Париж та дорога додому

Як я вже згадував у попередньому дописі, основною метою подорожі був Париж, а решта замків то так просто, щоб не сумувати))) На Париж ми виділили цілий цілісінький серпневий день, адже місто велике і дивитися дійсно є на що.

Спочатку ми зробили невеличку петлю, щоб побачити знамениту базиліку Сакре-Кер («базиліка Святого Серця») – католицький храм в Парижі, споруджений між 1876 та 1910 роками за проектом архітектора Абаді в римсько-візантійському стилі, розташований на вершині пагорба Монмартр, у найвищій точці міста (130 м).

Щоб не платити за парковку в місті і не їхати міським транспортом, я обрав для відвідин Парижу неділю - в цей день комунальні парковки безкоштовні. Вирішив пошукати щастя біля площі Трокадеро і не прогадав - авто припаркував задарма в кількох хвилинах пішкарусом до Ейфелевої вежі!

Вона була зведена як тимчасова споруда для ознаменування сторіччя з дня початку Французької революції та до відкриття паризької Всесвітньої виставки 1889 року, що розташовувалась у палаці Трокадеро та символізувала багатство і незалежність Франції. Вежу збирались розібрати через деякий час після завершення виставки, але завдяки уже встановленим там радіоантенам, це рішення було скасоване. Трьохсотметрова вежа вагою близько 7 тисяч тон викликала різні оцінки у сучасників, але сьогодні безумовно вважається окрасою міста.

Понад 40 років Ейфелева вежа була найвищою спорудою у світі, майже вдвічі вищою від найвищих будівель світу того часу — піраміди Хеопса (146,6 м), Кельнського (156 м) і Ульмського соборів (161 м), монументу Вашингтона (169 м) — поки в 1930 її не перевершила будівля Крайслер Білдінг у Нью-Йорку. Маса металевої конструкції — 7 300 тонн (повна маса 10 100 тонн). Вежа складається з 18 038 металевих деталей, скріплених 2 500 000 заклепками. Фундамент зведений з бетонних масивів. 

Будівельні роботи протягом двох з невеликим років і виконували їх 300 робітників. Рекордним строкам зведення сприяли креслення надзвичайно високої якості з вказанням точних розмірів 18 038 металевих деталей, для скріплення яких використовували 2,5 млн заклепок. Щоб закінчити вежу в призначений термін, Ейфель застосовував здебільшого заздалегідь виготовлені частини. Отвори для заклепок були просвердлені на намічених місцях уже заздалегідь, і дві третини від 2,5 млн заклепок були заздалегідь закріплені. Жодна із заготовлених балок не важила понад 3 тонни, що дуже полегшувало підняття металевих частин на передбачені місця. Але досить вже тієї залізяки, йдемо далі по набережній. Взагалі набережні Сени в 1991 році увійшли до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Міст Альма сумно асоціюється з жахливою аварією, в якій загинула леді Діана в 1997 році в тунелі між мостом і площею Альма. Неподалік знаходиться Полум 'я Свободи - пам'ятник, який відтоді асоціюється з принцесою Уельською, перетворений її шанувальниками на місце медитації, наче меморіал. Однак спочатку це 3,5-метрове полум'я з позолоченої міді не мало нічого спільного з Англією, а скоріше зі Сполученими Штатами, знаменуючи франко-американську дружбу.

«Великий Палац мистецтв» було споруджено в Парижі в 1897 році, для Всесвітньої виставки, що проходила з 15 квітня до 12 листопада 1900 року, на місці розібраного Палацу індустрії. «Будівля присвячена Республікою славі французького мистецтва», що можна прочитати на одному з його фронтонів, спочатку призначалася для проведення офіційних культурних заходів столиці. Частина північного крила палацу займає Художня галерея, західне крило відведене Музею відкриттів і винаходів. Коли ми були там, то фасади були на реконструкції і мені вдалося зробити лише скромне фото:

Малий палац — колишній виставковий павільйон, споруджений до вищезгаданої виставки. Павільйон було споруджено в період з 1897 до 1900 років, Зараз в ньому знаходиться міський музей мистецтв, що включає колекції грецького, римського і єгипетського мистецтва, предмети епохи Середньовіччя та Ренесансу, колекції книг і емалей, картини голландських і фламандських майстрів XVI і XVII століть, колекції меблів і гобеленів XVIII століття, а також картини французьких митців XIX століття, включаючи роботи Делакруа та Сезанна.

