Подорож в Карпати 2023 (частина 4 Синевир - Поляниця - Кривий Ріг)

Всім вітаннячко. Продовжую розповідати про свою подорож в Карпати. Попередні частини можна прочитати тут, тут і тут. Тож після Синевиру, наший шлях лежав до Буковелю, але з обов'язковим заїздом в Кваси. Проклавши маршрут видвинулися в дорогу. Дорога спочатку була класна асфальтова, але в один момент, асфальт скінчився і далі пішла звичайна гравійна, але всеж цікава, бо проходила вздовж річки Теребля. Зупинились в одному з прекрасних місць для відпочинку. Дитина сказала, що місце дуже схожу на кадри з дитячих фільмів про тварин або динозаврів біля водопою))) Я з нею погоджуюсь))

Наступною нашою зупинкою було с.Кваси. Зразу заїхали до Буркута. Там поки чекали на свою чергу, щоб набрати мінеральної слабогазованої води із джерела, попутно вирішили перекусити смачнющою піцою з кукурудзяного борошна. 

І взявши трохи їхнього крафтового пива, поїхали далі до кінцевої точки на сьогодні, місцями зупинялися біля водоспадів, на перевалах, але фото не робив. 

Далі вже нікуди не поспішаючи просто насолоджувалися краєвидом, чистим повітрям і місцевими визначними місцями. Наступного дня після приїзду, трохи зіпсувалася погода, тому далеко не їздили. Дитину з дружиною відправив в перевернутий будинок, а сам пройшовся по базарчику.

Коли ж погода наладилася, то поїхали до водоспада Женецький Гук. Майже до самого водоспаду можна доїхати автомобілем, хоча і дорога потребує високого кліренсу, бо трапляються доволі велике каміння.

Наступного дня, вирішили не їхати далеко, а буквально за поворотом знайшли чудове місце для відпочинку з чудовим видом.  На щастя, в машині завжди катається декілька ковдр, туристична плитка і набір посуду. Тому прямо на схилі гори влаштували невеличкий пікнічок з карпатським чайом і смаколиками)) 

Поки там сиділи роздивився ще одну цікаву дорогу, яка стрімко піднімалася на гору і ховалася поміж дерев. Вирішили поїхати подивитися куди вона виведе. дорога вела на дуже крутий підйом, в одному місці ми вже скоріше лежали в кріслах, ніж сиділи, як космонавти в на злеті. Але тяга дизеля і повний привід Скаута завезли нас на саму вершину, хча місцями було тяжко, і трохи колеса пробуксовували. 

Поки там насолоджувалися видом на гори та на Поляницю, небо на горизонті почало знову затягувати хмарами, тому було прийняте рішення спускатися, поки не почався дощ. 

Наступного дня, поїхали в с.Яремче на стежку Довбуша. Пройшлися трохи по основному маршруті, трохи там, де люди не ходять, зате ще назбирали трохи чорниці, полазили по камінню. Але дівчатам цього виявилося мало. Проїхали ще трохи далі, пішли на сувенірний базарчик і до водоспаду Пробій. Але там така кількість народу була, що до води не було навіть сенсу спускатися. Перекусивши в одній з кафешок пішли назад до машини. І вже на ситий шлунок, помітили, що стоїмо якраз біля початку стежки на гору Маковиця. Вирішили спробувати піднятися.

Так як старт нашого підйому був уже ввечері, то до самої вершини не дійшли, бо тоді не встигли б повернутися назад до темноти. Але встигли піднятися до оглядового майданчика, з якого було добре видно с.Яремче. Назад спустилися в сутінках, насилу перебираючи ногами, але воно того було варте. 

Наступного дня, настав час повертатися додому. РАненько встали, зібралися і вирушили в дорогу. На останок, карпати нас проводили неперевершеним сходом сонця

З Поляниці ми вирушили в напрямку Чернівців, щоб зустрітися з друзями і трохи прогулятися містом. Але довгої прогулянки не вийшло, через неймовірну спеку. Єдиним порятунком був кондиціонер, тому посиділи трохи в кафе, вирушили далі в бік Тернополя. 

З Чернівців дорога проходила через Дністровський канйон. Гріх було не зупинитися, навіть не зважаючи на спеку. На термометрі було трохи за 40 градусів. 

Доїхали до Тернополя, де ще пройшлися містом, переночували у родичів і  на ранок поїхали додому майже без зупинок. І вже ввечері того ж дня, відпочивали на дачі під шашличок і смажену картоплю)

Весь маршрут по одометру склав 3150 км. На цю відстань пішло 173 л ДП (переважно Пульс від ОККО)