0016, а з ним і фарбопульт, та, дещо згодом, аерограф, й інші корисні штучки з повітряним приводом, типу прямої шліфувальної машинки, чи гайковерта - і як я досі жив без нього??

Усе це обладнання потягнуло трохи за $1000, але зекономило уже значно більше. А також відкрило для мене цілий світ нових можливостей і навичків. І величезного задоволення, тому що зварювання дарує відчуття реального творця Всесвіту, коли з якихось незрозумілих кусків металу ти можеш створити нову цілісну й корисну конструкцію, як справжній бог Зваріус ))

Настав листопад 21-го, ми “Західним Двіжем” провели чудове закриття сезону, зібравши у Львові 5 купе з об’ємом двигунів 16 літрів на всіх і наробивши трохи “шороху” на заправці, куди заїхали випити кави. Припарковані в ряд, вони викликали море позитивного інтересу в людей.

І на цій оптимістичній ноті я заїхав в гараж, щоб наступного року, в травні, на уже оновленій машині знову мчати в Одесу, де його було придбано саме в кінці травня, бо це, по-перше, хороший символізм, а, по-друге - травнева Одеса зачарувала освіжаючим чистим морем та напівпорожніми пляжами, й це треба було неодмінно повторити!

Але сталось не як гадалось...

І далі буде...