Площа Згоди — центральна площа столиці Франції міста Парижа, пам'ятка містобудування доби класицизму. Це друга площа за величиною у Франції (після площі des Quinconces у Бордо), а бере свій початок у середині XVIII століття. Тоді, 1755 року, за наказом короля Людовика XV перший королівський архітектор Анж Жак Ґабріель заклав між Єлисейськими полями (із заходу) і садом палацу Тюїльрі (зі сходу) майдан, забудова якого була завершена 1775 року. Спочатку його назвали площа Людовика XV.

Вандомська колона на одноіменній площі побудована у 1806-1810 роках.на честь перемоги Наполеона I під Аустерліцем. Колона, відлита з австрійських і російських гармат за зразком колони Траяна за бажанням Наполеона в 1807 року. 18 травня 1871 року колону було повалено за вказівкою Курбе (комісара з культури). Після поразки Комуни новий уряд підняв колону, відновив у черговий раз зняту статую Наполеона I і зобов'язав Курбе через суд оплатити витрати. Майно художника було розпродано, але й після виходу з в'язниці він був зобов'язаний платити 10 000 франків щороку. Через 7 років Курбе помер у бідності.

Ось ми підходимо до чергової основної паризької атракції - Лувра. Перед музеєм розкинувся велитенський парк, частину якого займають різні каруселі.

Поруч розташувався готель Лувр, що був замовлений імператором Наполеоном III у 1855 році. Це другий паризький готель класу люкс у стилі ампір п’ятизіркової категорії. Він розташований перед музеєм Лувр. Художник-імпресіоніст Каміль Піссарро намалював тут кілька картин у 1897 і 1898 роках, деякі з них зображені на вікнах кімнати, яку він займав і яка зараз носить його ім’я. У 1910 році в готелі зупинявся психоаналітик Зигмунд Фрейд , який написав тут «Спогад дитинства Леонардо да Вінчі» . Готель також надихнув Артура Конан Дойла, який зупинився там на персонажа з пригод Шерлока Холмса.

Лувр - один з найбільших музеїв світу, було відкрито 1793 року під назвою Центральний музей мистецтв Республіки. Він демонструє понад 300 000 експонатів від найдавніших часів до XIX століття. Сучасний Лувр - результат послідовних будівельних проектів, що здійснювалися протягом 800 років. Музей розміщено в палаці, що розташований на місці фортеці кінця XII століття, яка була побудована за часів правління Філіппа II. У XV столітті французький король Карл V зробив фортецю своєю резиденцією і заснував в ній бібліотеку.

За часів правління короля Франциска I архітектор П'єр Леско зніс фортецю і на її місці звів палац у стилі ренесанс. Свою нинішню квадратну форму Лувр отримав у період правління Людовика XIV. У 1682 році Людовик XIV переніс свою резиденцію у Версальський палац, і Лувр перетворився в місце зберігання королівської колекції, зокрема, з 1692 року колекції античної скульптури. Під час Французької революції Національна Асамблея постановила, що Лувр має використовуватися як музей, демонструючи культурне надбання країни.

Сент-Шапель («Свята капела») - готична каплиця-релікварій XIII століття на території колишнього Королівського палацу (Консьєржері) на острові Сіте. Вважається однією з найкрасивіших готичних церков невеликих розмірів. Третій за відвідуваністю монумент Парижа. Капела була задумана як сховище реліквій, зокрема вивезеного хрестоносцями під час Сьомого хрестового походу 1239 році тернового вінця.

Міст Мистецтв - перший залізний міст Парижа через річку Сену. Він був побудований за наказом Наполеона в 1801–1804. Нині міст пішохідний, він з'єднує Інститут Франції і квадратний двір Луврського палацу, що звався «Палацом Мистецтв» в епоху Першої імперії. Далі в центрі кадру видніється будівля Францу́зької академії - наукової установи у Франції. Заснована 1635 року кардиналом Рішельє. Одна із найстаріших інституцій Франції. Початковою місією була стандартизація французької мови, вироблення правил, очищення з метою зробити мову зрозумілою для всіх. 

