Подорожі #3 (частина 1)

хоч ця писанина слабо відноситься до БЖ мого меганчика, але подорожую лише на ньому, тож даний запис підпадає під бортжурнал автомобіля.

Не так давно я уже писав про поїздки по цікавих місцях Львівщини в радіусі 40км від Львова (про це можна почитати тут:
Подорожі #1
Подорожі #2
Подорожі #2 (продовження)

Продовжимо естафету.

На дворі 14 жовтня 2021 року, державний вихідний, релакс і все що з ним пов'язано… Досить швидко ми з дружиною зрозуміли, що банально не зможемо всидіти на одному місці 4 дні і треба кудись їхати… Ми давно хотіли поїхати в Івано-Франківськ. Домовились щодо ночівлі в Франіку через букінг та за 2 дні вирішили всі свої справи. Суботнім ранком 16 жовтня ми уже в Меганчику і прямуємо до Івано-Франківська. Речей мінімум — один невеликий рюкзак на два дні цілком достатньо. В багажнику з нами їдуть 4 диски до Мегана, які я купив за тиждень до того, але так і не витягнув — моя природна лінь це щось з чимось.

Перед поїздкою дружина зайшла в додаток Trip by Click та подивилась на цікаві місця по маршруту. Серед них був замок в м.Галич, Галицький Національний природний парк та курган Галичина могила. Ух, як багато спільнокореневих слів… Але про все по порядку.

Неочікувано для себе, по дорозі до м.Галич, ми побачили ще одне цікаве місце — Бурштинську ТЕС. Якщо чесно то ми спочатку побачили 2 250-метрові труби та одну трубу в форматі мєлочі — на 180 метрів (якщо трубу в 180м можна назвати малою), які ніби вулкан викидають в атмосферу величезні клуби сірого диму. В радіусі 5-10км від електростанції (дивлячись куди дує вітер) перебувати досить складно через смог, але закрита заслонка на клімі мегана дещо рятує ситуацію.

Поруч з електростанцією ми не зупинялися, але зробили кілька фото. В першу чергу мені жаль людей, які живуть поруч з цим монстром енергетичної промисловості.
В якості палива для ТЕС використовується вугілля, хоча вона може працювати як на природньому газі, так і на мазуті. Зараз в Бурштині працює 12 енергоблоків, які введено в експлуатацію ще в 1960-х роках. Моя мама вчитель географії і уже після поїздки розповіла, що Бурштинська ТЕС одна з найпотужніших в регіоні (якщо не найпотужніша) і за добу в її нетрях згорає ешелон вугілля. Скільки ж вагонів в тому ешелоні для мене залишається загадкою, залишу це в здогадках читача.
Після побаченого згадався Володар Перстнів, а саме фрагмент копалень Саурона

Від самої ж ТЕС йде розгалужена мережа високовольтних ліній електропередач.

Коли ми проїжджали повз Бурштинську ТЕС хотілося передати вітання Гретті Турнберг і всім еколухам, які вбачають смерть екології навіть від сучасних дизелів стандарту ЕВРО-5, ЄВРО-6.
А мого ЄВРО-4 з живим з заводу ЕГРом та каталізатором тим більше вважають вбивцею полярних медведів. Але де там… у всьому винні машини. Хоча в часи введення Бурштинської ТЕС в експлуатацію про екологію думали слабо, проте в 21 столітті могли б щось почати думати щодо поліпшення екологічної ситуації довколишніх територій. Але в цьому мало хто зацікавлений: енергетика це теж бізнес і для чого щось міняти, якщо це ЩОСЬ приносить гроші.

За кілька хвилин їзди від м.Бурштин нас вітає невелике містечко Галич. Одразу після в'їзду в місто я примітив старий австрійський металевий міст. Ми зупинилися поруч та пішли трохи прогулятись.

Міст перекинуто через річку Дністер, береги якої укріплено дамбою.

Не знаю чому, але цей міст та укріплена дамба нагадали мені центральний пішохідний міст в Ужгороді, де ми з дружиною були влітку 2021 року.

Дивлячись на залишки бетонних опор поруч з мостом (не знаю що саме це за опори, але вони є), які виламано водою; дерева, які принесені сюди течією та укріплену дамбу — розумієш, що гірська річка це не просто так і потрібно поважати стихію.

Поруч з мостом, за кутом одної з кафешок, сховалося ось таке чудо — «Колона Ґолуховського», поруч з якою стоїть австрійський геодезичний репер середини 19 століття. Трохи детальніше про цю колону можна дізнатися за цим посиланням

Ну що ж, їдемо далі по цьому невеликому, проте багатому на цікаві місця містечку
Ми припаркувалися в центрі, прямо навпроти місцевої міської ради, та пішли гуляти околицями.

Центральна площа як і все містечко чисті та вилизані, за що великий респект комунальникам — не часто можна побачити невеликі містечка на периферії, в яких підтримується чистота на вулицях. В Галичі є навіть свій пам'ятник королю Данилу Галицькому (у Львові теж є аналогічний пам'ятник, але дещо більший за розмірами).

Наприклад у Львові пам'ятник королю Данилу Галицькому це місце зустрічі друзів, молодих та не дуже молодих парочок та колег по роботі. І коли тобі кажуть щось в стилі "… біля коня з яйцями…" ти можеш бути впевнений — мається на увазі пам'ятник королю Данилу Галицькому.

На центральній площі також є невелика церква, а за місцевим ЦУМом магазином "Рукавичка" сховалися старі сходи, які ведуть до вершини гори та Галицького замку.

Власне до замку ми і прямуємо… Після підйому на вершину перше що кидається в очі це власне відсутність замку. В історії загубилися майже всі бастіони замку та споруди, які були сховані від чужих очей за його високими мурами. Зараз на замковій горі залишився лише самотній бастіон та невелика частина стіни.

Перша згадка про замок датується ще 1119 роком, точніше про його попередника — цитадель, в якій жили галицькі князі та власне сам король Данило Галицький. в 16 столітті дерев'яний замок згорів, хоч до того моменту пережив не одну облогу. Пізніше його перебудували з піску та цегли.
Під час турецько-польської війни 1676 року турки взяли замок. Залога, якою керував комендант Лаховський (чи Ляховський), майже без бою віддала замок, вивісивши білий прапор, який турки пограбували, вибухом висадили у повітря частину оборонних стін та веж. Потім Ляховський за здачу замку був страчений за наказом польського короля Яна ІІІ.

Сподіваюся з часом замок відреставрують та відновлять, про що свідчить банер програми, чинного на момент написання даної статті, президента України "Велика реставрація". Проте коли саме відбудеться реконструкція хоч трохи вцілілих частин замку і чи буде вона взагалі — невідомо. На замковій горі, поруч з бастіоном, ми з дружиною побачили групу туристів, яку очолювала жінка-екскурсовод. Отже це все втрачено і це цікаве містечко залишається привабливим для туристів, хоч і далеко не всі про нього навіть чули.

На самій же замковій горі є багато вільного місця, отже колись могутній Галицький замок займав велику територію. Довкола насаджено багато лип. Якщо ж Київ це місто каштанів, то Галич це місто лип. Зараз на замковій горі збереглося старовинне польське військове кладовище, яке обгородили стрічкою, аби ні в яких розумників не виникло бажання лазити по кістках покійних людей.

З території замку відкривається гарний вид на довколишні території і навіть висока хмарність не заважає бачити красу цього чудового місця

На цьому завершу першу частину ібо фоток і цікавих розповідей є ще багато і ділити окрему локацію це хочеться, тож побачимось в наступній частині.