Міст Сен-Мішель з'єднує площу Сен-Мішель з островом Сіте. Названий на честь каплиці Сен-Мішель, що знаходиться неподалік. Поруч знаходиться однойменна станція метро і Бульвар Сен-Мішель. Побудований в 1378 і з тих пір неодноразово перебудовувався, останній раз у 1857. У 2001 на мосту була відкрита меморіальна дошка на згадку про паризький погром 1961 року. Міст згадується в романі Віктора Гюго «Собор Паризької богоматері».

Монументальний фонтан  Сен-Мішель, що розташований на одноіменній площі, був побудований у 1858–1860 роках архітектором Габріелем Давію. Фонтан Сен-Мішель був частиною великого проекту реконструкції Парижа, яким керував барон Осман під час Другої французької імперії. Фонтан Сен-Мішель був останнім монументальним настінним фонтаном, побудованим у Парижі, завершенням традиційного стилю епохи Відродження, який розпочався з фонтану Медічі у 17 столітті та продовжився у Фонтані чотирьох сезонів у 18 столітті. Пізніші монументальні фонтани в Парижі були окремо стоячими в центрі площ або парків.

Собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам-де-Парі) - кафедральний храм Паризької архідіоцезі, є одією із найвідоміших атракції французькрї столиці. Один з найпрекрасніших витворів готичного мистецтва. Стоїть на острові Сіте, на місці першої християнської церкви Парижа, базиліки Святого Стефана. Ця церква була побудована на місці галло-римського храму Юпітерові, що стояв тут за часів римської влади. Собор був спланований у ХІІ ст. Морісом де Сюллі. У 1163 році, під час правління короля Франції Людовика VII, було закладено перший камінь фундаменту. 15 квітня 2019 року в Нотр-Дам-де-Парі сталася сильна пожежа, внаслідок якої обвалився шпиль та згоріло повністю дві третини даху собору. Наразі відновлювальні роботи тривають.

Палац правосуддя раніше називався Палацом Сіте. Сучасна будівля побудована на території королівського палацу в 1857—1868 за проєктом архітекторів Жозеф-Луї Дюка і Оноре Доме. З більш стародавніми будівлями, каплицею Сент-Шапель і колишнім королівським замком Консьержері, який пізніше став в'язницею, утворює архітектурний комплекс, що займає більше третини острова. До теперішнього часу в Палаці продовжують працювати французькі судові установи, у тому числі Касаційний й Апеляційний суди.

На північний схід від Палацу Сіте між 1350 і 1353 роками король Іоанн II Добрий наказав побудувати вежу на колишній болотистій місцевості. У 1370 році тут був встановлений перший публічний годинник у Парижі, побудований Анрі де Віком, лотарингським годинникарем.

Консьєржері - колишній королівський замок і в'язниця у Парижі. У VI столітті (ймовірно в 508 році) король франків Хлодвіг вибрав острів Сіте для спорудження палацу і таким чином вперше Париж став офіційною резиденцією короля. У кінці Х століття Гуго Капет (перший король династії Капетингів) розмістив в палаці королівську раду і адміністрацію. Таким чином замок став резиденцією французьких королів, а столицею короля Франції знову зробився Париж, тоді як під час останніх Каролінгів нею був Лан. Протягом чотирьох століть Капетинги займалися переоблаштуванням своєї фортеці.

Театр де ля Віль - французький театр танцю, один з найпрестижніших театрів Франції. Театр де ля Віль був зведений у 1862 р. за проектом видатного французького архітектора Габріеля Жан-Антуана Давіда для Жоржа Османа, відомого як барон Осман. В останні десятиліття Театр де ля Віль остаточно утвердився як символ Франції. Сьогодні хореографи всього світу вважають за честь отримати запрошення і виступити у театрі.

Вежа Сен-Жак - вежа в стилі полум'янистої готики в однойменному сквері, була збудована у 1523 році. Ця вежа - це все, що залишилося після великої французької  революції від романської церкви Сен-Жак-ла-Бушер, чиє будівництво фінансувалося гільдією м'ясників («бушрі» — м'ясарня). Церква перебудовувалася в XVI столітті, змінивши стиль з романського на готичний, тоді ж до неї було прибудовано дзвіницю - теперішню вежу Сен-Жак. Вона знаменита тим, що у 1648 році французький вчений Блез Паскаль проводив тут виміри атмосферного тиску.

Готель-де-Віль - паризький палац, в якому з 1357 розміщуються паризькі муніципальні органи влади. У XVI столітті, на цьому місці знаходився будинок, побудований зодчим Доменніко да Кортона, але будинок згорів під час пожежі 1871 року, в ході боїв, які призвели до падіння Комуни. Сучасна будівля побудована в тому ж стилі за проектом архітекторів Деперта і Баллю в 1882 році.

Карнавале - музей історії Парижа, розташований у двох будівлях: у старовинному особняку «Карнавале» та в сусідньому особняку «Ле-Пелетьє-де Сен-Фаржо», спорудженому в 17 столітті. Будівля була споруджена П'єром Леско в 1548—1560 роках.

Площа Вогезів - найстаріша площа Парижа. Забудовувалася за указом Генріха IV з 1605 по 1612 років, з тих пір її вигляд залишався майже незмінним. Будинки площі витримані в єдиному стилі - з червоної цегли зі смугами сірого каменю. До 1799 року називалася Королівською. Теперішню назву отримала на честь жителів департаменту Вогези, які добровільно стали сплачувати внески на утримання революційної армії. 

Сен-Поль-Сен-Луї - парафіяльна церква, що була побудована з 1627 по 1641 рік архітекторами-єзуїтами Етьєном Мартелланжем і Франсуа Дераном за наказом короля Франції Людовика XIII. Це була перша церква в Парижі, яка повністю відійшла від готичного стилю та використала новий стиль бароко єзуїтів, і вона мала важливий вплив на паризьку релігійну архітектуру. Вона дала назву площі Сен-Поль і найближчій станції метро.

Університет Сорбонна - державний дослідницький університетом в Парижі, Франція, заснований шляхом злиття в 2018 році в Університету Париж і Університету П'єра і Марії Кюрі. Дата 1257 на його гербі відноситься до історичного Паризького університету, чий Колеж було засновано в 1257 році Робером де Сорбоном.

Церква Сент-Етьєн-дю-Мон розташована на місці давнішої церкви святих Апостолів Петра і Павла, збудованої за часів правління короля Хлодвіга. В церкві були поховані сам король, його жінка Клотільда та свята Женев'єва. До 1220 року церква була присвячена святій Женев'єві та належала сусідньому абатству. Через значну кількість прихожан церкву розширювали, а потім дали ім'я святого Стефана. Будівництво нової церкви розпочалося в 1492 році. Будівництво тривало понад століття і завершувалось в 1622-1626 роках створенням фасаду.

Поруч із попередньою церквою знаходиться Пантеон - пам'ятка культури неокласичного стилю, побудований у XVIII столітті як церква святої Женев'єви. Сьогодні Пантеон є усипальницею видатних особистостей Франції. 

Музей Клюні - музей історії й культури Середньовіччя, заснований в Парижі в 1832 році. Ця будівля веде свою історію як терми з 3 ст. н.е., коли землі сучасної Франції входили до Римської імперії. На місці римських терм у XIII столітті будується монастир ордену Клюні. В кінці XV століття абат Жак д'Амбуа добудовує до монастиря палац - офіційну резиденцію монастиря в столиці. Ці добудови до терм - один зі зразків французької готики.

Церква Сен-Сюльпіс названа на честь святого Сюльпіс (Сульпіціуса Благочестивого), архієпископа часів Меровінгів, що жив у VII столітті. Церква цікава фресками, створеними Еженом Делакруа. Історія нинішньої будівлі почалася в середині XVII століття, коли Анна Австрійська 20 лютого 1646 року заклала перший камінь церкви (за іншою версією, це був герцог Орлеанський). Роботи зі спорудження культової споруди тривали понад 130 років, змінюючи архітекторів. Щойно в 1870 році церкву було закінчено, як вже наступного року північна дзвіниця була частково зруйнована пруськими військами.

Люксембурзький палац - палац-резиденція в Парижі, побудований для королеви Франції Марії Медичі (архітектор Соломон де Брос) у 1615-1631 роках. Одна з найкращих споруд французького бароко. Саме для оздоблення цього палацу художник Рубенс намалював картини зі сценами життя королеви Марії Медичі.

Церква Сен-Франсуа-Ксав'є отримала свою назву від імені святого Франсуа Ксаверія (1506-1582), який був професором у Парижі, коли він зустрів Ігнаса де Лойолу , засновника ордену єзуїтів у 1553 році. Теперішня будівля веде свою історію з 1874 року, коли барон Осман вирішив збудувати нову церкву на місці перетину кількох бульварів.

Дім Інвалідів - комплекс будівель та споруд, що охоплює музеї, монументи, є пам'яткою військової історії Франції. Тут розміщуються Музей армії, Музей планів та рельєфів, Музей сучасної історії, а також місця поховання визначних військовиків Франції, включаючи Наполеона. Найважливіші будівлі: Дім Інвалідів, Собор та церква Святого Людовика. Притулок для солдатів-ветеранів як окремий заклад виник у період правління Людовика XIV. У 1670 році за його наказом був створений притулок та шпиталь для постарілих і хворих солдатів. У 1671 він вирішив збудувати Дім Інвалідів — притулок для ветеранів своїх війн.

У кінці 17 століття Будинок Інвалідів був як справжнє місто в мініатюрі, життя у якому проходило згідно з церковними правилами та військовим статутом. Тут мешкало 4000 ветеранів.Мешканці Будинку Інвалідів були об'єднані в роти під керівництвом офіцерів і працювали у швацькій та гобеленній майстернях, а також в майстерні з розмальовування гравюр.У будинках нині розташовується Національний готель інвалідів - державна установа для інвалідів війни. Установа складається з будинку пристарілих, медичного, хірургічного центру та консультативного медичного центру.

Поверталися ми до Ейфелевої вежі через Марсове поле - велетенський парк між вежею та військовою школою. 

Гадаю, після такої кількості фотографій ви зрозуміли, що в нас був мегапродуктивний день. Гуглокарти кажуть, що в мене находжено в той день майже 23 км. Дівчата, звісно, топталися не так активно як я, але тим не менш я дуже пишаюся своєю донечкою, що вона осилила весь центр Парижу пройти пішки.

Ввечері ми заселилися в останній запланований у нашій подорожі готель і заслужено відпочивали)))

Наступного дня не було заплановано багато туристичних цікавинок, лише пару замків, щоб розім'яти булки під час переїздів, та шопінг у торгівельних центрах, щоб задовільнити дівчат))) Поснідавши та виселившись з готелю ми направилися до замку П'єрфон і через 109 км були на місці. Цей чарівний замок збудований у 90-х роках XIV століття на місці більш ранніх укріплень XII століття. У XII столітті замок належав сеньйорам П'єрфон із К'єрзі, що й дали йому назву. Він був зруйнований у XVII столітті, а відновлений лише у другій половині XIX століття, коли імператор Наполеон I купив замок і землі навколо нього.

Реконструкція замку почалася під керівництвом Віолле-ле-Дюка, який вважався найкращим спеціалістом з архітектури Середньовіччя. Він реставрував такі романські й готичні архітектурні комплекси, як Собор Паризької Богоматері, Шартрський собор, Каркассон. Замок послужив знімальним майданчиком для таких фільмів, як «Двоглавий орел» Жана Кокто, «Прибульці», «Жанна д'Арк» і «Людина в залізній масці», а також серіалів «Версаль», «Чаклуни з Вейверлі» та «Мерлін».

Через шоппінг у Реймсі і 175 км ми зупинилися біля чергового замку -Ландревіль, що був побудований на початку 13-го століття та перебудований у середині 16-го століття. По суті це прямокутна будівля, оточена чотирма циліндричними вежами навколо якої знаходяться рови наповнені водою, парк площею шість гектарів, конюшні та два господарські павільйони. Це рідкісний приклад досі практично неушкодженої маєткової резиденції доренесансного регіону Арденн.

Оце власне і все на той день. Через 1 зупинку на перекус та 1 зупинку на заправку та 291 км ми були вдома. До речі про заправки - метанових заправок у Франції теоретично вистачає для подорожей, але мені не вдалося там ні разу заправитися 🤬 Проблема в тому, що метан там існує тільки на заправках самообслуговування, які доступні виключно власникам заправочних карток та власників карток французьких банків. Зі своєю Візою чи Мастеркардом ти пролітаєш як фанера над столицею Франції. Такої підстави я не очикував, тому випалював бак бензину, що я заправив ще у Польщі після повернення з концерту Раммштайн.

Під час повернення додому Гольф розміняв 215 т. км на одометрі.

Пробіг 215000 км.